«Карлик Ніс» – учасник «Гри»

Вистава «Карлик Ніс» Кіровоградського академічного обласного театру ляльок увійшла до тридцятки кращих театральних вистав від колективів з усієї країни за 2020-й рік і пройшла у другий з трьох етапів Всеукраїнського театрального Фестивалю-Премії «ГРА».

Серед 89 театрів і колективів, що взяли участь у фестивалі цього року, були й два Кіровоградських обласних театри – музично-драматичний ім. М.Кропивницького та театр ляльок. Після першого етапу відбору у лонг-лист (довгий список. – Авт.) потрапили тільки 30 претендентів, серед яких опинився й колектив Кіровоградського академічного обласного театру ляльок.

10 червня в рамках другого етапу відбору до лялькарів Кропивницького, щоб наживо переглянути разом із глядачем готичну казку «Карлик Ніс», приїздила експертна рада фестивалю на чолі з її головою, театральним і музичним критиком Ольгою Стельмашевською.

Постановник вистави – головний режисер Черкаського академічного театру ляльок, заслужений діяч мистецтв України Ярослав Грушецький.

Детальніше про її унікальність і участь театру ляльок у фестивалі «Україні-Центр» розповіла керівник літературно-драматургійної частини театру Наталія Педько.

– У цій виставі дуже цікава сценографія, яку створила художниця Карина Чепурна: незвичний грим, оригінальні костюми, лялькові образи. Спочатку ми планували її як фантастичну казку, але потім вона переросла у нас в готичну. Ця вистава досить динамічна. У казці «Карлик Ніс» важливою є ідея виховання дітей у повазі до старших та сторонніх. Ми ж вирішили зробити акцент на стосунках взагалі, а також донести до глядача важливість і цінність внутрішнього світу кожної людини, що треба дивитися в душу, а не на обличчя.

Виставу супроводжують класичні та сучасні музичні композиції. Компіляцію здійснив сам режисер-постановник Ярослав Грушецький. В основному були використані твори композиторів Ріхтера та Глюка, аби підсилити атмосферу готичного стилю казки. Задіяні у спектаклі 7 акторів нашого театру: Максим Борисов, Олена Мудрієвська, Інна Марченко, Іван Кучерук, Володимир Кравченко та заслужені артисти України Геннадій Стогодюк і Вікторія Ставріаніді-Стогодюк (нині головна режисерка театру). Кожен з акторів грає по кілька ролей.

Виставу ми здали навесні 2020 року й планували представити глядачам до Дня лялькаря, 21 березня, але через оголошений суворий карантин ще півроку вона чекала свого часу. Прем’єра відбулася восени минулого року під час ІІ Відкритого фестивалю Scene-Fest, присвяченого 50-річчю «Вересневих самоцвітів», де були присутні й театральні критики з Києва. Вистава їм дуже сподобалася, і саме вони запропонували нам взяти участь у Фестивалі-Премії «ГРА», який цього року проводиться вже вчетверте. Особливість цього фестивалю полягає в тому, що він збирає в одному списку найкращі театральні роботи за останній календарний рік театрів усіх форм власності й жанрів, – говорить Наталя Петрівна. – У нашій виставі актори грають на сцені разом із ляльками. Причому задіяні ляльки двох різних систем: планшетної та поясної.

– Чому з усього репертуару театру для участі у фестивалі обрали саме цю виставу?

– Основна причина – це те, що на фестиваль можна представити прем’єрну виставу останнього календарного року. У 2020-му наживо у нас відбулося лише три постановки, серед яких «Карлик Ніс» – одна з найцікавіших.

– Що дає участь у фестивалі?

– Звичайно, це престиж. Показник високого виконавського рівня акторського колективу, постановочної, художньої, музичної частини театру тощо. Окрім того, увага колег з інших міст і навіть країн. Можливо, ми б могли знайти зацікавлених осіб-меценатів, поїхати за кордон і представити нашу область та її театральні традиції й здобутки…

Зараз ми потрапили до лонг-листа фестивалю. На третьому етапі експерти сформують шорт-лист (короткий список. – Авт.), до якого увійдуть лише 12 театрів. Учасники, що потрапляють до цього списку, мають перекласти тексти своїх вистав англійською мовою для представлення їх міжнародному журі в Києві, яке в листопаді й визначить переможців. У середині липня має бути відомо, хто увійде до короткого списку. Нашу виставу експертна рада вже переглянула. Звичайно, свої враження вони не розголошують. Але голова ради Ольга Стельмашевська на своїй сторінці у Фейсбуці написала, що одна дитина після перегляду навіть залишила незайманим свій чупа-чупс – настільки захопило її побачене на сцені… Для нас це теж своєрідна оцінка, адже експерти як критики помічають багато деталей, зокрема, реакцію глядача й роботу колективу. Думаю, що їм сподобалося. Але справа в тому, що в нашій категорії («краща вистава для дітей») беруть участь також дуже сильні колективи: два київських і тернопільський театри ляльок та драматичний Івано-Франківський. Тому побачимо, як складеться подальша доля. Звичайно, потрапити у дванадцятку було б дуже добре.

– Як відбувалася робота над виставою, враховуючи, що її режисер – з іншого міста?

– Оскільки довгий час у нас не було власного режисера, ми працювали із запрошеними. Так наш директор замовив Ярославу Грушецькому, який вже ставив для нашого театру казку «Пригоди в чарівному лісі», ще одну оригінальну постановку. Довго розмірковували, що ж це може бути, і зупинилися на «Карлику Носі».

Фінансово ця вистава вийшла доволі затратна. Багато потягнула матеріальна частина: декорації з дерева, костюми з якісних і коштовних тканин, ляльки… Режисер періодично приїздив до Кропивницького й репетирував з акторами. Художниця Карина Чепурна мешкає в Харкові, але тривалий час співпрацює з черкаським театром і з паном Ярославом. Вона розробила ескізи ляльок, а наші художники вже тут на місці їх виготовляли. Спілкувалися переважно на відстані, в режимі онлайн. Кілька разів впродовж року пані Карина також приїздила, перевіряла роботу, давала поради, і ми допрацьовували. Так тривало аж до прем’єри.

– Які тенденції в розвитку мистецтва театру ляльок ви бачите у найближчому майбутньому?

– Останнім часом театр переживає багато трансформацій. Діти вже звикли до Інтернету та сучасних технологій. Замість декорацій тепер усе частіше використовується екран, на якому постає комп’ютерна графіка. Анімація в синтезі з виготовленою театральною лялькою та акторами «живим планом» – одна з таких тенденцій. Є чимало вистав, де декорації трансформуються просто перед глядачем: наприклад, стільчик перетворюється у стіл, стіл – у будинок, будинок – у машину тощо. Якщо раніше були поширеними верхові або ж ширмові вистави, коли дитина бачила тільки ляльок, то зараз все більш популярними стають вистави з поєднанням «живого плану», де актор безпосередньо взаємодіє з лялькою, ніби це окремий персонаж. У постановках використовується синтез різних жанрів і систем ляльок.

– Чи міняються з часом запити та потреби маленького глядача?

– Мабуть, це більшою мірою залежить від того, що прививають дитині батьки вдома. Якщо одних дітей орієнтують на радянські мульт­фільми, то вони охоче дивляться вистави про Чебурашку й Гену. Іншим подобаються сучасні мультики й екшени з популярними нині героями й персонажами, і, коли вони бачать на сцені Мийдодіра, декому незрозуміло, хто це. Усе змінюється. Але головні постулати про моральні людські цінності та перемогу Добра ми все ж намагаємося донести. Тому, враховуючи сучасні запити глядача, художники й театральні режисери мають долучатися до іновацій та використовувати такі технології, декорації й реквізит, які будуть зрозумілі сучасній дитині…