Якщо красти, то мільйони?

Дивно, але досі ніхто не підрахував збитки від так званої приватизації чи ваучеризації промислового потенціалу України, яка закінчилася майже повним знищенням державного сектору економіки. Проте тенденція на знищення підприємств, які перебувають у державному управлінні, збереглася й досі. Наразі мова про можливу аферу всеукраїнського масштабу, метою якої є заволодіння майновими, матеріальними та фінансовими ресурсами державних підприємств сільськогосподарського призначення.

Нещодавно нам стало відомо, що в одному з найуспішніших сільськогосподарських підприємств області, Кіровоградській філії ДП «Центр сертифікації та експертизи насіння й садівного матеріалу» у Долинському районі призупинили виплату заробітної плати. Якраз про це підприємство йшлося в «УЦ» за 14 листопада 2019 року як про приклад ефективного господарювання державного підприємства, а його директор Віктор Лапай доводив, що така форма господарювання не лише вигідна, але й стратегічно важлива, оскільки це не лише робочі місця та регулярна сплата великих податків, але й можливість зберегти за державою функції керованості питаннями продовольчої безпеки. Але навіть статус державного підприємства не захистив його від рейдерських зазіхань, які мали місце в 2015 році за допомогою підроблених документів. Тоді філії вдалося захистити своє право працювати на своїй же (державній) землі аж у Верховному суді України. Але схоже, що зараз рейдерська нахабність піднялася на інший рівень.

Ми зателефонували в село Червоне Озеро, де розташоване правління філії, і поцікавилися станом справ. Почуте виявилося набагато гіршим, ніж можна було очікувати. Віктор Лапай підтвердив, що виплата заробітної плати стала дійсно неможливою, і розповів, що ось уже другий місяць працівники управління за свої кошти оплачують електроенергію, щоб можна було хоч якось тримати ситуацію під контролем. Причина – фактична конфіскація отриманого прибутку в сумі більше 12 мільйонів гривень та арешт розрахункових рахунків. Після розмов з фахівцями господарства вимальовується наступна картина.

У минулому році були заблоковані рахунки як державного підприємства, так і всіх обласних філій на підставі рішення невідомо якого суду по невідомо якій справі. В усякому разі, з центрального офісу ніхто нічого не повідомляє. Може бути, що й боргів ніяких немає, а має місце зговір керівників на місцях, які сприяють винесенню судових рішень на користь позивачів. Відповідачі з ДП кілька разів просто не приходять на засідання, і суддя розглядає справу без них, що, так би мовити, полегшує завдання позивачеві. Найцікавіше, що суд виніс рішення по боргах інших філій, але оскільки всі вони входять в єдину структуру, то на виконання ухвали про стягнення боргу арештовуються рахунки всіх філій. У тому числі й кіровоградської, яка нікому нічого не винна. Більше того, отримала в минулому році чистий прибуток у розмірі 18 мільйонів гривень, що дозволило виплачувати найбільшу серед працівників аграрного сектору області заробітну плату – майже 12 тисяч гривень на місяць. Але потрібно розуміти, що це ж НАШ закон, іменем якого й арештували рахунок нашої філії та навіть забрали з рахунку один мільйон 212 тисяч гривень, що унеможливило проведення поточної діяльності. Але ще більше грошей кіровоградської філії заблоковано на розрахункових рахунках, а це 14 мільйонів 320 тисяч гривень. Справа в тому, що філія входить до складу ДП, але без права юридичної особи, тому всі фінансові чи господарські операції має узгоджувати або має виконувати накази згори. Наприклад, нещодавно за наказом центру було відвантажено 800 тонн соняшникового насіння на одне з переробних підприємств Кропивницького, і про подальшу долю збіжжя чи про гроші за нього нічого невідомо. Але це, так би мовити, внутрішня справа державного підприємства, хоча може бути, що й це збіжжя теж забрали в рахунок якихось боргів інших філій.

Як вони могли утворитися за останній рік-два, невідомо, але, згідно інсайдерської інформації, філії, які працюють в інших областях, вже програли в судах позови на суму від трьох до 15 мільйонів гривень. Особливо дивним це виглядає на фоні успішної діяльності кіровоградської філії, чистий прибуток якої за виробництво товарної продукції в минулому році склав 10 тисяч гривень з гектара при найвищій в районі урожайності зернових – 55 центнерів. Разом з тим, перед господарством виникла реальна загроза зриву весняно-польових робіт. Віктор Лапай називає проблемні напрямки, які потрібно терміново закривати: «Для проведення посівної нам потрібно закупити на 6,5 мільйонів гривень посівматеріал, засоби захисту рослин, добрива, пальне та все-все. Це не враховуючи заробітну плату й комплектуючі, а ще ж потрібно сплатити за землю, розрахуватися за електроенергію, газ і не забути про податки».

Схоже, що всі філії ДП підводять «під монастир» за однією схемою, адже в таких умовах керівництву філій начебто не залишається іншого виходу, як звернутися до стороннього інвестора, і це вже зробили всі філії, окрім кіровоградської, івано-франківської та донецької. Якби нічого особливого, але, згідно випадково отриманого договору інвестора та однієї з філій, вимальовується досить проста схема розводу держави на гроші. Інвестор якби надає послуги з обробітку землі, при цьому явно завищуючи собівартість робіт, і він же укладає договір на купівлю врожаю, з одночасним заниженням ціни. Скажімо, якщо оранка по факту коштує 140 гривень за гектар, то у них, тобто інвестора, буде 600, плюс витрати на пальне. Якщо в нормальних умовах затрати на вирощування зернових складають 5-6 тисяч гривень на гектар, то спритники закладають 15 тисяч. Що робиться з різницею й реальною вартістю послуг по оранці та реалізації врожаю, можна лише здогадуватися. З подібною корупційною складовою або можливим зговором між керівництвом філій та інвесторами повинні розібратися компетентні органи, як і з усією цією історією. Але одним з наслідків такого господарювання стає відсутність прибутку, якщо взяти до уваги, що кіровоградська філія за минулий рік отримала з одного гектара 10 тисяч гривень цього самого чистого прибутку. Умасштабі держави це обертається збитками в 150 мільйонів гривень на рік. Тобто ці підприємства не отримають 150 мільйонів гривень прибутку, з яких мали б платити податки, заробітну плату й тому подібне. І це ж тільки втрачені державою прибутки, а ще ж штрафні санкції, під які потрапляють філії цього ДП, оці самі, під які ні за що, ні про що потрапила й кіровоградська філія.

Наразі в Червоному Озері, мешканці якого й працюють у філії, соціальна напруга починає зашкалювати, адже іншого заробітку, як в господарстві, тут немає. Щоправда, практично через дорогу від села височіють грандіозні, але мертві цехи Долинського комбінату окислених руд, але ніякої роботи, окрім як щось украсти, там бути не може. Тому люди все частіше згадують про досвід кропивницьких шахтарів, які нещодавно перекривали дороги, вимагаючи погашення заборгованості по заробітній платі та сталого фінансування діяльності уранових шахт. За дивним збігом обставин, у номері «УЦ», де ми писали про успішну роботу цієї філії, на першій сторінці стоїть матеріал про акції громадянської непокори, які влаштували фермери, протестуючи проти політики в сфері землекористування, яка передбачала й ліквідацію практики державного землеволодіння. На це питання згодом було накладенно мораторій, але чи не пішли «реформатори» іншим шляхом, намагаючись у такий спосіб добитися ліквідації державних сільськогосподарських підприємств, а заодно перерозподілити ринок землі на чиюсь користь?