«Представники жодної країни світу, на відміну від українців, не отримали таких привілеїв»

Так сталося, що минулого тижня дві новини із Франції привернули нашу увагу. Дві дуже різні новини.

Перша викликала великий скандал: власник паризького ресторану Le Сosy Montparnasse вигнав зі свого закладу двох українок зі словами Viva Putin! Друга новина стала для мешканців Кропивницького приємним сюрпризом – з Марселя прибула величезна фура із медичним обладнанням для наших лікарень.

До відправлення гуманітарного вантажу мав безпосередній стосунок наш земляк художник Віктор Орлі (Геннадій Гребньов). Ми з ним записали невелике інтерв’ю.

– Нещодавно ви брали активну участь у роботі виїзної групи Посольства України у Франції в місті Марселі. З якими питаннями здебільшого зверталися наші співвітчизники до консульської групи?

– Асоціація CAPITALE, президентом якої я є, вже вдруге запрошує в місто Марсель Посольство України у Франції для роботи з консульських питань. Як столиця Провансу Марсель, після Парижа, прийняв найбільшу кількість українських біженців. Для їх розміщення компанією Corsica Linea у співпраці з керівництвом регіону було виділено круїзний лайнер, який надав усі можливі сервіси: житло, триразове харчування, бібліотека, кілька кафе, ігрові кімнати, декілька палуб для сонячних ванн, кінотеатр, зали з соціальними працівниками… Паралельно з лайнером біженців приймали й розміщували готелі, студентські кампуси, приватні особи.

Біженці дуже часто перетинали кордон з мінімальним набором: білизна на зміну, ключі від квартири, яку розбомбили, та памперси для дитини. Закордонних паспортів більшість не мала, тому перетинала кордон з внутрішнім паспортом… Тож до працівників посольства наші співгромадяни зверталися, у переважній більшості, із заявою на виготовлення закордонного паспорта. Ця процедура займає три місяці. Для багатьох це задовго. Тому, як альтернативу, громадяни отримували посвідку громадянина України, яка дає право для перетину кордону. Хоча з Європи до України прикордонники впускають за будь-яким документом, розуміючи ситуацію й ставлячись толерантно до українців. Інші консульські дії: продовження терміну дії паспортів, внесення змін у паспорті щодо дітей, вклеювання фотографій, завірення копій, виготовлення доручень та інше.

Робота посольства здійснювалася в приміщенні галереї CAPITALE & Victor ORLY. Килими, скульптура, картини створювали обстановку домашнього затишку. Чітка організація волонтерів дала можливість працівникам дипломатичної установи встановити абсолютний рекорд по числу прийнятих громадян і здійснених консульських дій. Тож велика дяка і працівникам посольства, і волонтерам.

– Існує досить поширений тренд, що Стара Європа втомилася підтримувати Україну у війні з Росією. Чи помітна подібна «втома» у Франції? Чи змінилося ставлення уряду та простих французів до українців?

– Питання має дві складові: допомога Україні у війні з росією та допомога українцям, які здобули прихисток у Франції. Питання допомоги Україні фінансово чи матеріально є делікатним, тому залишимо його для військових і політиків, а поговоримо лише про допомогу українцям. Серед тих, хто перебуває під тимчасовим захистом, є три категорії.

Перша – це громадяни, які свідомі того, що країнами Європи та безпосередньо Францією зроблено дуже багато для українців: зручне житло у відповідності до кількості членів сім’ї, триразове харчування, медичне забезпечення зі 100-відсотковим покриттям, проїзд у громадському транспорті й у всіх видах наземного транспорту в будь-який кінець країни, вивчення французької мови – і все це безоплатно, а також освоєння нових спеціальностей, за що держава ще й платила українцям… Представники жодної країни світу, на відміну від українців, не отримали таких привілеїв. Навіть біженці з тих країн, де теж іде війна, як то Сирія чи Афганістан. Ця категорія українських громадян не збиралася залишатися у Франції, тому з вдячністю приймала всі блага та дотації від держави й відповідала мінімальною участю у «напівобов’язкових» курсах та навчаннях.

Друга – це громадяни, які прийняли рішення залишитися у Франції й продовжити своє життя за кордоном. Тому досить швидко влаштували своїх дітей у школи, коледжі, ліцеї. Ознайомилися з правилами вступу до вищих навчальних закладів. Прискорили свою інтеграцію у французьке суспільство через вивчення мови. Влаштувалися на роботу. Хтось на тимчасову, а дехто вже має й постійні контракти.

Третя – так звані «туристи», які з першого дня й до сьогодні використовують по максимуму всі привілеї. Вони побували в Парижі, Бордо, Барселоні, Венеції, Римі, провітрилися на Ейфелевій вежі, відпочили у Діснейленді… І все БЕЗКОШТОВНО, тобто за рахунок французів, які працюють і платять податки. Громадяни цієї категорії не збираються працювати. Дехто з них про це заявляють відверто. Інші подібного не декларують, але, маючи кілька бізнесів в Україні, протягом дня стоять у кількох гуманітарних центрах у чергах за огірком та кількома помідорами. А от на курси французької записуються не для того, щоби вивчити мову, а для того, щоби отримати гроші, 800 євро на місяць.

Представники префектури та інших органів управління чітко відслідковують усі процеси навколо наших громадян. Тому ставлення до них і допомога є адекватними поведінці самих українців. Для першої та третьої категорії створюються такі умови, які змушують повернутися в Україну: часті переселення, іноді в закинуті села без школи, лікаря, пошти та елементарної кав’ярні; позбавлення виплат і безплатних сервісів. Друга категорія має шанс підтримки та допомоги в пошуках як кращої роботи, так і вигідного недорогого житла.

– У свою чергу, чи змінилися за останні півроку українці, які знайшли прихисток від війни у ​​Франції?

– Українці змінилися, особливо ті хто має на меті інтегруватися у французьке суспільство. Вони стали привітніші, спокійніші. Стали мислити, говорити по-іншому. Стали розуміти французькі традиції та цінності. Не все є прийнятним, але вже зрозумілим.

– Не можу не поставити запитання художнику: над чим ви зараз працюєте?

– З моменту початку війни я ще не працював для себе. Кілька разів робив спроби, але нічого не вийшло. Усі мої зусилля, час, енергія, заощаджені кошти були призначені для України та українців… Але, мабуть, час прийшов «стати до станка». Я думаю, досить скоро я «видам» нову роботу. І вона буде присвячена Україні.