Як відомо, керівники великих або стратегічних підприємств під час війни мають так звану бронь, або відстрочку від мобілізації, але директор Новокостянтинівської шахти ДП «СхідГЗК» Сергій Амброзьєв пішов добровольцем на фронт і брав безпосередню участь у визволенні Харківської області під час контрнаступу українських військ. Ми встигли поспілкуватися з ним під час короткочасної відпустки додому.
– Сергію Олеговичу, ви потрапили на фронт, хоча мали броню?
– Дійсно, я директор Новокостянтинівської шахти, але воюю. Був мобілізований 5 травня. 18 років тому я проходив службу танкістом, потім був на контракті, звільнився й став гірником, пройшов шлях від бурильника до керівника.
– Яка вам техніка дісталася зараз?
– Танк Т-72, нам їх передала Чехія у вигляді допомоги. Відверто кажучи, їх стан не завжди задовільний, адже вони були на консервації.
– Розкажіть про екіпаж вашої бойової машини.
– Екіпаж танка – три особи: механік-водій, наводчик і командир танка, це я.
– Один молодий танкіст «зразка» 2014 року розповідав мені, що в танку воювати дуже страшно.
– Не страшно, бо ми зараз дуже вмотивовані. Будь-який український воїн, який знаходиться там, вмотивований настільки, що ніякі гроші нічого не означають, бо ти воюєш за свою землю й за своїх дітей. Тож не страшно.
– А противник як озброєний?
– Скажу відверто: вони озброєні дуже добре. Дуже. Ми «віджимали» їхні танки під час контрнаступу в Харківській області, в якому безпосередньо брали участь. Ми йшли на Куп’янськ і бачили, як вони кидали техніку, тому могли пересвідчитись, як вони готувалися до цієї війни. У них танки 2020 року випуску! Двадцятого, розумієте? Але таке враження, що вони розраховували на російське «авось». Понавішували на танки якісь нові приціли, ще щось, усе ніби сучасне, а насправді нічим не відрізняється від старих сімдесят других.
– Розкажіть про харківський контрнаступ.
– Вони не очікували, що ми підемо в наступ широким фронтом по всій області, і дуже злякалися. Почали втікати та залишили величезну кількість техніки, боєкомплектів.
– А ваше постачання? Танкістам усього вистачає?
– Так, можливо, є деякий дефіцит з одягом, а що стосується харчування – це безперебійно, навіть у наступі, коли кухня може відстати, але наші українські сухпаї – найкращі, можна навіть прорекламувати. З харчуванням питань взагалі не виникало, як і з пальним чи боєкомплектом, – усе вирішувалося на раз-два, на відміну від їхніх військ.
– Таке запитання. Кажуть, що в них старих танків тисячі…
– Я не бачив жодного старого, лише нові Т-72 і Б-3. Вони під час нашого наступу кидали їх через найменше пошкодження.
– І ви їх забрали?
– Так, але не лише танки, багато й колісної техніки.
– Тобто за рахунок трофеїв ви трішки нівелювали їхню перевагу в танках?
– Скажемо, що це російський ленд-ліз (сміється).
– Що можна сказати про наслідки окупації?
– Село Перемога, така символічна назва пункту, де ми були, крайня точка – його просто немає, мабуть, не варто людям і вертатися. А щодо людей – Харківська область нас зустрічала радісно, а Донецька – якось обережно, поглядають з-під лоба.
– Тим не менше, які плани? Ми скоро виженемо ворогів?
– Та, звичайно ж, виженемо! Хіба що не так швидко, думаю, що це буде наступний рік – весна або літо. А потім з перемогою повернемося додому, до виконання завдань, які держава буде ставити перед шахтою. Сподіваюся, що після перемоги робота відновиться. Але буде складно. У Краматорську вже практично немає машинобудівних заводів, які поставляли шахтну техніку. Не знаю, як будемо відновлювати, але будемо.
ВЛК: що важливо знати? Пояснюють юристи