Що, на вашу думку, має статися, щоб у вересні в продовольчих магазинах України почався ажіотажний попит? Сильна посуха та неврожай? Ракетно-дронові удари по продовольчих складах? Різке здорожчання бензину? Сезон заготівлі та консервування? Мобілізація водіїв і механізаторів? Усе це – неправильні відповіді, ну або принаймні неточні.
Справжній ажіотаж у супер- та мінімаркетах починається зазвичай після заяв українських чиновників про те, що ніякого дефіциту немає, а ціни на продовольство зростуть максимум на 2,5%.
«Україні, загалом, вистачає продовольства, а зростання цін можливе лише через необхідність перебудови логістики, оскільки російські удари по складах змушують бізнес змінювати звичну систему поставок», – заспокоїв народ міністр аграрної політики Тарас Висоцький.
Для нас ці слова – як постріл зі стартового пістолета! Вперед зі старенькими кравчучками по цукор, борошно, олію і крупи!
Практично щороку – і до, і під час війни – повторюється одна й та сама картинка. Вдома полиці забиті борошном, підвали – картоплею та цибулею, каси магазинів – готівкою. Пропоную вам, шановні читачі, невеликий експеримент: перевірте, будь ласка, чи збереглися у ваших коморах запаси з 2022 року? Є? Отже, усе гаразд, можете продовжувати.
Жарти жартами, але заготівля запасів на зиму – це історична традиція українського народу, і не найгірша традиція. Але не тільки. Це ще й гарний привід замислитися над проблемою завтрашнього дня. І тут зовсім не до жартів.
Людина живе надією, у нашому з вами випадку – надією на закінчення війни. Навіть на її п’ятому році багато хто ще вірить у колективний розум, у добрих чарівників Трампа та Сі, в український «Патріот». Але з кожним днем дедалі більше українців розуміє: передумов для швидкого закінчення російської військової агресії немає.
Ескалація війни набирає обертів. Сторони вдосконалюють військові технології та «дзеркалять» дії одна одної: вони – по складах, і ми – по складах; вони – по АЗС, і ми – по АЗС; вони – по підприємствах, і ми – по підприємствах. Вони – балістикою, ми – чим можемо. Руйнування мають властивість накопичуватися, відновлення потребує часу та фінансів, але іноді воно просто неможливе.
Досвід минулої зими дає чітке уявлення про проблеми зими майбутньої, з урахуванням значного погіршення ситуації. Цілком очевидно, будуть суворі графіки постачання електроенергії та аварійні відключення. Якщо ж повернутися до ажіотажу навколо продуктів харчування, це неминуче позначиться на наших холодильниках. Але це такі дрібниці порівняно з питанням, яке кожен має поставити собі сам: чи витримаю я та мої близькі ще одну важку зиму в моїй квартирі, у моєму місті чи селі, у моїй країні? Адже здоров’я (у тому числі й психічне), стійкість і сили ні в супермаркеті, ні в аптеці про запас не купиш.
Ще з категорії «абсолютно очевидне». Ескалація й надалі наростатиме. Розмоклі зимові дороги не завадять дронам літати, і не тільки дронам. У росії дедалі частіше лунають заклики використовувати у війні з Україною тактичну ядерну зброю. І якщо раніше така думка викликала панічний страх у самих росіян, то тепер, схоже, вони вже до неї звикають. Сумнівів же в тому, що фахівець із стосунків білих ведмедів і косаток у момент чергового затьмарення свідомості натисне на червону кнопку, немає ані найменших.
Чи усвідомлює цю небезпеку наша влада? Безумовно, усвідомлює. Чи враховує вона це під час ухвалення рішень про нанесення превентивних та ударів у відповідь по росії? Ну напевно. Чи прораховує наша влада свої дії на випадок заподіяння ядерного удару по Києву, Кропивницькому чи Хмельницькому? Не знаю, не впевнений. Коли підете до супермаркету по борошно чи олію, подумайте й про це.
А я теж вирішив долучитися до загального двіжу й заготовив про запас кілька заголовків для своїх колонок — хто знає, як буде взимку? Один уже використав, дякую колезі, а решта не зіпсується.
Пам’ятати! Відчувати! Творити!: У Кропивницькому відбудеться vii відкритий фестиваль театрального мистецтва...