Моя страна сошла с ума…
Андрей Макаревич.
Була б моя воля, переніс би зайвий день року 29 лютого на 9 травня. Щоб раз на чотири роки. Щоб скоріше звикнути, а точніше – відвикнути від спільного із Росією свята.
Ну яке може бути спільне свято у бандита та його жертви? Так, жили на одній вулиці, дружили в дитинстві, в одну школу ходили, за одну команду грали, в армії разом служили, а потім… Чи то гормональний збій, чи то генетична хвороба, чи то «білка», чи якийсь інший здвиг по фазі, але за короткий час стали заклятими ворогами. Буває…
Так виховали батьки, що День Перемоги був для мене все життя головним днем року. Ось тільки сенс його для нас із моїми друзями-земляками, на відміну від офіційного, радянського, завжди був дещо іншим – ми щороку зустрічалися 9 травня на місці Хащуватської трагедії, щоби згадати своїх рідних, загиблих не тільки тут, а й на полях Другої світової, і помолитися за них. Подякувати тим, хто захистив, вижив, переміг і дав життя нам. Жодних польових кухонь, «безсмертних полків», портретів на палці. Тільки квіти, печаль та пам’ять.
Але навіть такий День пам’яті та подяки в нас спробували забрати. Війна! І з ким, чорт забирай? Що за дике бажання вбивати українців, знищувати їхні будинки та інфраструктуру? Звідки взялася ця «недосвастика» Z? Чому дедалі частіше дії російської влади та президента Путіна нагадують німецький рейх на чолі з Гітлером? Тільки чогось не вистачає. Чогось знакового та знайомого… От якби ще до списку «демілітаризації та денацифікації» України додати «остаточне вирішення єврейського питання», і подібність «старого» та «нового» нацизму забезпечена!
Умови для цього створив особисто міністр закордонних справ РФ Лавров. Його шизоїдна спроба порівняти Володимира Зеленського і лідера нацистської Німеччини Адольфа Гітлера – нібито фюрер «теж мав єврейське коріння», а «затяті антисеміти, як правило, євреї», викликала бурхливу реакцію в Ізраїлі. Це в нас, в Україні, євреї просто скривилися б і відповіли Лаврову його ж словами «Дебіл, бл…». А на Святій землі – це образа нації та держави. Тому Лаврову для початку запропонували вибачитись. Але старий кінь російської дипломатії вже «закусил удила»: «Курс нинішнього уряду Ізраїлю спрямований на підтримку неонацистського режиму в Києві».
Вибачатись довелося Путіну. І, будьте певні, він цього не пробачить – ані Ізраїлю, ані Україні.
Згадаймо: з самого початку «спецоперації» всі плани Путіна були прив’язані до 9 травня. Провести парад на Хрещатику, захопити Харків, потім взяти до Дня Перемоги Дніпро та Одесу, пізніше – лише Запоріжжя. Тепер «подарунком до свята» диктатору стала Попасна. Теж шкода, звичайно, але, сподіваюся, повернемо.
Різних чуток напередодні ходило безліч, але вийшла, як завжди, пафосна нікчемність. Навіть погода зіпсувала свято VIP-агресору, повітряний парад скасували. Гості не приїхали. Промову Путіну написали так, начебто хотіли йому підлість зробити. «Ми боремося на своїй землі» – двійка навіть по географії. Ні, краще кіл. Осиновий.
Зрозуміло, що Президент України не промовчав. Цитую те, що мені близьке, що написав би сам, якби Володимир Зеленський не сказав про це: «Ми ніколи не воювали проти когось. Ми завжди воюємо за себе. За свою свободу. За свою незалежність. Щоб перемога наших предків була не марною. Вони боролися за свободу для нас і перемогли. Ми б’ємося за свободу для своїх дітей, а значить, переможемо. Той, хто повторює сьогодні жахливі злочини гітлерівського режиму, наслідує нацистську філософію, копіює все, що робили вони, – він приречений. Тому що він проклятий мільйонами наших предків, коли почав наслідувати їх вбивцю. Тому він втратить усе. І зовсім скоро в Україні буде два Дні Перемоги. А в когось не залишиться жодного».
…А квіти та камінці до Меморіалу жертв Голокосту ми поклали. Тому що війни закінчуються, але пам’ять про їх жертви живе довго.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...