На Олімпіаді в Пекіні позаду вже десять змагальних днів, а ми все ще в очікуванні дива. Але наші надії поки що не виправдовуються. Українці вже були поруч із п’єдесталом у біатлоні. Та спортивний фарт, на жаль, не був до нас сприятливим. Та й супутні обставини не дозволяють розраховувати на успіх. Боротися тут доводиться не тільки з суперниками, але й з коронавірусом, який продовжує бути головним ньюсмейкером та іміджмейкером цієї Олімпіади та косить лави не тільки наших олімпійців.
Неспортивна боротьба
Зрозуміло, що ця Олімпіада потрапить до спортивної історії як така, де вже вихід на старт був чимось особливим. Адже кожного дня не тільки атлети, але й журналісти та офіційні особи засинають із тривожною думкою про те, чого слід очікувати зранку. Загроза позитивного тесту, за яким – ізоляція та відсторонення від зовнішнього світу, просто літає в повітрі. Зрозуміло, що це є загальною проблемою. Та, враховуючи не дуже великий склад української збірної й шанси на нагороди в конкретних видах спорту, масштаби наших втрат через цю проблему були просто катастрофічними. Судіть самі. Вже з першого дня ми втратили половину тренерського штабу збірної з біатлону й головного тренера чоловічої команди Юрая Санітру. Позитивні тести також отримали Олена Білосюк (Підгрушна) і Дар’я Блашко, що зруйнувало всю стратегію на Олімпіаду. Адже Білосюк мала стартувати в змішаній естафеті й своїм досвідом і впевненістю надати команді необхідного психологічного ґатунку. І такий удар був вдвічі неприємним, адже, за словами старшого тренера жіночої збірної Уроша Велепеця, Білосюк спеціально виводили на оптимальний рівень до Олімпіади, жертвуючи виступами на етапах Кубку світу. Блашко також виглядала твердим бійцем основи. І можливо, якби не втрата Білосюк, то й Валентина Семеренко не перегрузилася б фізично та морально й не відправилася б додому через проблеми зі здоров’ям. Це добре, що вдалося майже миттєво викликати до Пекіна Анастасію Меркушину, яка доволі швидко адаптувалася й вразила своєю психологічною стійкістю. Та про це трохи згодом.
Продовжуючи коронавірусну тему, нагадаємо, що не зміг виступити в командному турнірі фігуристів Іван Шмуратко. Та й отримавши два негативних тести, після ізоляції, важко було дебютанту Олімпіади показати свої найкращі якості в особистому чоловічому турнірі. І хоча до довільної програми українець кваліфікувався з 22-м результатом, але це був не той звичний та сконцентрований хлопець, виступами якого ми захоплювалися на останньому чемпіонаті Європи.
Мені пощастило побачити довільну програму чоловіків на арені Capital Indoor Stadium, і під час виступу Шмуратка кинулося в очі, що він дуже зажатий та схвильований. А тут ще Іван помилився під час виконання першого ж стрибка, і це ще більше вибило його з психологічної колії. Далі все було виконано начебто непогано, але без драйву. Та й відсутність стрибків у чотири оберти далася взнаки. У зірок їх в програмі від чотирьох до шести. Як наслідок – український фігурист посів останнє 24-те місце серед тих, хто виконував довільну програму.
Ну а золото здобув феноменальний та вражаючий Нейтен Чен, який катався так, як і повинен справжній олімпійський чемпіон.
А українець Іван Шмуратко в мікст-зоні прокоментував українським журналістам не тільки свій виступ, а взагалі перебування на Олімпіаді.
– Ковід – це вже нова реальність, з якою нам потрібно жити, як з водою та іншими звичними речами. Спочатку приїхав, день пробув у містечку, а потім закрився в чотирьох стінах. Там пробув чотири дні й зараз надолужую: ходжу по олімпійському містечку, наскільки це можливо. Я зараз як «близький контакт» числюся, тобто не як нормальна людина. Та, попри всі складнощі, я дуже радий, що мені випала честь виступати, представляти Україну й узагалі кататися, а не сидіти в чотирьох стінах.
Своєю довільною програмою незадоволений. Не вийшло багато стрибкових елементів, а через них і вся програма пішла не так. Падіння? Скоріш за все, це технічні помилки, які повинен буду розбирати поступово. Не тільки по першому стрибку, а загалом по програмі. Треба рухатися далі, щоб на наступні Олімпійські ігри їхати не просто як представник у довільній програмі, а як претендент на високі місця, та показувати результати хороші не тільки для себе, а й для всього світу.
Ну й, мабуть, з такими ж думками закінчили змагання в танцях на льоду українці Олександра Назарова та Максим Нікітін. Вони, на відміну від Пхенчхану, до довільного танцю кваліфікувалися, але там, як і Шмуратко, посіли останнє, двадцяте місце.
А ось наші лижні акробати були серед фаворитів змішаних командних змагань, які дебютували на Олімпійських іграх. Та знову втрутився злощасний коронавірус. І як тут не вдатися до конспірології.
Українська збірна не просто потрапила до вісімки найкращих команд планети, подолавши складний відбір. Ми були серед реальних претендентів на нагороди. А в такому складному з технічної точки зору виді спорту, де ціна похибки є дуже високою й вони бувають навіть у фаворитів, може трапитися будь-який розвиток подій. І довів же нам Олександр Абраменко на Олімпіаді в Пхенчхані, що за сприятливих умов та блискучого власного виступу можна здобувати олімпійську нагороду найвищого ґатунку. А цього разу Абраменко вів за собою команду, яка була налаштована на максимальний результат. Але чи не головними суперниками українців були китайські фрістайлісти. А далі робіть висновки самі. Що можна подумати, коли напередодні кваліфікації відразу в трьох українців – Дмитра Котовського, Олександра Окіпнюка та Анастасії Новосад – виявляються позитивні тести й нашу збірну просто не допускають до змагань.
Офіційне повідомлення про зняття команди від НОК України ми отримали, коли вже збиралися їхати з Пекіна до Olympic Freestyle Skiing Genting Snow Park, який розташований за 280 км від столиці Олімпіади в кластері Чжанцзякоу, вболівати за українську команду.
Ось як прокоментував цю ситуацію в.о. начальника відділу зимових олімпійських видів спорту Міністерства молоді та спорту України, у минулому відомий біатлоніст Сергій Сєднев:
– Президент НОК України Сергій Бубка та вся організаційна команда нашої олімпійської місії до останнього боролися за наших фристайлістів. Це були зустрічі, переговори та наради з медслужбою селища, яка підпорядковується безпосередньо медичній службі Китаю, з оргкомітетом Ігор, МОКом. Щоб вивчити аналізи й зрозуміти, чи правильно вони намагаються стримати наших фристайлістів і захистити інших, щоб ніхто не постраждав. Зроблено було все. Але, на жаль, за аналізами було ухвалено рішення ізолювати наших спортсменів. Звісно, ми розраховували, що фристайлісти у команді поборються за медаль. Тому що вони були готові.
Таким чином, від змагань усунули чи не головних конкурентів збірної Китаю. Та все ж є вища справедливість, адже в підсумку очікуваного золота в командних змаганнях китайці не здобули. Господарі несподівано поступилися американцям, які в фіналі виглядали явними аутсайдерами.
На жаль, так і не отримала два поспіль негативних тести Анастасія Новосад і не мала можливості виступити в особистих змаганнях. Розчаруванню спортсменки немає меж, адже вона була в оптимальній формі й налаштовувалася боротися за місце в фіналі, куди потрапляють дванадцять найкращих за результатами перших двох спроб. Через негоду, яка обрушилася на Пекін та Чжанцзякоу, перші стрибки у жінок було перенесено. І в понеділок на старт вийшла лише Ольга Полюк. Оля не впоралася з хвилюванням і психологічним пресингом, невдало виконала дві попередні спроби й не кваліфікувалася до фіналу.
– Звичайно, хотілося виступити краще – за себе, за команду та за Настю. Начебто в повітрі все виходило, а ось з приземленням не склалося. Перенесення змагань на день на мене не дуже вплинуло. Я була нормально готова, але підвели нерви. Скажу вам, що в мене це четверті Олімпійські ігри, але морально вони найважчі. Навіть на першій Олімпіаді не було так важко, як зараз. Мабуть, прийшов час завершити виступи. До наступної Олімпіади я вже не дотягну, але зараз хочеться просто перепочити й зібратися з думками.
Знаєте, це не тому, що я виступила невдало, але я вважаю, що в таких умовах Олімпіаду проводити було не варто. Це просто жахіття якесь. Чого ми тільки не робили, щоб не заразитися. Ми до цього були на зборах у США, де хворіло по мільйону людей в день. І ми переживали, щоб там не заразитися. А де ми тут підхопили цю заразу, якщо обмежили контакти, ходили в рукавичках та масках – я не знаю. Не хочу коментувати якісь припущення стосовно того, що знімають конкурентів китайців, але те, що з цими тестами твориться щось незрозуміле, – це факт, – підсумувала Ольга Полюк.
Стосовно інфікованих Дмитра Котовського та Олександра Окіпнюка – за інформацією наставника наших лижних акробатів Енвера Аблаєва, Дмитро таки здав два негативні тести й приєднався до команди. Хоча саму ситуацію з тестами особистий тренер олімпійського чемпіона Олександра Абраменка назвав, м’яко кажучи, жахливою.
Ну й ще одним прикладом вибіркового ковідного правосуддя є ситуація з нашою сноубордисткою, віце-чемпіонкою світу Аннамарі Данчею, яку допустили до змагань за п’ять хвилин до старту. Ось коментар самої української спортсменки:
– Напевне, можна вже розкрити всі карти. У мене був позитивний тест після прибуття в Китай. Але ми не здавалися, за добу до старту пішли негативні тести. Мені сказали, що я можу бути в close contacts – це така система, що я не зовсім чиста, але можу брати участь в змаганнях. Я знаходила в цьому плюси: у мене був водій з машиною, я не їздила автобусом, як звичайні смертні. Я запізнилася на тренування через це, але все було добре. Я була налаштована до кінця, просто бачила, що я на старті.
І тут уже, коли я на старті й залишалося п’ять пар переді мною, підходять і кажуть, що я не можу стартувати, бо в мене погані тести. Я бачила, що тут є наша підтримка, були представники НОК, я їм давай дзвонити, щоб висилали тести. Почала боротися, відстоювати себе. Багато людей мене підтримували, я дуже вдячна. Мені за 5 хвилин до виходу сказали, що я допущена. Я зібралася як могла. Проїхала я слабо, коли побачила час – жахнулася. Але в другій спробі, думаю, набагато краще. Сподіваюся, що хтось впаде, а я пройду до 16-ки, а там уже…
Надіям спортсменки, для якої це вже була четверта Олімпіада в кар’єрі, а її найкращий результат – 16-те місце на Іграх у Ванкувері у 2010 році, не судилося збутися. Аннамарі показала лише 26-й час і вибула з подальшої боротьби за нагороди вже після стартового кола.
Ну й до цього додамо, що не міг нормально готуватися до заїздів наш представник у санному спорті Андрій Мандзій, який отримав другий негативний тест за день до старту, а Віталій Калініченко прибув до Пекіну пізніше й пропустив змагання зі стрибків із нормального трампліну. А ще представників біатлонної збірної, окрім Дар’ї Блашко, звільнили з-під своєрідного арешту через два тижні. Олена Білосюк розповіла, що її хвороба проходила з відчутною симптоматикою. Це не могло суттєво не вплинути на загальний фізичний стан.
В ізоляції їй довелося сидіти в чотирьох стінах без свіжого повітря, коли коридори постійно оброблялися хімією. Для тих, хто страждає на алергію, – це просто катастрофа. В Олени, на щастя, таких проблем немає, і вона пережила ці складнощі. Через тиждень після захворювання з’явилася можливість тренуватися на біговій доріжці та велотренажері. Але через те, що хвороба була з температурою та симптомами, фізичні навантаження давалися непросто. Коли ж отримала два негативні тести, то з радістю відправилася на трасу під час спринтерської гонки й підтримала дівчат. Та це гори, і після повернення до готелю запаморочилося в голові чи то від свіжого повітря, чи то від залишків хвороби. А ось думка Олени Білосюк стосовно своєї участі в естафетній гонці та загальні враження від цієї Олімпіади:
– Скажу так: якщо я буду в змозі пробігти естафетну гонку, це буде чудо. Коронавірус – це не проста застуда, не нежить. Він жорстко впливає на організм, і того, що я відчувала на тренуваннях, не побажаю ворогам, не кажучи вже про спортсменів.
Як я запам’ятаю ці Ігри? Як страшний сон. І я жартую, що люди готуються до Олімпійських ігор чотири роки, а я маю за три дні якимось чином стати на ноги. Не знаю, як це зробити.
Мені ще півбіди, медаль є, і для мене це четверта Олімпіада. А для Дар’ї Блашко перша, і зрозуміло, що вона зараз відчуває…
І все одно, вони переможці
Тут хочеться відмітити всіх українських спортсменів-олімпійців, які заслуговують на повагу. Ну, можливо, є претензії до лижників та лижниць, які виступили, м’яко кажучи, не найкращим чином. Більшого ми очікували від дебютантки в жіночому бобслеї Лідії Гунько, яка посіла останнє, двадцяте місце, поступившись навіть суперниці з Ямайки. Можливим виправданням українки є те, що вона не мала можливості для необхідної кількості тренувальних заїздів на надскладній трасі. Але більшість конкуренток також не дуже знала особливості цієї траси.
Був розчарований своїм виступом у попередньому заїзді на 500 метрів у шорт-треці Олег Гандей. Уже після фінішу під час нашого спілкування спортсмен визнав, що припустився помилки, коли відразу поринув у боротьбу. Тут потрібно було почекати й спробувати не просто зачепитися за третє місце на фініші, але й показати такий результат, який би дозволив пробитися до наступного кола. Але реалізувати заплановане не вдалося.
Деякі «експерти», дивлячись на результати й не розуміючи суті, образливо відзиваються про тих, хто представляє нашу державу. Але ж не потрібно забувати, що для потрапляння на Олімпіаду потрібно було пройти жорсткий відбір, демонструючи відповідні результати. І тут давайте згадаємо: скільки у нас було за тридцять років збудовано нових об’єктів для занять зимовими видами? Тому й з’являться у нас олімпійські чемпіони не завдяки, а всупереч. Тому декілька зимових Олімпіад ми завершили взагалі без нагород. А вболівальники знають лише біатлоністів, ну й Олександра Абраменка.
Виступ самого Олександра та його товаришів по збірній з лижної акробатики в особистому турнірі ще попереду. А ось біатлоністи вже пройшли дві третини своєї олімпійської дистанції. І тут статус лідерки жіночої команди підтвердила Юлія Джима. Юлія відмінно пробігла свій етап змішаної естафети, фінішувала десятою в індивідуальній гонці, восьмою в спринті та тринадцятою в гонці переслідування. При цьому найбільші шанси на олімпійську нагороду Джима мала в персьюті, де перед останньою стрільбою поступалася третьому місцю лише чотири секунди. Але, як і в спринті, Юля не впоралася з хвилюванням у складних погодних умовах і зробила два промахи.
На жаль, після невдач Юлія Джима уникає спілкування з журналістами. Тож за свою підопічну тримає удар старший тренер збірної Урош Велепець. Так ось, після гонки переслідування він зазначив, що Україна має пишатися, що є біатлоністка, яка на рівних змагається з лідерками світового біатлону. Прогрес очевидний, адже на початку сезону стрільба була кошмарною, а хід повільним. Зараз за лижним ходом (тут потрібно висловити велику подяку нашим сервісменам) Юля серед кращих майже в усіх гонках. Ну а якби стріляла трошки влучніше, то була б точно на п’єдесталі. Та шанси потрапити до трійки призерів ще залишилися. Адже попереду естафета, хоча, на думку Уроша, зібрати бойовий склад зараз проблематично, а підготувати Олену Білосюк до хорошого рівня взагалі майже неможливо. Та потрібно боротися й в естафеті, а також в масстарті, куди Джима відібралася за найкращими результатами на цій Олімпіаді.
Стосовно Анастасії Меркушіної (24 – спринт, 25 – персьют), яка викликалася на заміну Білосюк, а замінила Валю Семеренко, Урош Велепець сказав, що вона молодець і справжній боєць. Так швидко адаптуватися й потрапити до тридцятки найкращих не кожна б спортсменка змогла. Настя продемонструвала свій високий рівень.
Сама ж Анастасія після спринтерської гонки сказала, що це була справжня Меркушина, а не те желе, що на початку сезону. Коли дізналася про проблеми в збірній, вона перебувала в Чехії, де не було сертифікованої китайською амбасадою лабораторії для тестів. Тож довелося їхати до Києва, а потім вже до Пекіна. Можливо, це й краще, що все відбулося ось так. Не залишилося часу переживати в очікуванні перших гонок. Трасу Меркушина охарактеризувала, як нормальну, хоча вона більше любить ті, де більше підйомів. Тут же в горах навіть на рівнинних ділянках дуже важко дихається, і від цього, можливо, у багатьох помилки під час стрільби. Хоча й погода на персьют піднесла неприємний сюрприз. Але дівчата сказали, що це ще класно в порівнянні зі змішаною естафетою, коли холод був шалений.
Ірині Петренко (11 – індивідуалка, 40 – спринт, 55 – персьют), на думку Уроша Велепеця, після повернення до великих змагань не вистачає впевненості. Сама ж спортсменка сказала, що на фізичному стані дається взнаки хвороба, яку перенесла на початку сезону. Тож у бігу вона витискає з себе максимум можливого. Можливо, ще й через це Ірина поплутала кількість штрафних кіл після третьої стрільби в персьюті й отримала дві хвилини пенальті.
У чоловіків постійно покращував свої особисті результати за місцями в гонках (18-й – індивідуалка, 13-й – спринт та гонка переслідування) Дмитро Підручний. Попри проблеми зі спиною, які особливо відчуваються на такій конфігурації траси з невеликою кількістю підйомів та спусків, Дмитро виглядав непогано, хоча й промахувався більше, ніж звичайно. Але на спринті на останньому колі Підручний фінішував на морально-вольових на межі втрати свідомості. Гори та спина, яка боліла, цьому причина. Персьют же за таких погодних умов при снігопаді й перемінному вітрі більше нагадував лотерею. І добре, що останній рубіж вийшло пройти чисто й зберегти свою позицію.
На своїй третій Олімпіаді виступає й Артем Прима. І поки що демонструє свої найкращі результати. За підсумками попередніх трьох гонок (згадаємо ще й швидкий та влучний етап змішаної естафети), де Артем фінішував п’ятнадцятим у спринті, вісімнадцятим в персьюті та тридцять шостим в індивідуалці, Прима, разом із Дмитром Підручним, пробився до гонки з масовим стартом. Цього досягнення українські біатлоністи добилися вперше за дванадцять років.
Артем Дудченко створив неймовірний прорив із 60-го до 23-го місця в гонці переслідування. Він відносно реабілітувався за невиразний виступ в індивідуалці (50) та спринті (60) і продемонстрував свій реальний потенціал. Навіть якщо Богдан Цимбал, як обіцяв мені під час спілкування по завершенні індивідуальної гонки, зробить висновки з невдалої стрільби в індивідуалці (55) та спринті (66), то на естафету треба було дивитися з дуже стриманим оптимізмом. Так і сталося: ми лише дев’яті.
Далі про особисті прориви та досягнення, які, здавалося б, не дуже помітні, але суттєві. Ось наші гірськолижники Іван Ковбаснюк та Анастасія Шепіленко вразили, думаю, не тільки мене своїми вдалими фінішами на трасі, яку й мега-зірки, такі, як Мікаела Шифрін, не могли подолати. Іван взагалі закінчив усі дистанції, на яких стартував (33-й – швидкісний спуск, 32 – супергігант), щоразу покращуючи результати, досягнуті на попередній Олімпіаді. Ну а 14-те місце в гірськолижній комбінації (швидкісний спуск і слалом), в якій десять спортсменів взагалі до фінішу не добралися, змушує зняти капелюха перед цим наполегливим хлопцем, з яким пощастило спілкуватися ще на Олімпіаді в Пхенчхані.
Анастасія Шепіленко виступала в трьох дисциплінах. У гігантському слаломі вона стала 39-ю, а у звичайному слаломі не змогла фінішувати, зійшовши з траси з неприємним падінням. Але на супергігант наша спортсменка зібралася й досягла найкращого результату, фінішувавши на 37-му місці з 44 учасниць стартів. Вона поділилася своїми відчуттями після завершення змагань.
– Задоволена, що пройшла трасу досить технічно й непогано для мого рівня. Адже це складна дисципліна, вона вимагає досвіду. Звісно, як і всім спортсменам, мені хотілося досягти максимуму. На жаль, тут цього не вдалося зробити. Не вистачило у фізичному плані: ще на початку сезону я отримала травму й не встигла нормально відновитися. Але, попри все, я пишаюся, що вдалося здобути олімпійську ліцензію й представляти Україну в Пекіні-2022.
Євген Марусяк вдруге в історії, після виступу в Ванкувері Віталія Шумбареця та Володимира Бощука, подолав кваліфікацію в стрибках з нормального трампліну. Та й у своїй фінальній спробі українець випередив трьох стрибунів. Але стрибка на 91,5 метри та 97,4 бали (у стрибках враховується не лише дальність польоту, але й техніка виконання) не вистачило для потрапляння до сорока найкращих. А тим, хто критикує наших стрибунів, знову ж таки раджу згадати: скільки в Україні діючих трамплінів і які умови для занять спортсменів світового рівня, якими вже є учасники Олімпійських ігор?..
До речі, після біатлонних стартів мені вдалося потрапити в мікст-зону стрибків із трампліну та побачити чотири польоти найвеличніших – поляка Каміла Стоха, німця Карла Гейгера, олімпійського чемпіона Пекіна на нормальному трампліні японця Рою Кобаясі та нового олімпійського чемпіона на великому трампліні норвежця Маріуса Ліннвика. Коли ти знаходишся поруч із трампліном і спостерігаєш за усією фазою стрибка, то це вражає й захоплює. А ще виникає питання, як ці хлопці взагалі можуть стрибати з такої висоти?
Продовжуючи про прогрес українських олімпійців, згадаємо й виступ у санному спорті в двійці дебютантів Олімпіади Ігоря Стахіва та Андрія Лисецького, який бачив на власні очі в третьому олімпійському кластері Янцинь. Туди із Пекіну з трьома пересадками автобусами добиралися майже три години. І недарма. Ну, по-перше, я виявився єдиним журналістом у прес-ложі, а по-друге – підтримав хлопців, які вперше за останні 16 років виступали в цьому виді. Поки що українці посіли 15-те місце з 17-ти екіпажів. Хоча після першої спроби на надскладній трасі, де майже не було тренувальних заїздів, Ігор та Андрій були чотирнадцятими. Та другу спробу промчали трохи гірше й у спілкуванні зазначили, що рівень дорослої олімпійської конкуренції не порівняти з юнацькою Олімпіадою, де вони показали сьомий результат. Своїм виступом хлопці залишилися не дуже задоволеними й взагалі були доволі самокритичними.
Що ж стосується командних змагань, в яких виступали Юліанна Туницька, Антон Дукач та двійка Стахів – Лисецький, то тут не обійшлося без помилок з боку Дукача та дуету. У підсумку ми посіли 11-те місце з 14-ти команд.
Юліанна Туницька виглядала задоволеною своїм заїздом. На відміну від Антона Дукача, який визнав, що підвів команду, коли ледь не вилетів із санок в одному з важких поворотів. Проте Антон отримав підтримку від партнерів, які сказали:
– Усе супер. Ну не вдався Антону останній віраж. Але це дійсно дуже складний віраж. Ми – команда, ми що поразку, що перемогу маємо сприймати як команда.
Ігор Стахів зазначив, що, попри деякі похибки, собі з Андрієм вони поставили задовільну оцінку.
Ну а справжнім українським героєм цієї Олімпіади став наш скелетоніст Владислав Гераскевич. На жаль, незадовго до Олімпіади Влад переніс харчове отруєння, яке поставило під сумнів його участь в олімпійських стартах. Та все ж до Пекіну Гераскевич прилетів, але без свого батька та особистого тренера Михайла Гераскевича, який ще в Україні отримав позитивний тест на коронавірус. Усі ці обставини не дозволили Владиславу повторити свій успіх в Пхенчхані, де він, дебютуючи, посів 12-те місце. Цього разу після чотирьох спусків Гераскевич показав лише 18-й результат серед 20-ти спортсменів. Але після фінішу третього заїзду Владислав продемонстрував плакат із написом No War in Ukraine («Ні – війні в Україні»), висловивши таким чином мовчазний протест проти можливого російського вторгнення в Україну.
У цьому плані український спортсмен і патріот дуже ризикував. Політичні заяви категорично заборонені МОК, і це могло призвести до дискваліфікації та ще більшого покарання. Зрозуміло, що «за паребриком» почало підгорати. Але Влад все продумав правильно. Його гасло не суперечило олімпійським принципам, коли всі війни під час Олімпіад зупиняються. Тому ніяких санкцій не було. Лише відбулася розмова зі спортсменом. Ось як сам Владислав Гераскевич прокоментував свій вчинок:
– Усе нормально було. Нас підтримали в цьому. Це моя позиція. Ніяка нормальна людина не хоче війни, і я також нормальна людина й не хочу війни. Я хочу миру в своїй державі й не хочу, щоб якісь люди загинули через війну.
А стосовно виступу український скелетоніст сказав таке:
– Турнір, звичайно, був дуже нервовий. По приїзді в Пекін також був зданий позитивний тест в аеропорту. Потім було два негативних, але через ці тести ми пропустили одне з офіційних тренувань. Усі дуже нервові, і в нашій збірній це жах якийсь.
Своїми заїздами я задоволений: дуже якісні заїзди. Тут, на Олімпійських іграх, ми бачимо, що дуже не вистачає нам стартового розгону. Вже не перший рік ми про це говоримо: стартова естакада вкрай необхідна, якщо ми хочемо розвивати бобслей, скелетон та санний спорт, – відзначив український атлет, який швидко став чи не найпопулярнішим серед наших іноземних колег.
Наша форма протесту
Коли ми спілкувалися в мікст-зоні з українськими атлетами, потім від наших західних колег незмінно виникало питання про те, як на моральному стані відображається те, що над Україною існує реальна загроза повномасштабного російського вторгнення. Спортсмени відповідали, що звичайно хвилюються, телефонують рідним і перебувають у психологічній напрузі, але сподіваються, що цивілізований світ не дозволить агресорам здійснити свої плани.
Спочатку, правда, наших спортсменів намагалися провокувати росіяни своїми питаннями про заборону спілкуватися російською мовою та з представниками команди РОК. Атлети гідно відповідали англійською та українською. На журналістському рівні це призвело до зауваження від нашого українського канадця Лі Ріні про те, що бажано ставити запитання про спорт.
А згодом у росіян з’явилися свої проблеми, коли їх фігуристку Камілу Валієву звинуватили у використанні допінгу. Тож їм було вже не до провокацій. Але, на превеликий жаль, країні, яка систематично порушує всі норми, у тому числі спортивного права, знову зійшло з рук. Міжнародний арбітражний спортивний суд, який провів термінове засідання, вирішив не застосовувати до Валієвої ніяких санкцій, адже це зашкодить світовому фігурному катанню. Вирішили пожаліти талановиту зіроньку, а результати командних змагань, де саме юна допінгістка набрала найвищу суму балів серед олімпійських чемпіонів, взагалі не збиралися переглядати. Ось тому я не вірю в жодну чисту перемогу РОКової команди, їхнім естафетним фінішам з перевагою в хвилину, адже через деякій час їх знову впіймають, а нагороди зі скандалом відберуть. Повірте, так і буде, адже ніякі санкції не можуть їх зупинити на шляху до перемог будь-якою ціною.
Нам же, українським журналістам, коли ворог стоїть на твоєму кордоні, якось дивно було б, якби ми залишались ввічливими до представників країни-агресора. Ми їх просто ігнорували. Але чим більше напружувалася ситуація на нашому кордоні, тим більше західних колег цікавило: які будуть наші дії в разі, якщо, не дай боже, війна розпочнеться? Ми дійсно дали велику кількість інтерв’ю. Хоча це питання було скоріше до керівництва української делегації, від себе ми відповідали, що потрібно миттєво відсторонити команду РОК від участі в Олімпійських іграх та позбавити агресорів усіх нагород і можливості пропагувати свою агресивну політику через спорт.
Ми говорили, що ніяких проблем із російською мовою в нас немає, і приводили на користь цього безліч аргументів. Що будь-який привід до вторгнення стане виключно провокацією з боку нашого ворога. Ми називали речі своїми іменами й говорили, що українці будуть захищати свою землю, що війна в Україні йде вже восьмий рік. І ми чули слова підтримки від усіх своїх співрозмовників. І зараз ми, чесно кажучи, не знаємо, як будемо повертатися до України, якщо повітряний рух таки призупинять. Сподіваємося, що китайці нас не затримають, а зі Стамбула можна добратися й на перекладних. На жаль, це також нинішня олімпійська реальність…
Виконуючи заплановане
Ще до Олімпіади поставив собі завдання відвідати якомога більше змагань та побувати на більшості спортивних арен. І наразі я на шляху до здійснення своїх планів. Я вже подивився змагання з біатлону, стрибків із трампліну, фігурного катання, ковзанярського спорту, шорт-треку, санного спорту, біг-ейру, хокею, лижної акробатики та керлінгу. Відвідав усі три олімпійські кластери. Промчав на швидкісному поїзді зі швидкістю 350 км на годину. Мешкав у Пекіні та Чжанцзякоу для того, щоб бути ближче до розвитку найцікавіших подій. Спілкувався з нашими чудовими атлетами та тренерами, спостерігав за злетами та невдачами мега-зірок і, нарешті, тепер в мене є фото з обома королями світового біатлону. У Пхенчхані пощастило сфотографуватися з Оле Ейнаром Бьорндаленом та задати йому декілька питань. А в Чжанцзякоу сфотографувався з Його Величністю Мартеном Фуркадом. Старти ж на Олімпіаді продемонстрували, що нового домінуючого короля серед стріляючих лижників наразі немає. Але про це та ще багато чого цікавого – у нашому наступному огляді.
Із сподіваннями на українське медальне завершення Олімпіади Юрій Ілючек із олімпійських Пекіна, Яньціна та Чжанцзякоу, спеціально для «УЦ».
Висловлюємо щиру вдячність справжнім меценатам Сергію Максимову, Руслану Згривцю, Миколі Грицаю, Олександру Павленку, Олександру Дануці, Олексію Олійнику, Тиграну Хачатряну, Андрію Табалову, завдяки яким стала можливою поїздка собкора «УЦ» на Олімпійські ігри до Пекіна.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...