Коли закінчиться війна?

Війни починають коли хочуть, але закінчують – коли можуть.

Нікколо Макіавеллі

Не знаю, навіщо людство виробило безглузду звичку з будь-якого приводу встановлювати круглі дати. Більше того, з маніакальною наполегливістю вишукувати їх, застосовуючи всі чотири арифметичні дії. Три місяці війни – це кругла дата? Та хіба злочини проти людяності можна підраховувати у місяцях? Мабуть, правильніше буде в хвилинах, а то й у секундах.

Насправді війна не має ні початку, ні кінця. Ніхто не дає їй пострілом старт, як на стометрівці. Ніхто не зачиняє за війною двері на штабу. Війна – це нескінченний процес, доки ще живуть люди, які постраждали від неї. Навіть через покоління чи два.

Не раз доводилося читати та слухати розповіді учасників Другої світової про те, як війна викликає звикання до всіх її знегод, включаючи обстріли та бомбардування. І про те, як виникає втома від війни, коли до болю важко чути щоденні зведення з полів смерті. Усі ці симптоми вже проявилися й від російсько-української війни (чи Третьої світової?). Вистачило трьох місяців.

У війни в інформаційний вік стало набагато менше секретів. Таємне стає явним практично в прямому ефірі. Ось тіла жертв, а ось обличчя та домашні адреси вбивць. Навіть те, що глибоко заховано в мізках, скажімо, Путіна, Байдена та Сі Цзіньпіна, експерти-психологи витягують назовні та розкладають по поличках. Усе вивчено, усе проаналізовано до мишей, немає лише відповіді на головне питання: коли закінчиться війна?

Найбільше шансів дати точну відповідь було у Валеріана Арестовича. Взагалі-то, за паспортом він – Олексій, але за покликанням – головний заспокоювач країни. Скільки разів він уже давав прогноз, що війна закінчиться за два – три тижні? Хоч якось заспокоював. А ось днями дуже засмутив – сказав, що до кінця літа мир навряд чи настане.

У Путіна із прогнозами ще гірше. З перемогою до Дня перемоги виявився повний проліт, і зараз «вуса Путіна» – Пєсков – далі слів «завдання спецоперації майже виконані» вважає за краще не просуватися.

Чи можна назвати ситуацію патовою? Ні, звичайно. Війна – не шахи, але певна безвихідь ситуації все ж таки проглядається. Її головна прикмета – відсутність дипломатичних контактів. При цьому обидва головні дипломати воюючих країн вважають, що говорити їм нема про що. Ну не знаю, тут або діють якісь особливі риси характерів, або я якось інакше уявляв роботу дипломатів.

Скільки разів за цих три місяці лідери провідних країн світу намагалися вмовити Путіна розпочати прямі переговори? Майже всі перепробували, навіть генсек ООН та Папа Римський, але – ніяк. Дійшла черга до італійців.

Чотири кроки до миру, озвучені прем’єр-міністром Маріо Драгі, на перший погляд, не несуть нічого принципово нового. Але тільки на перший! Далі по пунктах:

– повне припинення вогню та ліквідація лінії бойових зіткнень під наглядом ООН;

– вступ України у короткий термін до Євросоюзу та прийняття нейтрального статусу без приєднання до НАТО;

– угода між Україною та Росією про території Донбасу та Криму відповідно до міжнародно визнаних кордонів;

– новий багатосторонній договір про мир та безпеку в Європі.

Вам подобається італійський план? Мені теж!

Ви вірите у його реальність? Я – також ні.

Якщо навіть з волі Всевишнього чи інопланетян (другий варіант реальніший) Україна з Росією дивом зроблять перших два кроки, то третій пункт, напевно, виявиться непереборною перешкодою. І знову по колу…

То, може, й не варто пробувати? Та ні, звісно, варто! Тут абсолютно погоджуюсь з президентом України. Це маленький, мікроскопічний шанс посадити Путіна за стіл переговорів із Зеленським. Спроба номер п’ять.

Але навіть якщо зусилля Маріо Драги виявляться марними, у жодному разі не можна ставати недоговороспроможними (як самі знаєте ХТО). Чекаємо на пропозиції від Китаю, Швейцарії та інших ще не задіяних держав. Чекаємо, не розслабляємось, стійко переносимо всі знегоди, віримо в перемогу й воюємо всією країною. Інакше війна до осені точно не закінчиться.