«Щаслива, що батько тут три місяці жив»

Минулого тижня до Бібліотеки Чижевського завітала Євгенія Ляшенко, дочка відомого дослідника історії України Анатолія Пивовара (1958 – 2022). Дорогою до Червоної Кам’янки Олександрійського району, де поховано батька, вона заїхала в Кропивницький, де він прожив три свої останніх місяці, зустрілася з його друзями, передала Бібліотеці Чижевського його книжки.

Євгенія Ляшенко каже, що з Червоною Кам’янкою пов’язані її найкращі спогади про дитинство.

– Батьки мене й брата Сашка чи не щоліта привозили туди. Зупинялися ми в батькових батьків – бабуся Інни й діда Василя. Бабуся дуже смачно готувала. Дід був майстровитим. У селі – багато роботи. Ми допомагали викопувати картоплю, череду пасли, цілий день – на природі, класно. Не вирізнялися від сільських дітей. Батько зі своїм братом Василем їздив на велосипедах на риболовлю. Батько водив нас степами, показував трави різні. Бували ми й в іншої бабусі, яка мешкала на Черкащині, тримала свиней, передавала нам торби – м’ясо, сало, картопля. Ми цього всього не купували. Купували книжки. Вдома ними – все заставлене, в два ряди. Тепер це ніби й не цінність. А викинути не можу. Важко дивитися на те, що люди позбуваються старих речей.

За словами Євгенії Ляшенко, її батькам подобалося подорожувати Україною.

– Ми з братом вже дорослі були, і батьки їздили без нас. Повернувшись, фото показували. Класні місця! А за кордоном батькові не цікаво було. Він працював в апараті Верховної Ради, їздив у службові відрядження за кордон. Батько брав відпустки і їхав в Одесу, попрацювати в архіві. Мама – з ним. Він сидів в архіві, а вона вишивала на пляжі. Казала, що закохалася в нього, бо дуже розумний. Мама – творча. Вірші писала, вишивала. На журналістику поступала, але не вдалося. Паяла на заводі, потім ріелтором працювала, на таксі.

На запитання, яким був батько у побуті, Євгенія Ляшенко відповіла:

– Зранку – чашка кави, сигарета. Любив смажене. Картопля, м’ясо, риба, пельмені – все смажене. В магазині скуплявся довго. Ретельно все вибирав. Я не любила з батьком скуплятися. Дуже прискіпливий був в усьому. Мені, школярці, допоміг пару разів виконати завдання, і я після того відмовилася від його допомоги. Бо батько допомагав так, ніби не в сьомому класі, а в університеті навчаюся. Вдома – повно енциклопедій, словників. Щось його питала, а він: «Ось, читай». А який ретельний був на роботі! Не терпів безтолкових.

Він і чудовим дідусем був, – продовжує Євгенія Ляшенко. – Якось батьки до нас приїхали, ми на Черкащині тоді мешкали. Мама – на город, а батько – з онуками. Нині Максимові – шість. Олегові – тринадцять. У батьковій родині така культура – бути вкупі. А в маминій – робота на першому місці. Я – посередині.

Вдячна всім, хто допоміг у лікуванні батька. Він у березні 2022 року схуд сильно, ослаб. А приїхав у Кропивницький – і став на ноги. Питав мене, чи їхати в Злинку, його туди запрошували. «Тату, їдь. Живи». Я щаслива, що батько тут три місяці пожив. Вдячна усім, хто допоміг у лікуванні. Жив би іще. Але – нещасний випадок, травма. Мама казала: це доля. Це правильно, що його тут поховали. Потім мама померла. Так несподівано. Поховали біля її батька, як вона й хотіла.

Завідувачка відділу мистецтв Бібліотеки Чижевського Світлана Ушакова передала Євгенії Ляшенко від закладу вазон з колеусом, щоб та посадила його на могилі батька.