Черговий крах чергових ілюзій

10:27
21
views

Більшість вболівальників із позитивом сприйняла призначення Андреа Мальдери головним тренером національної збірної України. Але поки що італійський наставник не виправдав очікувань. Його експерименти та пошуки призвели до трьох поразок поспіль та того, що «синьо-жовті» зупинилися в одному матчі від дивізіону С Ліги Націй. І тут потрібно нарешті зрозуміти, що найкращі часи нашого футболу – в минулому, та налаштовуватися на важкий шлях випробувань.

Згадаймо, як підходила збірна Мальдери до фактично вирішального протистояння проти Північної Ірландії. Багато в чому невдала ситуація – наслідок експериментів найголовнішого тренера. Чотири очки на старті, здобуті проти угорців із грузинами, вселяли надію. Та мені здалося, що проти Сакартвело можна було не вдаватися до кардинальних змін і зіграти на перемогу. І тоді, маючи шість очок, можна було почуватися більш упевнено. А так з кожною подальшою грою турнірна ситуація погіршувалася, а потужні експерименти тривали. І тут жах – проти Північної Ірландії. Команда, зібрана з виконавців другого та третього дивізіонів Англії, але зіграних між собою, просто знищила український захист – 0:3, став показовим. Тоді у наших тренерів не працювало нічого. Друга гра проти угорців була чи не найкращою з огляду на якість та самовіддачу, але на результаті це не позначилося. А нічия в тому протиборстві була б дуже бажаною. Адже за рівності очок вона давала нам перевагу над угорцями, які почали з поразки, але після виїзної перемоги над Грузією очолили турнірну таблицю. Та, як з’ясувалося, лідерство за дві години повернула собі Північна Ірландія.

Звісно, чудово, що тренерський штаб Мальдери працює в Україні, переглянув вже тридцятьох гравців, ще десятеро залишилися в резерві. Завдяки цьому маємо кілька гарних дебютів. Можна зрозуміти проблеми Мальдери, який через травми втратив досвідчених виконавців. Але ж при цьому всьому збірна Україна мала можливості зіграти значно краще.

А так українці практично втратили шанси на перше місце й поставили під серйозний сумнів другу позицію. І це в групі, яка перед стартом справляла враження цілком нормальної навіть з огляду на підвищення в класі.

Тим більше, ніхто спочатку не говорив, що цим турніром маємо пожертвувати заради успіху у відборі до Євро-2028. Але справа в тому, що невдалий виступ в Лізі Націй ускладнює головне завдання. Перше місце гарантувало б не тільки можливість поборотися за місце в дивізіоні А, але й додатковий плей-офф у разі провалу в груповому відборі до чемпіонату Європи. А третє місце відкинуло нас вже до третього кошику під час жеребкування відбору до Євро-2026. Правда, якщо подивитися зараз на другий кошик, то там немає грандів, всі –потужні європейські середняки, з якими грати українцям буде значно важче, ніж проти Косово, Словенії, Польщі, Грузії, Ізраїлю, Північної Македонії, Румунії, Словаччини, Чорногорії, Ісландії та Албанії, які нині також в третьому кошику. Але це справа майбутнього. А тепер потрібно було гарно закінчити турнір. Не судилося…

Перед візитом до Північної Ірландії Андреа Мальдера казав, що добре було б посісти перше місце, але головне поки що – не вилетіти. Для цього після поразки грузинів від угорців, потрібно було перемагати у двох останніх матчах. І знову тренерський штаб зіткнувся з суттєвими проблемами. Через травми вибули Маліновський, Циганков, Зубков, Пономаренко, Мудрик, на якого все ще розраховують, а також в останній момент ще й Шапаренко.

Але Мальдера не був би Мальдерою, якби знову не здивував зі стартовим складом проти північноірландців. Головними несподіванками стала поява на правому фланзі півзахисту Олексія Кащука з «Карабаху» і те, що на поле вийшли три номінальні центрбеки – Забарний, Матвієнко, Сарапій, а не Крупський на правому фланзі, що більше очікувалося з початку. Та й попереду з’явилися не Ванат із Краснопіром, які зараз у тонусі, а Яремчук та Сікан. За побудову гри та повернення м’яча мали б відповідати Ярмолюк, Очеретько, Судаков із вже згаданим Кащуком. І тут цікаво було побачити, зіграємо ми з позиції сили та тиску чи віддамо м’яч господарям, яким важко грати в позиційному нападі.

Та ми побачили під час поєдинку в Белфасті, що гравці збірної Північної Ірландії краще за українців діяли як у захисті, так і позиційному нападі. Коли господарі володіли м’ячем та ініціативою, вони щось створювали, тримали в напрузі наш захист, загрожували воротам і були господарями на полі. Тренерський штаб збірної України виявився знову абсолютно не готовим до, здавалося б, простого футболу суперників. Але таким діям конкурентів заради перемоги потрібно віддавати усього себе на полі. Цього не було. Можливо, лише на початку вдалося притиснути команду Майкла О’Ніла до власних воріт. Тоді здавалося, що в нас гарно працює пресинг, й вдавалося швидко повертати собі м’яч та нагнітати ситуацію. Але цей тиск був безідейний. Суперники вдало перекривали вільні зони, не залишали простору й вигравали всю боротьбу на штрафному майданчику. Воротар господарів в гру майже не вступав. Адже українці ніяк не могли довести справу до хоча б якогось удару. Це був тиск заради тиску та контроль над м’ячем заради контролю. У нас не було швидкості в русі м’яча, в думці та варіантів для розвитку комбінацій. Все читалося та перекривалося. Дебютант Кащук, за яким спеціально спостерігав, не давав тієї динаміки на фланзі, який міг би дати Циганков. Та й помилявся Олексій в більшості єдиноборств. Ну й єдиний шанс, який міг би суттєво вплинути на результат, не використав саме гравець «Карабаху». Це була, мабуть, перша суттєва помилка господарів. Вони втратили м’яч у нападі, відкрили зону й прогавили контрвипад гостей. І тут чудово зіграв Сікан, який витягнув на себе оборонців і помітив Кощука, який набігав із глибини поля. Олексію залишалося лише пробити повз воротаря суперників. Та виконавської майстерності знову не вистачило. Якби українці тут забили, то гра б розкрилася та могла піти за іншим сценарієм.

Та будемо об’єктивними. Господарі мали більше шансів забити до перерви. Вони з 15-ї хвилини помітили, що з цим суперником можна грати й з позиції сили. І гра першим номером була в північноірландців значно продуктивнішою та ефективнішою, ніж в їхніх суперників. Оборона синьо-жовтих діяла дуже нервово. Ще добре, що коли Забарний був поза полем, гол господарів відмінили через офсайд. Але й тут опорники Ярмолюк та Очеретько втратили позиції, а центрбеки Сарапій та Матвієнко не встигли за своїми візаві. І саме після цього епізоду стало очевидно, що гра виходить з-під нашого контролю. Далі помилився Миколенко, який також провів далеко не найкращий матч, але Трубін дивом двічі поспіль врятував власні ворота після ударів впритул. Ну й тайм завершився з відчуттям того, що саме господарі поля краще розуміють, що й як їм потрібно робити задля досягнення позитивного результату. Адже їх певним чином влаштовувала навіть нічия.

По перерві ми ще більше переконалися, що плану перемоги в української збірної просто немає. Наші футболісти просто знітилися, коли конкуренти ще більше додали в наполегливості. Тепер вже всі підбирання залишалися за північноірландцями, а вибігти хоч у якусь змістовну контратаку хлопцям Мальдери не вдавалося. Фланги не працювали, опорна зона просідала, захисники діяли на межі й лише Трубін до певного моменту рятував. Та й Анатолій виявився безсилим, коли після ауту ніхто не вийшов на рубіж штрафної, щоб завадити удару Девліна. Після того, як українці пропустили, стало абсолютно зрозуміло, що нічия – найкраще, на що команда Мальдери може цього вечора розраховувати. І навіть якби Сікан на останній хвилині зрівняв рахунок після чи не єдиної класної комбінації в матчі, загальне сприйняття гри не змінилося б. Збірна України поступилася наполегливим та дуже працьовитим конкурентам. Єдиною світлою плямою на цьому неприємному фоні став вихід на поле ще одного дебютанта Сінчука. Можливо, Мальдера помилився, коли віддав перевагу Кащуку, який начебто на лівому фланзі зіграв трохи краще. Але це нюанси.

Прикро, що Мальдера за ці матчі поки що так і не віднайшов того балансу виконавців та тієї гри, які давали б результат. Поки це головне. Побудова команди триває, і, гадаю, нам потрібно зняти рожеві окуляри, забути про якісь там попередні успіхи та об’єктивно подивитися на реальність. Поки що рівень цих виконавців такий, що претендувати на щось серйозне вони просто не здатні. Ну а до цього додаються відсутність характеру та справжньої бойової самовіддачі. А саме цього італійський фахівець має вимагати передусім. Якщо йому це не вдасться, то й грузинам програємо, й повз Євро-2026 пролетимо та будемо шукати нового керманича національної збірної. Але ми ж стійкі та маємо вірити в найкраще…