Навчитись радіти кожному дню

З компанії молодих хлопців лише один погодився на інтерв’ю. Метою спілкування було дізнатися, чим зараз живе молодь, що читає, дивиться, чого прагне, про що мріє. Співрозмовником став Павло Чуканов. На запитання, як його записати у телефонній книжці, хлопець з чарівною усмішкою сказав: «Діабетик першого типу».

Красивий, привітний, відкритий, відвертий. При цьому серйозний, вдумливий, дорослий для своїх 24-х років. Розмова вийшла цікава. Для когось вона стане необхідною.

– Пашо, почнемо з навчання у школі. Подобалося? Яким ти був учнем?

– Середнім. Чомусь не заходила мені інформація, предмети, які викладали. Займався саморозвитком – інтернет, пізнавальні статті. Перша книжка, яку я прочитав років у десять, була «Як здобувати друзів і впливати на людей» Дейла Карнегі. Завдяки їй навчився аналізувати людей.

– В шкільні роки мріяв про майбутню професію?

– Хотів стати хірургом. На жаль, в медколеджі не добрав два бали. Поїхав до Польщі навчатися на фельдшера. Але й там не вийшло – школу несподівано закрили, мої документи загубили. Повернувся додому і вступив у коледж Сая на інженера програмного забезпечення. Там було і цікаво, і легко навчатися. Продовжив навчання в університеті Винниченка – цифрові технології. Зараз в мене магістратура. Навіть дві, ще психологія.

Навчаюся і працюю у сфері охорони: встановлення камер, сигналізації і таке інше. А взагалі хочу займатися аналітикою масивів даних, щоб розуміти, що потрібно користувачам. Це важливо для соцмереж, галузі економіки, фінансів.

– Про що ти спілкуєшся з однолітками? Хто твої друзі?

– В мене троє друзів, з якими я спілкуюся тривалий час. Це Ярик, з яким я познайомився на проєкті «ВідНОВА:UA». Ми відновлювали простір для молоді. Він воював на Херсонщині. Ще один друг Даня зараз на фронті. Ми з ним познайомилися до війни. І Антон, який був моїм викладачем в коледжі. З друзями спілкуємося на різні теми, але говоримо однією, спільною мовою.

Люблю брати участь в проєктах. Подобається аналізувати людей. Якщо ідея цікава, то там і люди цікаві. На вулиці не знайомлюся, в інтернеті також. Мені цікавіше щось почитати, наприклад, про квантову фізику.

– Що для тебе вільний час?

– Тиша. Коли телефон мовчить, мене ніхто не чіпає. Тільки я, мої думки і квартира. Я живу один, батьки за кордоном.

– Сам готуєш?

– Так, звісно. Все вмію приготувати: і м’ясо, і рис, і борщ, і карбонару. Всьому навчився сам. Тільки зелений борщ мама вчила варити.

– Читаєш художню літературу?

– Ні. Більше психологію, «научпоп». «Маленька книга стоїцизму» сподобалася і «Зелене світло» – біографія Метью Макконагі. А ще «Як побороти страх». І публіцистику Роберта Гріна читаю.

– Не хочеш поїхати за кордон?

– Ні. Мені тут затишно і спокійно. Куди б поїхав, то це на Закарпаття. Мрію про будиночок в горах.

– Щось зарано ти втомився від людей.

– Дається взнаки синдром рятівника. Я дуже рано подорослішав – у п’ятнадцять років, коли в мене виявили діабет.

– Розкажи про це детальніше.

– Діабет буває першого типу і другого. Перший, коли підшлункова не виробляє інсулін. Другий – недостатньо виробляє. Перший – пожиттєвий, він не лікується. У мене перший, і це сталося через стрес. Вимушений слідкувати за організмом постійно.

– Як ти відчув, що захворів на діабет?

– Набрав вагу. Хотілося пити забагато води. Пітливість. Сонливість. Звернувся до лікарні, де поставили діагноз. Батьки це важко переживали, я також. Але я з діабетом вже майже десять років.

– Ти корегуєш своє життя, розклад дня…

– Безумовно. Колю інсулін. Є два типи інсуліну: короткий і довгий. Короткий – коли їси. Довгий – о дев’ятій вечора. Є глюкометр, є сенсор, який кріпиться до тіла на п’ятнадцять днів, через додаток в телефоні бачу рівень цукру.

Діабет – це абсолютно змінене життя. Я навчився прислухатися до організму. Це дуже важливо для діабетика. Якщо відчуваєш втому, хочеш багато води – скоріш за все, цукор високий. Тремор, пітливість – цукор низький.

Зміни рівня цукру впливають на емоційний стан, на настрій. Цукор 2,5-4 – настрій жвавий. 5-11 – спокійний, як у здорової людини. 12-17 і вище – втома, небажання щось робити, може бути злість, агресія. У кожної людини все індивідуально, але у мене так.

– Ти виключений з військового обліку через діабет?

– Ні. В «Резерві» значиться, що я придатний. Через реформу МСЕК неправильно записали мою інвалідність. Вказали загальне захворювання, а я інвалід з дитинства. Вимушений зараз проходити комісії, збирати довідки.

– Хворіти на будь-що дорого. Ти отримуєш щось безплатно?

– Ні, все купую. Раз на три місяці треба здавати кров на цукор. Якщо глікований гемоглобін вище 7,5 – інсулін платний. За інсулін я плачу 1600 гривень на місяць. Тест-смужки – 500-600. Голки – приблизно 7 гривень одна. Їх треба міняти після кожної ін’єкції. Якщо робити чотири уколи на день, можна порахувати суму. І сенсор – 1600. Їх треба два на місяць. Тобто не працювати не можна.

– До тебе не звертаються за порадами? Ти ж можеш допомагати. Тим більше вивчаєш психологію.

– Якщо до мене звернуться – буду радий допомогти. Я багато читаю про діабет, вивчаю цю хворобу. Та в принципі медицину вивчаю. Наприклад, багато знаю про судоми. Коли цукор низький, а потім різко стає високим, і так кілька разів на день, вночі можуть бути судоми. А це дуже боляче. Не можеш спати, бо з цим ніяк не впораєшся. Почитав літературу, дізнався, що треба пити магній і бурштинову кислоту, яка допомагає всмоктуватися інсуліну.

Можу дати корисні поради людям, хворим на діабет. Вчасна підказка може когось врятувати. Головне – не впадати у відчай і вміти радіти кожному дню А життя має бути цікавим і наповненим. Не дивлячись ні на що.