«Щоб крізь моє тіло проростали соняшники»

Боляче й страшно дізнаватися про прекрасних людей у зв’язку з їх смертю. А такі звістки тепер – щодня. Минулого тижня вся країна дізналася про Наталію Фраушер (Яцун) – уродженку Кіровограда, яка повернулася з Австрії в Україну, щоб рятувати поранених воїнів. Вона загинула у 46 років – ще б жити й жити…

Трагедія сталася 26 червня. Евакуаційний автобус добровольчого медичного батальйону «Госпітальєри» зіткнувся з вантажним КрАЗом, який стояв на узбіччі. Постраждало кілька медиків в автобусі. Одна з пасажирів – Наталія Фраушер, відома у військово-волонтерських колах як Австрійка, – загинула. Місце ДТП не називається. Очевидно, для того є причини. Відомо ж бо, що тим автобусом вивозили поранених військових. 30 червня у Михайлівському соборі в Києві відбулося прощання з Наталією. Поховали її на Байковому кладовищі.

«Останні роки вона проживала та мала родину в Австрії, але за покликом серця повернулась в Україну, щоб рятувати поранених, і за останні дні надала допомогу десяткам поранених», – написала у Facebook про Австрійку Яна Зінкевич – народний депутат України, командир батальйону «Госпітальєри».

Вражений і колишній посол України в Австрії Олександр Щерба: «У людини було все. Вона все кинула й поїхала на війну – допомагати рятувати свою землю. Михайлівський золотоверхий собор був повний красивих, благородних українських облич. Жінки і чоловіки, хлопці і дівчата – стояли і плакали. Вона колись декілька разів писала мені як послу з різних питань. Пандемія, вибори… Я намагався допомогти. Сьогодні ось вперше побачилися».

«Ти могла й далі жити в спокійній Австрії з люблячим тебе Фреді та вухатим Гектором, грати в гольф, пити шампанське, збирати й тоннами відправляти гуманітарку в Україну, передавати допомогу нашій армії, рятувати та вивозити тварин, але тобі треба було бути там… Уся твоя душа рвалася на передову. Ти врятувала сотні людей, зробила те, чого хотіла», – написала у Facebook Alyssa Khaolglem – здається, мешканка того ж Інсбрука, де проживала Наталія.

Українські ЗМІ уже опублікували біографію героїні. Наталка – єдина дитина в батьків. У школі була відмінницею. Далі – Одеський державний медичний університет. Спеціальність – стоматологія. Згодом опанувала й професію хірурга. Кілька років тому, вийшовши заміж за Фреді Фраушера, перебралася до нього в Австрію. Там працювала в приватній клініці. Коли Росія почала шматувати Україну, Наталія розгорнула в Австрії волонтерську діяльність – збирала гуманітарку, відправляла на батьківщину. Й сама побувала у 2014 – 2015 роках на охопленому війною Донбасі – рятувала поранених. Коли почалося повномасштабне вторгнення, не могла залишатися в благополучній Австрії. Її намагалися відмовити, але була переконана: тільки гуманітарки для України – замало, потрібна ще й особиста участь. У квітні приєдналася до «Госпітальєрів». Там її й нарекли Австрійкою.

Своїми переживаннями від війни Наталія ділилася в Instagram, нік – nata_doctor. І як яскраво, образно висловлювалася! От почитайте: «Ви пам’ятаєте, що кохання живе три роки? Дзвінка красива фраза… А війна живе три місяці. А потім стає звичною. Як рана, вкрита кіркою, якщо не колупати, то й не болить. Мабуть, щоб мене підбадьорити, вже потрібно щось гарячіше, ніж наступ, відступ, облога і котел. Але потім мені привозять солдата віку моєї Лери. І він умирає. І це на розрив більше тисячі бомб». Або: «Моя бабуся не плакала, коли помер Сталін. Вона зачинила двері, щоб не бачили сусіди, і раділа його смерті. Ну так, я читаю різні статті, мовляв, справа не тільки в @уйлі, точніше, не в ньому одному, але прямо зараз він для мене – втілення зла з руками в крові. З цих рук капає кров Маріуполя, Харкова, Києва, Чернігова, Ірпеня, Бучі… Він іде та залишає за собою кривавий слід. І за ним ідуть його рабські пси». Або: «Хочеться лежати. Лежати, щоб крізь моє тіло проростали соняшники. Щоб повіки мої заросли мохом. Щоб не бачити, як Україну топлять у крові, а Росії без наркозу вирізають язик. Але натомість я встаю. І йду гойдатися на гойдалках “починаю жити – починаю вити”».

Сумно всім, хто знав Наталію. А найгіркіше – 25-літній дочці Валерії, батькам, чоловікові.

Тим часом кропивницькі волонтери придбали автобус і хочуть зробити з нього пересувний госпіталь, який назвуть «Австрійкою». Нині триває збір коштів на переобладнання. Один з організаторів акції – народний депутат Олександр Дануца.