«Допоки ми єднаємось, ми непереможні»

Мабуть, усі будуть дивитися новорічне звернення президента – є така традиція. Подивіться, послухайте, складіть власне враження, переживіть емоції. І уявіть, що нехай не замість, а після виступу глави держави до вас звертається український воїн, справжній захисник державності та незалежності.

Ви багатьох з них добре знаєте: вони всі наші земляки. І їм є що сказати.

Олександр Кашель:

– Дорогі кропивничани й усі читачі «УЦ»! Прийміть найщиріші вітання з прийдешнім Новим роком! Хочеться вірити, що, попри усе, це буде рік нашої Перемоги. Перемоги світла над темрявою. Перемоги демократії над антиутопією. Перемоги свободи над диктатурою. А інакше й бути не може, бо з нами Правда, Бог і Україна.

Це десятиліття війни, а особливо два останніх роки, позривали всі маски. Тож тепер стало набагато зрозуміліше, хто ворог, а хто друг. І ви всі молодці, адже кожен робить у міру своїх сил усе для Перемоги. Хтось зі зброєю в руках, по вуха в багнюці й під шквальним вогнем вперто нищить ворога. Хтось донатить останні заощадження на покупку дронів чи інших необхідних на фронті речей. Хтось, ризикуючи життям, доставляє на «нуль» від чаю і печива до броніків і позашляховиків. А хтось щодня просто всім серцем молиться за Україну. І кожен з вас неоціненний. Кожен з вас кимось і чимось ризикує. Кожен з вас УКРАЇНЕЦЬ.

Тож тримаймо стрій якомога міцніше, відкиньмо всі політичні чвари і об’єднаймося заради України, і обов’язково пам’ятаймо кожного, хто віддав своє життя, наближаючи нашу Перемогу. Вірю, що вже незабаром «УЦ»вийде на європейський рівень і її читатимуть від Лісабона до Гельсінкі, від Лондона до Кишинева, від Парижа до Маріуполя. З Новим роком, дорогі читачі «УЦ»! Знаю, що ви найкращі! Слава Україні! Смерть ворогам!

Антон Шевченко:

– Звісно, що звернення до всіх просте – вірити в Перемогу, вірити в ЗСУ, вірити в майбутнє України. Не забувати, що якщо в тилу не їздять танки, то це не означає, що війна закінчилась. Потрібно всім об’єднатися задля Перемоги, донатити ЗСУ, бути ввічливими одне до одного, адже ми – нація українців. Пам’ятати тих, хто поклав своє життя за Україну. Владі не класти асфальти й бруківку, а купувати пікапи, розвіддрони, FPV-дрони. Бажаю всім військовим повернутися живими. Країні – післявоєнної відбудови. Щоб Україну відбудували до рівня європейських країн. Бажаю, щоб Україна швидше вступила в НАТО та ЄС. Ми на це заслуговуємо, але без старих чиновників. А після війни українцям обрати депутатів всіх рівнів, які матимуть державницьку позицію, з сучасним, європейським мисленням. І після війни ми, військові, візьмемо активну участь у цьому.

Ігор Вьюн:

– Jingle Bells? У вас там – «йолки», відкриття «МакДональдса» та пропозиції від ресторанів та кафе на новорічну ніч, черги в супермаркетах, нарізка олів’є. У нас тут – ялинка, куплена на «спільні» гроші (так, ми всі скидаємось на господарчі потреби). Це у кращому випадку. У гіршому – якийсь «галімий» «дощик» і тривожні очікування цілком можливого новорічного обстрілу (для«скрєпних» орків то принципово).

У вас там – тривожний перегляд телеграм-каналів «Повістка-Кропивницький»: чи бува не завітають у спортзал чи в торговий центр«військкоматівці»? У нас тут переживання, чи буде на Новий рік хоча б якийсь зв’язок, щоб почути рідних та близьких. У вас там – плани на майбутнє, побоювання щодо цін на комуналку й курсу долара. У нас тут переважно – обговорення минулого та абсолютний «пох@й» на теперішнє. Просто бажання прожити ще цей день. І бажано наступний теж.

Ви (на жаль, не всі) нас підтримуєте, збираєте на необхідні фронтові «девайси». Ми захищаємо вас як можемо (і чим можемо). Ви передаєте нам дитячі малюнки, які ми вважаємо фронтовими «іконами». Ми нерегулярно передаємо вам «мамо, я живий» або просто «+». Ви вірте в нас і допомагайте нам. Разом виживемо сьогодні й переможемо завтра. І вже в цю новорічну ніч підніміть келих за невідомого вам солдата, який зараз мерзне в невідомому вам окопі, бліндажі чи підвалі, вглядаючись у монітор радару або ноутбука, у «теплік» або у приціл гвинтівки. І вже на ранок допоможіть чим можете нам, військовим. Добрим словом, молитвою, донатом, парою сплетених шкарпеток або безпілотником. Jingle Bells, українці! Переможемо!

Олександр:

– Переважній більшості кропивничан хотілося б побажати в новому році віри, терпіння й сил. Особливо тим, хто чекає своїх близьких з війни. Вони морально страждають більше, ніж ми тут. Декому хотілося б побажати гарної пам’яті, бо, на жаль, почали забувати, що відбувається в країні. Декому мужності та розуміння того, що війна ще не закінчилася, і рано чи пізно, а країну треба йти захищати, а не ховатися за мамкиними спідницями.

Можновладцям хотілось би побажати розуміння того, що лінія фронту проходить всього в трьох годинах їзди від обласного центру. І якщо нас тут, не дай Бог, знесуть, то ота бруківка на Героїв України навряд чи їм чимось допоможе.

Андрій Максюта:

– Рік, що минає, був важкий. Говорити багато не буду – всі все розуміють. Хотів би подякувати тим, хто підтримує ЗСУ та інші служби й підрозділи, які забезпечують безпеку та обороноздатність України. Шана кожному й кожній, хто живе не за принципом «моя хата скраю», а хто своєю працею кожен день наближає нашу перемогу – і на фронті, і в тилу.

Багато вже зроблено, але ще багато потрібно зробити. Заради перемоги й заради майбутнього наших дітей і онуків. У новорічну ніч кожен загадає бажання. За народними повір’ями, бажання, загадані в переддень Нового року, обов’язково збуваються. Моє бажання, як і бажання мільйонів Українців, – це наша Перемога і мир! Бажання збудеться, якщо ми будемо єдині як нація, адже в єдності наша сила!

А ще наша сила в тому, що ми, як ті мурахи – кожен щось робить для загального результату. Допоки ми єднаємось і щось робимо, ми непереможні. Слава всім героям! Пам’ять тим, хто віддав життя за Україну. Віримо в перемогу й у наші Збройні сили України! Народна мудрість говорить, що всі думки матеріалізуються, тому думаємо про хороше, налаштовуємось на позитив і рухаємось вперед! З прийдешнім!

Геннадій Рибченков:

– Вітаю, читачі УЦ! Я працюю в нашій газеті з 1996 року. Та вже майже рік я в ЗСУ. Був на вишколі в Німеччині, півроку на Донбасі. В одному з гірших місць на планеті Земля, під Бахмутом. Нічого, живемо. Тут також можна жити.

Я зараз у місті К. Найближчому до Б. У піхоті, тобто нас гине найбільше. Я вже трьох пацанів втратив. Та мова не про це. Життя триває. Навіть тут, у фронтовому Донбасі. Але трохи інакше. Тут в жодному з небагатьох магазинів нема ялинкових прикрас, дитячих подарунків. Тут воно не треба. Дітей нема геть зовсім, усі свідомі батьки їх вивезли. У жодному магазині нема якихось подарунків новорічних. Якихось прикрас до ялинок. Нема ялинок, новорічних базарів. Це місто – фронт. Нового року тут просто нема, або він не відчувається. Тут не до Нового року всім, аби вижити. Новий рік тут ніхто й не помітить. І не готується. Будь хто з пацанів може на Новий рік піти на ніч у село К. або А. Без шампанського, лише з БК. І в місті нічого не намічається, не до того. Тут прилітає і так щодня усюди, пару днів тому просто десятки приходів були, найближчий до нас – метрів сто. Для нас Новий рік… Аби без приходів ніч пережити. І щоб нікому на вихід…

З прийдешнім!

Андрій Лисенко:

– Пишу це на вокзалі в Києві. Я ще не знаю точно, де зустріну Новий рік, 90 відсотків – що десь на Херсонщині. Може, вдасться вирватися на день-другий у Кропивницький, але не факт. Втім, головне – не де, а з ким. Не хочу бажати, щоб 2024 рік був кращим і легшим, «а всі незгоди хай ідуть з 2023-м». Це все фігня, як і їсти папірець із записаною мрією під бій курантів, запиваючи шампанським.

Триватиме війна, вітчизняні корупціонери крастимуть і не сідатимуть, мажори марнуватимуть свої безглузді життя не в окопах, а в гламурних генделиках. Але, незважаючи на все це, Україна буде. І не лише в 2024-му, а до скінчення віків. Ну, і якщо ви все-таки не можете відмовитися від звички їсти папір під іскристе, то самі знаєте, що на тому папері треба черкнути. Тримайтеся, допомагайте армії, не беріть і не давайте хабарів. Ми переможемо. Хто, як не ми?

Дмитро Лінько:

– Усе буде чудово! Побільше оптимізму, друзі! Попри всі прогнози експертів, ми встояли та тримаємо оборону. У нас з’явилась найсильніша армія в Європі, яка стала запорукою нашої свободи. Новий 2024 рік буде нелегким, але коли було легко?! І навіть в тяжкі часи є місце щастю та надії.

Нам є чим пишатись, кожен день нашої боротьби ввійде в світову історію героїзму та звитяги. Будьмо сильними та не втрачаймо надію. Працею, взаємопідтримкою та боротьбою ми здобудемо велике майбутнє. Вірте Збройним силам України та допомагайте їм! Усіх, хто вірить в Перемогу, з Новим роком та Різдвом Христовим!

Ігор Крушеницький:

– Скажу лаконічно: читайте Ремарка. І Бьолля…

«Француз»:

– Шановні українці! У цей нелегкий час бажаю вам витримки та мужності. Найголовніше сьогодні – віра в тих, хто на передовій. Це оберіг країни та надія на майбутнє. Ми все зробимо для нашої Перемоги за вашої підтримки. Ми з вами – єдине ціле. Віримо в Перемогу та нашу країну. Зі святами!

Олег Дем’яненко, «Директор»:

– Наче банальне побажання – чистого неба над головою, але як це зараз актуально для всіх нас! Переможемо, захистимо, відстоїмо наш дім – Україну – лише разом, лише об’єднавшись. Тил називають другим фронтом. Не треба, фронт там, де ми в приціл бачимо ворога, збиваємо орківські літаки, не відступаємо. Але й допомогу тилу не можна недооцінювати. Дякую всім, хто дбає про солдата.

Війна обов’язково закінчиться. І обов’язково нашою Перемогою. Бажаю родинам дочекатися своїх мужніх хлопців та дівчат живими й здоровими. Нам разом відбудовувати та змінювати країну на краще. Бажаю здоров’я! Слава Україні!