29 червня в обласній філармонії відбулася урочиста церемонія вручення золотих та срібних медалей 145 випускникам закладів освіти Кропивницького. Привітали і вручили заслужені відзнаки відмінникам навчання начальник Кіровоградської ОВА Андрій Райкович та очільниця управління освіти Кропивницької міської ради Лариса Костенко.
У своєму слові до медалістів Андрій Райкович відзначив, що у сьогоднішній нелегкий час навчання – це колосальна праця.
«Щира вам подяка за стійку громадянську позицію, за патріотизм, за волонтерство, за щиру любов до рідної землі, до нашого міста. Ви і сотні таких, як ви, – наша гордість і наша надія. За ваше майбутнє віддають сьогодні свої життя кращі сини й доньки нашого народу. Бажаю вам не зупинятися, вчитися далі попри війну. Україну післявоєнну рухати, відновлювати, будувати саме вам. Не підведіть свої школи, своїх батьків, наш край. Пам’ятайте, ми – центр України!»
Нагородження видалось яскравим та зворушливим. Урочисто вбрані випускники зібралися на своє перше доросле свято. Були і сльози радості, були квіти від батьків та друзів. Зі словами вдячності за прихисток виступили переселнці зі східних областей, що після 24 лютого опинилися на окупованій території.
Під час урочистостей розповіли про те, що після оголошення акції «Зараз – дрон, потім – квіти», ініційованої активною молоддю Кропивницького, в обласному центрі було зібрано майже 600 тисяч гривень. Коли лунав останній дзвоник, Кіровоградщиною прокотилася патріотична хвиля. В усіх школах області вчителі та учні збирали кошти на дрони, вийшло понад мільйон гривень. І от на урочистому заході продемонстрували перший дрон, який вже придбали волонтери і який буде відправлений в одну з бригад.
Яскравим фіналом урочистостей став музичний подарунок для своїх учнів від директорів шкіл Кропивницького.
Після свята ми зустрілися з однією із вимушених переселенок, випускницею вже кропивницької школи, золотою медалісткою Дарією Рижковою (на фото) із Лисичанська Луганської області.
«У нас у Кропивницькому не було ні родичів, ні знайомих. А прийняли нас дуже добре. Тут є дуже багато центрів допомоги, дуже багато добрих людей. Я швидко познайомилася з однолітками, знайшла і друзів серед переселенців. Потім пішла до школи, потоваришувала з однокласниками. Тепер я збираюся вступати до університету. Поки не вирішила, чи до Києва, чи до Харкова на спеціальність «право». Буду намагатися. Коли звільнять моє рідне місто, звісно, я туди повернуся. Але, я думаю, навряд я буду там жити, тому що зараз у Лисичанську залишилось дуже мало людей, зруйнована інфраструктура. А повернутися і побачити свій рідний дім – це дуже важливо для мене», – розповіла випускниця.
Коли кривдять найближчі: як юристи можуть допомогти захиститися від домашнього насильства