Поїздка в минуле

Нарешті сталося те, про що мріяли щонайменше три покоління гайворонців. Сталося, коли майже ніхто не вірив і не сподівався. Сталося всупереч війні, коли, здавалося б, ретро-фест унікальних паровозів зовсім не на часі. Але гайворонці, їхні сусіди-земляки та гості з усієї України так не вважали.

Про гайворонську вузькоколійку знають, без перебільшення, не тільки в нашій країні, але і в Європі. Технічне диво початку минулого століття давно стало пам’яткою історії. «Вузька» змогла вціліти в грабіжницькі роки новітньої історії, збереглася завдяки ентузіастам, і нею знову, як колись, пишаються. А ось про те, що Гайворон фактично був паровозною столицею країни, у нас знають менше. Гайворонське локомотивне депо та славетний ГПРЗ (Гайворонський паровозо-ремонтний завод) були головними містоутворюючими підприємствами, на яких працювали цілі династії.

І ось уперше в нашій історії завдяки «Укр­залізниці», Гайворонській міській раді та тим самим ентузіастам відбувся великий мистецький захід «Паротяги мчать до Перемоги», або, якщо без пафосу, паровозний уік-енд за участю шести справжніх паровозів!

Три паровози широкої (1520 мм) колії: Эр799-18, Эр798-71 та Л-3535, що знайомі туристичними поїздками на свята по Києву та Львову, і три вузькоколійні (750 мм) паровози: Гр-280 (місцевий, гайворонський), Гр-336 (легенда Київської дитячої залізниці) і 159 4-95 (відновлений після 18 років простою на постаменті, унікальний паровоз 1938 року).

Сьомим до списку локомотивів можна з упевненістю додати і міського голову Гайворона Романа Волуйка.

– Романе Тарасовичу, чи все сталося, як планувалося?

– З самого початку планувалося, що цей захід мав відбутися в нас ще в травні. Але все сталося у гарячому серпні. Що планувалося, те і вийшло. Ну якісь є нюанси, недоліки. Над ними будемо працювати.

Звісно, хотілося, щоб більше було людей – це ж для них робиться. Розуміємо, що війна надворі, це однозначно, але, може, мало було реклами в соціальних мережах, не всі люди приїхали, бо небезпекова ситуація в країні. Так, хотілось більше людей. Але ті, хто були, не тільки дивилися на «гайворонське чудо світу», але й щедро донатили на ЗСУ.

– Назвіть, будь ласка, тих людей, завдяки яким відбулося це унікальне дійство.

– Перш за все хочу подякувати Укрзалізниці. Ми розуміємо, що зараз у них дуже велика завантаженість, але все ж таки, що стосується соціальної складової Укрзалізниці, вона для них дуже важлива. Була проведена велика робота з реставрації малих потягів. Один з них навіть був знятий з постаменту, і тепер він залишається на території нашого депо. Крім того, потрібно говорити і про тих ентузіастів, які долучилися до цієї мистецької акції і доклали багато сил. Їх дуже багато. Це щирі любителі залізниці, потягів, які приїхали завчасно, були за тиждень, за два і допомагали реставрувати або доробляти ті технічні недоліки, які були. Ну і не можу не подякувати працівникам міської ради, комунальним установам, які залучені до даного заходу. Задля безпеки були долучені і допоміжні сили поліції, і ДСНС працювало, і медичні працівники. Все, здається, пройшло бездоганно.

– А скажіть, будь ласка, чи важко було знайти машиністів?

– Машиніста маємо свого. Він – почесний житель міста Гайворона – Сидорук Євген Сергійович, біля свого потяга днює і ночує. То його життя. А машиністи, які приїхали з потягами, – там молоді екіпажі, універсали, це майбутнє залізниці.

– Чи є мрії та плани на продовження, так би мовити, теми?

– Так, плануємо. Тільки-но закінчиться війна, провести більш масштабніший, справжній фестиваль. Ми навіть маємо для нього назву: «Гай гуде». І будемо робити все для того, щоб цей фестиваль відбувся в майбутньому. Зараз визначимось, які помилки в нас були, які недопрацювання. Щоб надалі все було проведено на високому рівні, і Гайворон став меккою туристичною, залізничною меккою, щоб люди сюди приїздили і могли відпочити на паровозних уїк-ендах після закінчення війни.

– А знаєте, яке запитання я більше за все чув на пероні? Чи буде яєчня на лопаті?

– (Сміється). Ну аякже! Є паротяги, є кочегари, буде і яєчня. Традиції ми бережемо.

Звісно, війна наклала свій відбиток і на це вражаюче дійство – традиційні ознаки свята, так характерні для Прибужжя, відчули хіба що діти. Для дорослих це був скоріш щемливий «маршрут вихідного дня», поїздка в минуле.

Юхим Мармер, «УЦ».