Ми вже давно усвідомили, що в цій страшній війні загинути може кожен. Та коли гине друг або добрий знайомий, все ж виникає думка: чому життя таке несправедливе й чому саме він?
В День фізичної культури та спорту України, як грім серед ясного неба, вибухнула новина про трагічну загибель Дениса Фандо. Ми з ним зазвичай перетиналися, коли вихованці Кіровоградської обласної реабілітаційної дитячо-юнацької школи «Інваспорт», яку Денис очолював тривалий час, досягали успіхів. У спілкуванні він завжди був виваженим, зосередженим та дуже серйозним. А потім декілька років працювали поруч в системі «Інваспорту». Тоді на перекурах говорили значно здебільшого не тільки про роботу, але й про життя. В такі моменти Денис був зовсім іншим – розслабленим й часто-густо жартував та усміхався. Коли ж Дениса Олеговича призвали до війська й він забіг до офісу перед відправкою до навчального центру владнати поточні справи та дати поради по роботі своїм колегам, яким довірив керувати улюбленою школою, я встиг запитати: чи це його усвідомлений вибір? Він відповів, що, якщо вже це випало на його долю, то ховатися чи шукати відмовки не збирається й взагалі хлопці там вже дуже втомилися й хтось же повинен їх міняти, щоб Україна встояла. Хоча ж посада дозволяла отримати відстрочку, але якщо він вже щось вирішив, то ніхто й ніщо не могло змінити рішення.
Я поцікавився в його колег та найближчих людей про головні риси характеру Дениса. І почув, що Денис був справедливим і мав підвищене почуття відповідальності. Він розумів, що за ним стоять люди, які потребують особливої підтримки та поваги. Ці риси він проявляв і на фронті, де був командиром групи й дуже переживав за своїх хлопців. Ворожий обстріл перервав життя Дениса Фандо на Запорізькому напрямку під час виконання чергового завдання. Із хлопців його групи більше ніхто не загинув, а він приєднався до Янголів спорту.
Як же важко тепер усвідомлювати, що відправив йому привітання з професійним святом, а він не встиг прочитати. Денис до цього трагічного дня майже постійно був на зв’язку, реагуючи на мої дописи стосовно успіхів українських спортсменів, особливо атлетів Кіровоградщини. Передавав вітання, радів і наче був десь поруч. Тепер ми мусимо жити далі, пам’ятаючи, яким був Денис Фандо – спортсмен, керівник, друг, товариш, воїн й справжній герой. Світла пам’ять тобі, Денисе Олеговичу! Щирі співчуття рідним та близьким воїна тепер уже небесного війська.
Хворий має знати правду