Директорська броня

Як відомо, керівники великих або стратегічних підприємств під час війни мають так звану бронь, або відстрочку від мобілізації, але директор Новокостянтинівської шахти ДП «СхідГЗК» Сергій Амброзьєв пішов добровольцем на фронт і брав безпосередню участь у визволенні Харківської області під час контрнаступу українських військ. Ми встигли поспілкуватися з ним під час короткочасної відпустки додому.

– Сергію Олеговичу, ви потрапили на фронт, хоча мали броню?

– Дійсно, я директор Новокостянтинівської шахти, але воюю. Був мобілізований 5 травня. 18 років тому я проходив службу танкістом, потім був на контракті, звільнився й став гірником, пройшов шлях від бурильника до керівника.

– Яка вам техніка дісталася зараз?

– Танк Т-72, нам їх передала Чехія у вигляді допомоги. Відверто кажучи, їх стан не завжди задовільний, адже вони були на консервації.

– Розкажіть про екіпаж вашої бойової машини.

– Екіпаж танка – три особи: механік-водій, наводчик і командир танка, це я.

– Один молодий танкіст «зразка» 2014 року розповідав мені, що в танку воювати дуже страшно.

– Не страшно, бо ми зараз дуже вмотивовані. Будь-який український воїн, який знаходиться там, вмотивований настільки, що ніякі гроші нічого не означають, бо ти воюєш за свою землю й за своїх дітей. Тож не страшно.

– А противник як озброєний?

– Скажу відверто: вони озброєні дуже добре. Дуже. Ми «віджимали» їхні танки під час контрнаступу в Харківській області, в якому безпосередньо брали участь. Ми йшли на Куп’янськ і бачили, як вони кидали техніку, тому могли пересвідчитись, як вони готувалися до цієї війни. У них танки 2020 року випуску! Двадцятого, розумієте? Але таке враження, що вони розраховували на російське «авось». Понавішували на танки якісь нові приціли, ще щось, усе ніби сучасне, а насправді нічим не відрізняється від старих сімдесят других.

– Розкажіть про харківський контрнаступ.

– Вони не очікували, що ми підемо в наступ широким фронтом по всій області, і дуже злякалися. Почали втікати та залишили величезну кількість техніки, боєкомплектів.

– А ваше постачання? Танкістам усього вистачає?

– Так, можливо, є деякий дефіцит з одягом, а що стосується харчування – це безперебійно, навіть у наступі, коли кухня може відстати, але наші українські сухпаї – найкращі, можна навіть прорекламувати. З харчуванням питань взагалі не виникало, як і з пальним чи боєкомплектом, – усе вирішувалося на раз-два, на відміну від їхніх військ.

– Таке запитання. Кажуть, що в них старих танків тисячі…

– Я не бачив жодного старого, лише нові Т-72 і Б-3. Вони під час нашого наступу кидали їх через найменше пошкодження.

– І ви їх забрали?

– Так, але не лише танки, багато й колісної техніки.

– Тобто за рахунок трофеїв ви трішки нівелювали їхню перевагу в танках?

– Скажемо, що це російський ленд-ліз (сміється).

– Що можна сказати про наслідки окупації?

– Село Перемога, така символічна назва пункту, де ми були, крайня точка – його просто немає, мабуть, не варто людям і вертатися. А щодо людей – Харківська область нас зустрічала радісно, а Донецька – якось обережно, поглядають з-під лоба.

– Тим не менше, які плани? Ми скоро виженемо ворогів?

– Та, звичайно ж, виженемо! Хіба що не так швидко, думаю, що це буде наступний рік – весна або літо. А потім з перемогою повернемося додому, до виконання завдань, які держава буде ставити перед шахтою. Сподіваюся, що після перемоги робота відновиться. Але буде складно. У Краматорську вже практично немає машинобудівних заводів, які поставляли шахтну техніку. Не знаю, як будемо відновлювати, але будемо.