У Кропивницькому народила сина Яна Ануфрієва, переселенка з Херсона. Кажуть, немовля схоже на батька, який загинув півтора місяця тому, захищаючи Україну.
Яна і її малюк мешкають в Кіровоградському обласному центрі матері і дитини. Породілля поки що не готова до спілкування з пресою, тому про її історію розповіла директорка закладу Інна Жолобова:
– У Кропивницькому Яна – з листопада минулого року. Приїхала вагітною з Херсона. В окупованому Херсоні вона займалася волонтерством. Ігор, її чоловік, тим часом партизанив. Переховувався від загарбників, бо раніше воював, а в них – списки учасників АТО. Знаю про це від його матері. Вона каже, що, коли в Україні оголосили АТО, Ігор покинув навчання у військовій академії та пішов воювати. Одразу після деокупації Херсона Ігор вступив в ЗСУ, а Яна приїхала в Кропивницький. Залишатися в Херсоні було небезпечно через обстріли з боку росіян, які не можуть змиритися з вигнанням з міста. Бажаючи бути корисною країні, Яна приєдналася до плетіння маскувальних сіток в альтернативній школі «КРОК». У нашому центрі Яна – з грудня. Тут є всі умови для вагітних, для жінок з малими дітьми. Познайомив нас священник Сергій Чудинович.
Про отця Сергія «УЦ» розповідала. Нагадаємо, Чудинович – херсонець, настоятель тамтешньої церкви Покрови Пресвятої Богородиці. Навесні, вибравшись з російського полону (де опинився через патріотичну позицію), отець Сергій перебрався із сім’єю в Кропивницький, згуртував прибулих з Херсона парафіян, почав проводити тут богослужіння. Після визволення Херсона священник – і тут, і там. Йому треба бути разом з усіма парафіянами – і евакуйованими, і тими, які не виїжджали. На Різдво він обвінчав у Кропивницькому пару херсонців, які евакуювалися сюди та деякий час мешкали у центрі матері і дитини. У вінчальній церемонії брала участь Інна Жолобова, а її чоловік Олександр значиться свідком у церковному свідоцтві про шлюб. Зараз Олександр воює на Херсонщині.
– Першого лютого на війні загинув Янин чоловік, – продовжує Інна Жолобова. – Йому було 29 років. Дізнавшись про смерть чоловіка, Яна дуже переживала. Ми відмовляли її від поїздки на похорон, бо будь-якої миті могли початися перейми. Вона послухалася. Щоб полегшити її страждання, ми залучили психолога.
Ігоря поховано восьмого лютого в Херсоні. Того дня там прощалися ще з одним героєм, двадцятирічним. Панахиду правив священнник Сергій Чудинович.
21 лютого Яна народила. Пологи були складними. Для дитини вживалися реанімаційні заходи. Два тижні провела Яна в пологовому будинку, і от нарешті ми забрали її в центр матері і дитини.
Синочка Яна назвала на честь загиблого чоловіка. До речі, Ігор-молодший народився вагою майже чотири кіло. Вдався в батька, той богатирем був.
Приїздила з Херсона мати загиблого – побачити онука. Ми їй кажемо: «Подивіться, він і на вас схожий». Вона радіє онукові. Але сина їй ніхто не замінить. Дуже тяжко їй, не може змиритися із втратою. Усі слова – про сина. Вона жила ним і заради нього. Щоб ця рана загоїлася, треба багато часу.
Яна весь час зайнята дитиною. Щастя материнства притлумлює втрату чоловіка. В її з Ігорем планах було зареєструвати шлюб, щоб дитина отримала прізвище батька. Не встигли розписатися – в окупації не було можливості.
Ми, працівники центру, зворушені тим, як немовля зблизило матір і бабусю.
Згадала добрим словом Інна Жолобова й усіх, хто допоміг породіллі.
– Яна приїхала в Кропивницький, взявши мінімум речей. Відгукнулися добрі люди, допомогли коштами, одягом, іншими необхідними речами. І ліжечко придбали, і візок передали. Персонал пологового будинку теж долучився. Яна – світла людина. Таким, як вона, хочеться допомагати.
«Святий Миколай, здійсни заповітне бажання»