Близько 300 дітей хворіє на епілепсію на Кіровоградщині. Багато це чи мало порівняно з попередніми роками? Чи має така дитина шанси одужати? Чи змінилося лікування епілепсії за останніх тридцять років? Як діяти, коли бачиш людину в стані епілептичного нападу, і ти – не лікар? Про це розповідає лікарка вищої категорії з дитячої неврології Людмила Душкіна, яка завідує неврологічним відділенням в обласній клінічній дитячій лікарні.
Передусім лікарка пояснила, що сучасна наука визначає епілепсію як розлад головного мозку, який характеризується стійкою схильністю до судомних нападів.
– Тільки близько чверті страждає епілепсією у невиліковній формі. Решта одужує, якщо застосовується правильно підібрана протисудомна терапія. В одних випадках це відбувається протягом року, в інших – протягом двох чи трьох років.
За словами Людмили Душкіної, кількість дітей, хворих на епілепсію, на Кіровоградщині в усі часи – приблизно однакова. Приводи для звернень до лікаря теж завжди схожі.
– Батьки помічають у дитини судоми – в руках, у ногах, у тулубі. Або дитина ще й харчить чи непритомніє. Іноді відбувається неконтрольоване сечовипускання чи випорожнення. Батьки можуть пов’язувати це з харчовим отруєнням, перегріванням на сонці. Можливе й таке. Днями в наше відділення поступила тримісячна дівчинка, незадовго до того у неї сталися судоми. Не обов’язково, що це – епілепсія. Будемо проводити дослідження. Можливо, справа – в гормональних порушеннях чи порушеннях роботи серця.
Лікарка має на увазі такі дослідження: електроенцефалографія, магніторезонансна томографія, спірально-комп’ютерна томографія. Зокрема, з допомогою електроенцефалографії аналізується біоелектрична активність головного мозку.
– Електроенцефалограма дає нам багато інформації. Показує, чи є розряди, характерні для епілепсії. Ми чудово вміємо читати енцефалограми.
Людмила Душкіна стверджує, що саме завдяки діагностичному обладнанню лікування епілепсії в нашій країні стало значно ефективнішим, ніж в радянські часи. Й симулювати епілепсію тепер не вдасться: електроенцефалограф не обдуриш.
Щоправда, в районних лікарнях такого обладнання немає й тепер. Але його вже мають приватні медзаклади. На Кіровоградщині більшість «дитячих» енцефалограм робиться в обласній клінічній дитячій лікарні. Вона ж залишається провідним медичним закладом в області у лікуванні дитячої епілепсії. У сімейних лікарів, які мають спостерігати за такими хворими, немає достатнього досвіду.
Про причини епілепсії Людмила Душкіна каже, що вони можуть бути різними:
– Наприклад, проблеми в перебігу вагітності матері: киснева недостатність, дефіцит поживних речовин, які надходять у мозок дитини. Можлива така причина, як травма дитини при пологах. Та й старші діти можуть захворіти внаслідок черепно-мозкових травм. Буває, епілепсія виникає після захворювання, яке супроводжувалося інтоксикацією, високою температурою. Постковідний синдром теж може супроводжуватися симптомами, схожими на епілепсію. У таких випадках розбираємося: це коронавірус ще не покинув організм чи ковід став поштовхом для розвитку епілепсії, яка раніше не давала про себе знати? Буває й спадкова – генна – епілепсія. Таких хворих – дев’ять відсотків. Вони належать до тих 25 відсотків, які вважаються невиліковними. Розпитуємо батьків дитини, чи були в їхньому роду хворі на епілепсію. Буває, з’ясовуємо, що судомні напади траплялися у діда чи баби. Буває, батьки зізнаються, що в дитинстві мали такі ж проблеми і що лікування допомогло.
Лікуватися чи не лікуватися дитині – це насамперед залежить від батьків. Наприклад, у нас лікується дитина, яка перенесла струс мозку. Мама лікувала її травами, поки не стало кепсько. Трави – це добре, але їх замало. Повторюю, лікування може тривати від року до трьох. Крім випадків, коли епілепсія невиліковна – тоді протисудомні препарати слід приймати довіку. Чим раніше розпочати лікування – тим воно ефективніше.
І – про те, як діяти пересічній людині, яка стала свідком епілептичного нападу.
– Допомогти хворому – обов’язок кожного, – вважає Людмила Душкіна. – Якщо ви стали свідком такого нападу, викликайте невідкладну медичну допомогу. Тим часом покладіть хворого на бік, щоб він не захлинувся блювотою. Покладіть під голову щось м’яке. Щоб не запав язик, можна вставити між зуби твердий предмет – наприклад, ложку – попередньо обгорнувши тканиною. Завдяки цьому не пошкодяться зуби. Проконтролюйте, щоб хворий не заподіяв школи собі.
А чи можна хворому вберегтися від нападу регулярним вживанням рекомендованих ліків? Ось яка думка з цього приводу Людмили Душкіної:
– Прийом протисудомних препаратів знижує ризик нападу. Коли епілепсія – в складній формі, налаштовуємо хворого на регулярне вживання таких препаратів, але й це не гарантія, що не станеться нападу. А якщо людина нехтує рекомендаціями лікарів, без їх згоди припиняє приймати ліки, тобто проводить експерименти над собою – то хто за неї може ручатися?
Також лікарка стверджує: не кожному епілептичному нападу передує аура (відчуття холоду, жару, спраги, мігрень).
– А якщо аура настає, хворому потрібно заспокоїтися, припинити роботу, сісти чи лягти, прийняти ліки. Зазвичай аура виникає, коли наближається час прийому ліків.
Також Людмила Душкіна радить хворим епілепсією берегтися дискотек, оскільки яскраве світло, яке ще й миготить, спричиняє судоми. Той самий ефект має мерехтіння світла на хвилях, тому купатися у водоймах таким людям – ризиковано, можна втопитися.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...