Стояти за своє

Ще рік тому більшість з нас і не чула, що таке територіальна оборона, тероборона. Зараз ми щодня бачимо цих переважно чоловіків у формі, не завжди при зброї, на вулицях наших міст та сіл. І за два місяця війни в деяких мешканців тилових регіонів починає складатися враження, що ці хлопці тільки й того, що стоять і курять на блокпостах і їдять волонтерську тушонку. Все геть не так! По-перше, на більшості блокпостів несуть варту не тероборонівці, а поліція. Про друге й третє «УЦ» розповіли кілька бійців тероборони.

Олександр у мирному житті працював фотокореспондентом, зроблене ним фото дівчинки, яка тримає в долонях нагороду свого загиблого в АТО батька, облетіло весь світ. Зараз Олександр у теробороні. Чим займається: «розпорядок дня військовослужбовця тероборони залежить від підрозділу, в якому він несе службу. Я служу в підрозділі ІТВ (зв’язок по-простому). Оскільки бойових дій у нашому регіоні немає, основне заняття, крім професійних обов’язків, – це навчання. Нам викладають різні предмети, наприклад, вогневу підготовку, основи розвідки, топографію, їздимо на полігон, тощо.

Андрій, у минулому депутат Кіровоградської обласної ради, а потім помічник спікера Верховної Ради, не приховує своє ім’я.

– Я боєць 112-ї бригади територіальної оборони Києва. Мені нема чого приховувати. У Кропивницькому в мене є свій будинок, я бороню Київ тому, що зараз тут живу, але Кропивницький мені дуже не байдужий.

Окрім захисту столиці, наша бригада працює й в інших регіонах країни.

Стосовно того, що хлопці курять та їдять волонтерську тушонку. Багато людей не відрізняють сили територіальної оборони ЗСУ від добровольчих формувань територіальної оборони. Це різне.

Я вже два місяці не був дома, родину не бачив, на казарменому стані. Несемо повноцінну службу, не треба вважати ТРО якимось придатком до «справжніх» ЗСУ. Стрільби, тактична підготовка, вивчаємо нову зброю, наприклад, кулемет Браунінга (відкрита інформація – такі кулемети передала Україні Італія. – Ред.) Отримуємо платню.

Стосовно тушонки. У нас повноцінне забезпечення всім, як підрозділу ЗСУ. Усе на найвищому рівні. Не треба нічого! Ну, звісно, люди якісь смаколики, солодощі носять, як їм відмовиш?

До речі, в одному зі мною загоні служить Євген (відомий у Кропивницькому музикант, журналіст, телеведучій, також зараз мешкає у Києві. – Ред.) Привіт передає.

– Андрію, стріляти у ворога особисто доводилося?

– На це питання, вибач, я відповісти не можу.

Юрій живе в доволі великому селищі за кілька десятків кілометрів від Кропивницького. Буквально за кілька тижнів до війни вже збирався переїжджати на Західну Україну, там є де жити й працювати, але родинні обставини змусили залишитися. Він доброволець, вибачте за тавтологію, добровольчої територіальної оборони району. Почергово щодня працює на блокпосту на трасі, яка проходить селищем. Перевіряють машини, до яких виникають питання.

– Без пригод не буває. Хоча, чесно кажучи, найчастіше, що трапляється, – це п’яні за кермом. І місцеві, і переселенці. Я їх не звинувачую – хтозна, що люди пережили. Також не раз вже затримували перевізників наркотиків. Одного разу, не на моєму чергуванні, затримали підозрілих осіб, у них були гранати. Не можу казати, їхали вони до Кропивницького чи з Кропивницького. Людей передали туди, куди треба.

Ніяких грошей ні я, ні мої товариші не отримуємо. Стосовно харчування – я ж живу там, де в кожного хазяйство, усе є, навіщо мені ще щось? Мене дружина годує.