Пенсія – це шанс!

«УЦ» продовжує серію матеріалів під умовною назвою «Життя на пенсії». Цього разу нашим гостем став краєзнавець з Бобринця Георгій Лашкул, який і після виходу на заслужений відпочинок займається активною діяльністю, пише й видає краєзнавчі розвідки та вбачає сенс існування після виходу на пенсію в позитивному ставленні до життя.

Біографічні дані з останньої книги Георгія Олексійовича «Благословенна пам’ять степу», присвяченої музею імені Миколи Смоленчука, нагадують, що автор народився в 1946 році в Бобринецькому районі, здобув вищу педагогічну освіту, служив на флоті, працював у партійних та силових структурах, займався викладацькою діяльністю, захоплювався краєзнавством, видав кілька монографій про історію Бобринеччини, що й дозволило йому в 2011 році стати лауреатом обласної краєзнавчої премії. Завжди усміхнений, часто жартує, захищає теорію спадковості сучасного населення краю від носіїв предковічної культури та віри, тому в розмові часто вживає специфічні терміни й звороти. Але насправді це надзвичайно сучасна людина, з прогресивними та водночас практичними поглядами на життя:

– Людям на пенсії не вистачає режиму дня. Я бувший головний корабельний старшина, а головний корабельний старшина на флоті – що генерал у піхоті (сміється). Тому мій режим – від підйому до відбою, традиційна система. Головне на пенсії – еволюційно розширювати простір навколо себе!

– Ого, як ми почали!

– Що це воно таке? Ти повинен програмувати свій сьогоднішній день, не чекати милості від Всевишнього Роду та навколішної братії, а сам.

– Як правило, пенсіонери так і планують свій день – сходити в магазин, пошукати щось дешевше, побалакати з сусідами й так далі.

– Це все дріб’язок, а треба щоденно бачити головне. Головне, розумієте? Тому що пенсіонер – це не відпрацьована машина. Для чого ти в цей світ прийшов? Для того, щоб продовжити свій рід і дати йому радість достатку, тому ти повинен сам нести радість.

– Пенсіонери вже давно виконали своє завдання продовження роду, про це не йдеться.

– Чому це не йдеться? Вони ж повинні вчити цьому? (Сміється.) Наприклад, є внуки, тому є пряма лінія, аби передати досвід створення досконалості по законах Роду. Або ще таке – пенсіонер нехай дурощами не мається, а сідає й пише родову книгу пам’яті, хоча б за три століття.

– Це вже завдання для майже кожного, а практично як це зробити, підкажіть.

– Дуже просто, хоча останні сто років ця інформація була закритою. У радянський період усе це закривалося зі свого боку, а тепер ця, так би мовити, буржуазна демонократія зі свого боку закриває. Тому потрібно шукати, шукати свідків родів своїх.

– Вам це просто, ви краєзнавець.

– При чому тут краєзнавець? Я, наприклад, написав родову книгу на 150 сторінок для своєї внучки! Це написана вручну, фотодокументована система, і там ідуть 6 родів Лашкулів, Колісників та інших. От нехай Полулях візьме і напише (сміється).

– Добре, а з чого потрібно починати?

– А починати потрібно з себе. Хто такий я? Дітям потрібно передати, хто ви є такий. Це не автобіографія, наприклад: я – це жива атомарна частка Всевишнього та моїх Родів, Вічна духовна блаженна сутність, яка йде по сонячному колу. Коротше – про батька даємо інформацію фундаментально. А потім про маму фундаментально, і так пішли, і пішли – братів, сестер.

Це всесвіт, а ще ж паралельні роди, наприклад, у мене Лашкули – це Придністров’я та північна Італія, Попадені – Зауралля, старовіри. Там і волинські роди, причому дворянські. Уявляєте, який це конгломерат?

– Де і як знайти цю інформацію?

– Нехай людина не валяє дурака, а спочатку напише хоча б свою біографію. Хай сідає й пише автобіографію, причому пише, ніби передає внукам чи правнукам пам’ятний знак, свій досвід, ідеї. І пише і плюси, і мінуси. Розумієте? Якщо наступав на граблі, то чому так сталося? Як навчався і вдосконалювався?

– Тобто не забувати й помилки?

– Так. Потрібно згадувати й шукати. Зараз Інтернет багато дає, є доступ в обласний архів, потрібно робити запити. Є церковні метричні книги, це дуже цікава інформація. Одним словом, спочатку потрібно вивчити себе, свою систему координат.

– Добре, це дуже гарна ідея, займатися пошуками всередині свого роду, а що ще можна порадити пенсіонерам у невеличкому місті? Чим пенсіонери займаються в Бобринці?

– У нас у Бобринці працював університет «Срібного віку», працювала система самовдосконалення пенсіонерів, там було 12 напрямків, але це було, доки не з’явився коронавірус. Це було на базі міської ради, більше сотні чоловік приходили й займались по напрямках, я вів краєзнавство. У мене було 18 слухачів, з якими ми ходили по історичних пам’ятках, вивчали історію Бобринця та нашого краю. А були ж ще фізкультурно-оздоровча система, а ще вишивання, вокальний напрямок.

– Людям цього не вистачає на пенсії?

– Звичайно. Свій вільний час потрібно наповнювати змістом, але якщо є режим дня, то часу не вистачає. У мене, наприклад, часу немає.

– А що можна порадити людям, які зациклені на виживанні? Вони кажуть: у мене маленька пенсія, тому потрібно добувати.

– Це вже матеріальний бік. Уся наша біда в тому, що ми не знаємо, хто ми й для чого приходимо в цей світ? Якщо ставити на перший план матеріальне, то ми ніхто! А якщо на перший план ставити, наприклад, духовність, а потім культ Ора, культуру, а аж на третій план – матеріальне, то матеріальне буде складати лише 25%.

– А якщо конкретно, що потрібно сказати людям? Можливо, вони займаються зайвим, ходять по базарах, шукають дешевшого, але ж їх життя змушує?

– Матеріальне – це благополуччя та здоров’я. Сьогодні в усьому світі йде війна, в першу чергу, з пенсіонерами. Я вже за молодь мовчу.

– Незрозуміло.

– Усе, що ми їмо, що п’ємо, чим дихаємо, – це сфера війни.

– А хто проти кого воює?

– Антисвіт проти світла. Світло з темрявою, добро зі злом.

– А що в даному випадку добро, а що зло?

– Добро – це ми з вами. Якщо ми хочемо жити за законами предків і за законами роду, то це ми з вами. А хто проти нас – це серйозне питання.

– Я хочу більше прагматики, ближче до землі. Люди зациклюються на одязі, на пошуках дешевого, але свій час можна використовувати й так, як ви?

– Звичайно, у мене в місті, прямо перед очима, є невелика діляночка землі. Три рядочка помідорчиків, два рядочка огірочків, руккола, шалфей, лікарські трави. Я знаю, що земля мене прийме, бо земля – це жива істота, так? Вона має сутність, і я її просто люблю.

– Тобто, у вас діляночка землі для задоволення?

– Це не просто задоволення, а це бачення землі як частинки Всесвіту. І бажання привести її в, так би мовити, нормальний, гарний стан, це як підмести двір навколо себе.

– Це теж входить в розпорядок дня?

– Так, а ще важливо любити котика, собачку, для пенсіонера це серйозно, обов’язково потрібно мати тваринку. Тому що наша сутність пройшла мінеральне, рослинне, тваринне царство, а сьогодні перебуває в людському.

– А як можна охарактеризувати ваше життя на пенсії, чого ви досягли? Взагалі, чого може досягти пенсіонер, бо іноді кажуть, що це вже кінець прагненням і мріям?

– Я за цей час написав три монографії, хоча на пенсії всього-навсього 5 років, працював до 70 років.

– Можна сказати людям, що пенсія – це період розквіту, а не занепаду?

– Усе грунтується на бажаннях і на інформаційному просторі. Потрібно не зациклюватись на тому, що сьогодні скидають засоби масової інформації. Потрібно навчитися проціджувати інформацію, бачити добро, любов, сонячну енергію, бачити світло й шукати собі співбесідників, однодумців, які б несли добро.

– Не зациклюватись на обговоренні негативних новин?

– Абсолютно точно, тому що все, що сьогодні дають ЗМІ, на 80% негатив. Це теж серйозно для пенсіонера.

– А з матеріальним як бути?

– На пенсії можна змінити режим харчування. Є час продумати своє харчування, більше насичувати організм рослинною їжею. Саме зараз є чудова зелень, я й сусідам рекомендую, бо сьогодні це дуже потрібно для нас, тим більше через коронавірус, який є одним з видів війни проти пенсіонерів.

– Тобто змінити режим харчування на користь вегетаріанства?

– На користь людської біосистеми, яка вже слабне, бо потрібно враховувати вік. Не обов’язково вегетаріанство. Можна просто збалансувати раціон харчування, є час над цим подумати й попрацювати. То на роботі ви ранком кудись біжите, спішите, а зараз можна все спокійно збалансувати в режимі дня. Це теж важливо.

– На пенсії дрібниць немає?

– Ні, але на пенсії ти можеш змінити й характер захоплень, наприклад, був гуманітарієм, а можеш почати косити траву. Це умовно – зміна роду діяльності. На пенсії, якщо ти був трактористом, наприклад, можеш почати писати вірші. Можливо, в школі було до цього якесь прагнення, усе індивідуально, потрібно просто захотіти.

– Потрібно бажання змінити себе, знайти заняття, яке б заповнювало новий простір?

– Це дуже добра справа, мої університетські студенти – усі пенсіонери. Ми з ними півтора року до епідемії намагалися передати один одному свої знання. Я міг навчати їх, а вони – мене, бо кожна людина – це величезний досвід, це частинка Всесвіту.

– А щодо характеру, кажуть, що в старості він погіршується, люди всім незадоволені? Як себе налаштувати на позитив?

– Дуже просто, я щовечора намагаюся брати в руки баян. Якщо мені погано або відчуваю, що мене накрутили, то беру баян і потихеньку згадую красиві мелодії, які несуть духовну насолоду.

– Можна звертатись до мистецтва?

– Так, до поезії, літератури, до музики. А можна елементарно, як діди казали. Тобі погано? Бери сокиру й рубай дрова!

– Іншими словами, не лаятися, не замикатися в собі, а спрямувати енергію в творче русло?

– Так. Це класична система. Але зараз у пенсіонерів слабкий доступ до колективу.

– Тобто людина – тварина соціальна? Потрібно шукати однодумців?

– Так, шукати, бо вийти на базар, побачити ціни й накрутити один одного – це самогубство. Зараз ніби й багато спілкування, але живого мало. Спілкування – це обмін енергіями, а по телефону ніби й нормально, але забагато дрібниць обговорюють. Трагедія пенсіонерів України в тому, що система їхня зламана, бо вони жили в системі колективізму, а нинішня система – це система егоїзму, індивідуальності. Це боротьба двох начал, і нинішні пенсіонери підсвідомо засуджують сучасне, а якщо засуджують, то вони кармічно на себе накладають, прости Господи, лайно. Це теж серйозно.

– Будемо закінчувати. Пенсія, по-вашому, це що для людини?

– Так, як і день народження. Я кажу, день народження – це не свято. Це шанс вийти на нове солярне коло. Так і пенсія, це шанс усвідомити, хто ти й звідки, і передати внукам і правнукам те, що ти можеш передати. А кожна людина має що передати.

– Робимо висновок?

– А висновок такий – вчорашнього дня немає, він уже дарований Всевишньому, а завтрашній день – ще у Всевишнього, тому потрібно жити сьогодні. За законами предків це так: встав вранці, подивився на сонечко та йди працюй, трудись, тому що ти прийшов у цей світ навчитись працювати.

– Тобто навіть на пенсії знайти щось нове, працювати й розвиватися?

– Так. Потрібно написати прямо на паркані перед своїми вікнами: головний ворог пенсіонера – лінь!

– Дякуємо за розмову.

– І вам дякую, бо шаную вас і вашу газету «Україна-Центр».