Це у них на Дикому Заході – проблеми індіанців шерифа не хвилюють. А у нас ще й як хвилюють – адже ми не Захід. Хоча дехто досі вважає, що Україна – це Європа.
4 вересня набули чинності окремі положення Постанови Кабінету міністрів № 1092 «Деякі питання оптимізації захисту населення та реагування на загрози засобів повітряного нападу». Головне в рішенні уряду – запровадження двох рівнів повітряної тривоги:
Червоний – прямий і серйозний рівень загрози. При оголошенні «червоної» тривоги робота підприємств, закладів обслуговування та прийом громадян мають припинятися, а персонал і відвідувачі зобов’язані перейти до укриттів.
◦ Жовтий – потенційна або менш масштабна загроза.
З «червоним» рівнем небезпеки все зрозуміло ще з 1917 року, а ось із «жовтим» виявилося набагато складніше. Працювати дозволяється лише тим суб’єктам господарювання, які мають власні або орендовані укриття. Підприємствам, у яких немає капітальних укриттів, тимчасово дозволено продовжувати роботу (за письмової згоди трудового колективу), однак цей перехідний термін обмежено 4-им грудня 2026 року.
Теоретично облаштувати притулок за три місяці цілком реально, вирішили шерифи з Кабміну. Їхня логіка прозора, як сльоза комсомолки: капітальне укриття на десятьох людей обійдеться в мільйон гривень, а на двадцятьох – у три. З огляду на те, що головний шериф, він же прем’єр-міністр Корецький, отримав торік 32 мільйони гривень доходу, то ціна питання у авторів постанови сумнівів не викликала. Зате викликала бурхливу реакцію українських підприємців і виробників.
Наскільки ж наша влада відірвана від реалій! Складається враження, що чиновники сидять не в Києві під обстрілами, а десь у Буковелі, уявляючи, що український бізнес працює в таких самих чудових умовах. У країні немає стабільного електропостачання, зруйновано логістику та промислові ланцюжки, колосально бракує кадрів – і не лише кваліфікованих, а будь-яких. Практично зупинилися годувальники економіки – аграрне виробництво та металургія. А тут – драстуйте, а ми до вас із турботою про людей! А ну ж бо забезпечте трудові колективи належними укриттями. За свій рахунок. А то закриємо!
Сказати, що це справжній ідіотизм – образити ідіотів. Будівництво укриттів відповідно до технічних умов і нормативів неможливе без грамотного технічного аудиту, а потім проєктування та облаштування інженерних мереж – від вентиляції до гідроізоляції. А відведення землі? А ціла купа дозволів та погоджень? Усе це навіть на початковому етапі сильно відрізняється від імітації бурхливої діяльності, яку ми всі спостерігали під час створення тисяч Центрів незламності. Хоча вони радше нагадують бюджетні радянські червоні куточки (без портретів вождів). Ну а саме будівництво укриттів у принципі неможливе без цільових субвенцій або як мінімум податкових стимулів. А не просто «Будуй, раз-два!».
Держава не має вимагати від підприємця того, що технічно, юридично та фінансово йому не під силу. Можете допомогти, реально допомогти, а не перевірками, засіданнями чи коворкінгами (прости, Господи), – допомагайте. Зайдіть у кафе, перукарню, магазин, запитайте: куди будете тікати й де ховатися? Не знаєте – підкажемо. Не пускають – владнаємо. А вимагати неможливого – останнє, що слід робити, особливо коли це стосується безпеки та життя людей.
До речі, щодо зворотного зв’язку: оцінивши реакцію бізнесу, якому вже давно немає чого втрачати, та побоюючись чергового «картонного» Майдану, Кабмін терміново вирішив продовжити перехідний період до 4 березня 2027 року. Дуже правильне рішення, цілком у стилі, перевіреному ще до епохи історичного матеріалізму Ходжею Насреддіном. До весни наступного року або війна закінчиться, або бізнес здохне, або, що найімовірніше, Кабмін зміниться. І проблеми індіанців уже турбуватимуть нових шерифів. Або й ні.
І про це забудемо?