На фронті загинув капітан Андрій Бібіков. 22 травня йому виповнилося тридцять років… У 35-й окремій бригаді морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського він командував евакуаційним взводом. Займався відправкою в тил пошкодженої техніки, і поранених бійців з поля бою доводилося забирати. У бою під селом Білогіркою Бериславського району Херсонської області він віддав життя за Україну.
У цивільному житті юрист за освітою також багато займався технікою, любив свій мотоцикл. Також полюбляв їздити верхи – на його профілі в соціальних мережах він саме на коні. У школі в нього була найбільша колекція наліпок з зображенням автомобілів, згадують однокласники. А ще він був трохи всезнайкою, полюбляв виправляти помилки інших, навіть у вчителів їх знаходив. «Хотів, щоби все було правильно», – згадує перша вчителька Андрія Тетяна Писанко.
Андрій закінчив 17-ту школу, потім навчався в Харківському національному університеті внутрішніх справ на юриста. По поверненні до рідного міста працював за фахом. Ніяких особливо гучних справ типу політичних чи пов’язаних з великими підприємствами він не вів, спеціалізувався на дорожньо-транспортних пригодах.
До лав ЗСУ пішов добровольцем, як почалося повномасштабне вторгнення. Знайомі кажуть, що через специфіку служби в Андрія майже не було можливості вирватися на пару днів до родини, його підрозділ завжди був у вирі подій, переважно на півдні України.
Без чоловіка й батька лишилися дружина та двоє дітей… Останній спочинок воїн здобув на Алеї почесних поховань Далекосхідного кладовища у Кропивницькому.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...