Про лікарів, по-сімейному

Сімейність – означає спорідненість або наближеність. Мабуть, саме це мали на увазі ініціатори реформування української медицини, коли впроваджували інститут сімейних лікарів, або первинну ланку медичної допомоги. Думалося, якщо кожна родина й не буде мати персонального лікаря, то в цілому медицина наблизиться до людей. Після першого етапу реформи щось вдалося, щось ні, але як насправді живе та чи жива взагалі сімейна медицина, особливо в умовах боротьби з COVID-19, ми поцікавилися в головного сімейного лікаря Кіровоградщини Світлани Васецької.

– Нещодавно на сторінках «УЦ» ви позитивно оцінили можливість придбання для первинної ланки медичної допомоги області великої партії кисневих концентраторів, яких сімейні лікарі до цього не мали. А чого ще не вистачає «сімейці», як вона працює?

– Сімейні лікарі працюють з величезним навантаженням, це перше, що я хочу сказати. По-друге, кадрова ситуація дуже погана, лікарів не вистачає в усіх районах. У всіх абсолютно районах і в місті Кропивницькому в тому числі також. Це однозначно.

– Яких саме?

– І терапевтів, і педіатрів, і лікарів загальної практики – сімейних лікарів, з тих, хто перенавчився. У нас по області майже 80% лікарів загальної практики – це сімейні лікарі. Зрідка є лікарі-педіатри чи лікарі-терапевти, хто не захотів перенавчатися, або пенсійного віку, хто допрацьовує в статусі терапевта чи педіатра.

– З кадрами давно все зрозуміло, а що можна сказати про якість роботи?

– Робота сімейних лікарів дуже складна, тому що, незважаючи на пропаганду, незважаючи на те, що вже не перший місяць триває пандемія, все одно, люди, лише щось відчули чи кашлянули, не телефонують, а йдуть прямо до сімейного лікаря. Тому подивіться, що робиться в центрах. Людей дуже багато, лікарі перевантажені, працюють і з електронними чергами, і, так би мовити, живими.

– А чи спостерігається хоч якась динаміка завантаженості?

– Зараз нібито хвиля трішечки зійшла, навіть боюся зурочити; трішки-трішки людей стало менше, але минулий тиждень взагалі був жахливий, багато позитивних, багато контактних, і всі потребують уваги.

– Ви сказали, що люди йдуть у лікарню замість телефонувати. Але ж і додзвонитися частенько просто неможливо.

– Скарг, дійсно, багато, що лікарі не піднімають слухавку. Але! Я хочу для вас і для пересічного громадянина пояснити, що, якщо лікар приймає пацієнта, він повинен працювати з ним, бо пацієнт хоче уваги лікаря. У цей час лунає дзвінок. У лікарів, як правило, два телефони, якими люди телефонують в момент прийому. Лікар буде відволікатися, а дзвінок ні про що: «Лікарю, а я хотів запитати»…

– Чітко не формулюють своє запитання чи прохання?

– Не формулюють, так, а час забирають, а тут в кабінеті пацієнт, який записався за три-чотири дні й хоче уваги. Тому під час прийому лікарі не завжди мають можливість відповідати на дзвінки. Люди цього не розуміють і скаржаться і мені, і в управління чи департамент охорони здоров’я.

– І де вихід, адже людина має право отримати консультацію й по телефону, так?

– Ми пояснюємо, що якщо лікар не взяв слухавку, не відповів негайно, то обов’язково, якщо він відповідальний і поважає своїх пацієнтів, обов’язково передзвонить, але бувають різні випадки. Крім того, лікарі теж хворіють і йдуть на лікарняний, теж потрібно враховувати.

– Ми про це поговоримо, а який реальний робочий час, тобто тривалість робочого дня в сімейних лікарів?

– У нашому закладі робочий час не обмежений, лікарі працюють, згідно електронної черги, з 8 до 16 години, а потім є графік з 9 до 15, з 10 до 16 і так далі. Кожного дня є черговий лікар, який займається прийомом хворих.

– Я запитую про практичний робочий день?

– Телефонують і не в робочий час, і коли ви хочете. Лікар закінчує прийом і починає телефонувати пацієнтам, тим, кому він не відповів. Це до пізнього вечора. Мої домашні звикли, що мій телефон не замовкає до 22 години, а починає з 6 ранку. Люди телефонують лікарям і вночі…

– Можливо, цього робити не варто без нагальної потреби?

– Ситуації бувають різними, більшість розуміє, більшість – люди свідомі, тим більше якщо приходять і бачать, як працюють лікарі.

– Чи багато буває помилкових або непотрібних дзвінків?

– Мабуть, половина. Скажімо, температура 37,2 і більше ніяких скарг немає, але дзвінок є. Лікарі повинні відреагувати й розповісти, що збивати таку температуру не потрібно, пийте більше рідини, провітрюйте приміщення. Усе це говориться по телебаченню, пишеться в пресі, розповідається в соціальних мережах, але… Такі дзвінки, я вважаю, абсолютно нікому не потрібні.

– Пані Світлано, це ситуація, коли є лікар, тобто людям є до кого звернутися. А є території, де лікарів взагалі немає?

– У Кіровоградському районі, у Центрі первинної медико-санітарної допомоги, жахлива кадрова ситуація. Багато лікарів хворіє, тому перенавантаження страшне. І хоча наше міністерство вважає, що ми не спілкуємося з хворими, не лікуємо хворих на КОВІД, це не так.

– А що означає – перенавантаження лікарів, це більше двох тисяч договорів на сімейного лікаря?

– Перенавантаження, про яке я розповіла. А щодо декларацій, то зараз понадлімітні договори не оплачуються, тому лікарі уклали 1800, а терапевти – 2 тисячі. Потім, за бажанням, лікар може укладати більше договорів, понад ліміт, але те вже не оплачується.

– А чому?

– Держава прийняла таке рішення. Раніше був червоний список і зелений список. Зелений список – це ті декларації, які вкладаються в норму, а червоний – це понадлімітні. Вони оплачувалися не в повному обсязі, а лише 20%, але ж це теж кошти для закладу! Тим більше, що зараз ми багато витрачаємо на засоби індивідуального захисту працівників і лікарів, і на дезактивуючі засоби, адже обробляється все на світі, то ці кошти не були б зайвими, але прийнято рішення, і понадлімітні не оплачуються.

– А чим мотивують таку, в лапках, економію?

– Кажуть, нехай шукають собі сімейного лікаря, укладають декларацію. А за позалімітні ні лікарня, ні лікар нічого не отримують.

– А де ж його шукати, якщо їх не вистачає, і що робити взагалі, коли сімейний лікар захворів, звільнився?

– Шукати, звертатись в центр первинної медико-санітарної допомоги…

– Виходить, що можна сподіватися лише на добру ласку лікаря? А що можна сказати про заробітні плати, адже саме це було наріжним каменем проведення реформи – дамо заробіток, і лікарі з’являться?

– Заробітна плата піднялася, але нам не підвищують капітаційну ставку, тобто на кожного пацієнта, з яким укладено декларацію. При цьому наші витрати суттєво зросли, а гроші залишаються ті ж самі, тим більше що кількість лікарів постійно зменшується, і ясно, що при цьому втрачають лікарняні заклади. Тому зараз заробітні плати дуже зменшилися. Хоча лікарям у селах обіцяють і 20 тисяч гривень, тобто за лікарів змагаються, громади доплачують до того, що платить Центр. Але в сільських місцевостях заробітна плата сімейних лікарів менша, тому що в них на утриманні ще й фельдшерсько-акушерські пункти. Ви повинні зрозуміти, що дохід закладу складається з кількості декларацій лікаря, бо персонал, той же фельдшер чи медсестра, доходу не приносять, але ж заробітну плату їм потрібно платити? І той же водій, і бухгалтерія теж на зарплаті.

– Тобто дохід сімейного лікаря йде в бюджет лікарняного закладу?

– Бюджет закладу лягає на плечі сімейного лікаря, на укладені декларації. Тому так, але ж ми все одно і бензин купуємо, і ремонтуємо техніку, оплачуємо той же папір, Інтернет і все інше.

– Ситуація потребує якогось урядового врегулювання?

– Обіцяли. На Верховній Раді виступав наш міністр, казав, що капітаційну ставку начебто заклали в бюджет наступного року, що її підвищать.

– А в цьому році?

– У цьому році будемо ще виживати, будемо якось виживати.

– Світлано Леонідівно, а є такі території, де лікарів немає?

– Є, звичайно. Зараз немає територіальної прив’язки до лікаря. Наприклад, є район, у ньому є ОТГ, а в ньому, скажімо, Андрусівська амбулаторія. До цього лікаря можуть приїхати з іншого району, бо прив’язки немає. Але є багато територій, де лікаря немає зовсім. Я знаю, що катастрофа в Маловисківському районі з лікарями, вони шукають собі лікаря, і не одного. У Смоліно теж катастрофічна ситуація, і в Новоукраїнці, і в Світловодську теж нікому працювати.

– Сумно.

– Багато лікарів відкрили приватну практику, але в цілому лікарів не ви-ста-ча-є!

– А приватна практика – це що?

– Лікарі звільнилися з державної посади та пішли працювати фізичними особами-підприємцями. Але вони теж укладають договори й отримують за це кошти, але їм не обов’язково мати бухгалтера, відділ кадрів, самі можуть їздити за кермом, і це не вважається порушенням, а в державній лікарняній установі водій має бути обов’язково, бо це техогляди й таке інше. У приватного лікаря багато можливостей зекономити, а у нас на кадрах не зекономиш, бо одна медсестра не може і прибирати, і роздягати, і прийом вести, і щеплення робити, і електрокардіограму.

– Іншими словами, питання фінансової забезпеченості діяльності первинної ланки вимагає негайного вирішення?

– Так, я вважаю, що так. Але не лише для первинної ланки, а для всієї медичної галузі. Це саме вам скажуть і в стаціонарній допомозі, у вторинному й третинному рівнях.

– Туди ж реформа ще не дійшла? Навіть заробітні плати не підвищили?

– Катастрофа. Ка-та-стро-фа! Це визнається на всіх рівнях влади, але ні від мене, ні від вас це не залежить.

– А де вихід? Згорнути реформу?

– Ні! У жодному разі – ні! Все-таки стало краще, ми стали більш самостійні, ми самі розпоряджаємося коштами: чи нам купити бензин, чи рукавички, чи інше. Головний лікар сам дає відсотки, в залежності від доходу лікаря, від структури декларацій. Зараз у містах сімейних лікарів набагато більше, ніж в селах, але на сільську медицину звертають увагу в громадах, може, буде трішки краще.

– Але ж допомога громад не вирішує проблеми?

– Але все одно, це підтримка, бо раніше лікарі отримували копійки й місили грязюку. Зараз і автомобілі дають, і нові амбулаторії збудували.

– Це ті, що будували пару років тому за Кузьменка? Вони працюють?

– Працюють, здається, їх побудували 18, обладнали, є автомобілі, але чи в усіх є лікарі – не знаю. Адже молодь не хоче їхати в село, але нові амбулаторії – це позитив.

– Все-таки в реформі багато недоліків.

– Так, але позитивні зміни від реформи – це навіть не обговорюється, позитив є однозначно. Питання в тому, що в умовах пандемії дуже складно працювати. Хочу наголосити, що складно й погано – це зовсім інші речі. Ситуація покращилася однозначно, первинний рівень за реформу, причому всі.

– Стосовно пандемії. Ще кілька тижнів тому, не кажучи про місяці, у районах фіксувалися поодинокі випадки, і не в усіх районах, а зараз ситуація змінилася, і рахунок вже йде на десятки. Чим це загрожує в селах, як справлятимуться сімейні лікарі?

– Так, це лягає на первинний рівень, поки справляються.

– Відчувається, що коронавірус, умовно кажучи, спустився на райони?

– Так, відчувається, раніше, дійсно, були поодинокі випадки. У селах люди не так спілкуються, а зараз, незважаючи на це, вірус потрапив і туди.

– Як первинна ланка готується, бо навіть 5 хворих для села – це вже вибух?

– А ще буде Великдень, але первинна ланка як працювала, так і буде працювати. Хворі звертаються – ми надаємо допомогу. Це питання до керівництва громад, чи приймати якісь обмеження, адже лікар не заборонить, а якщо рішення буде прийнято керівництвом громади чи депутатами, тоді інша справа.

– Будемо сподіватися, що нас почують.