Випадкова людина

Нічого страшного, якщо з тебе сміються. Набагато гірше, коли над тобою плачуть.

М. М. Жванецький.

Такі вони, чудасії діалектики: випадковостей не буває – усьому можна знайти логічне пояснення, проте випадки – щасливі й не дуже – трапляються у нашому житті регулярно. І випадкові люди трапляються. Найчастіше вони просто проходять повз, але іноді залишають за собою осад подиву – ну звідки ти такий взявся?

Ким, на вашу думку, має бути за першою професією секретар Ради національної безпеки і оборони? Військовим? Цілком. Офіцером спецслужб? Можливо. Кар’єрним дипломатом? Теж непогано. Як мінімум, людиною з того середовища, де викладають та вивчають курс «Основи національної безпеки держави». Олексій Данілов розпочинав трудову діяльність ветеринаром.

Прекрасна шляхетна професія! Напевно, за 30 – 40 років безперервної праці його полюбили б усі домашні тварини та їхні господарі на рідній Луганщині. Але ж ні! Кар’єра Олексія Мячеславовича нагадує звивистий шлях його рогатого пацієнта, який так і не вилікувався від енурезу. Записів у трудовій книжці вистачило б на цілу газетну сторінку. Бізнес, викладання, виборні посади, політична діяльність, державна служба – мабуть, таке різноманіття сфер застосування Данілова і стало головним аргументом у призначенні секретарем РНБО. Плюс робота у виборчому штабі Володимира Зеленського.

Традиційно РНБО була місцем почесного заслання для багатьох українських політиків. Список попередників Олексія Данілова – красномовний: Горбулін, Марчук, Порошенко, Кінах, Плющ, Парубій, Турчинов. Люди, навчені життям, які наїлися влади. А тут Данілов – енергійний, як гумовий м’ячик, рум’янець на всю щоку, голодний до ефірів та інтерв’ю.

Дуже коротко перерахую, чим міг запам’ятатися пересічному українцю тринадцятий секретар Ради національної безпеки та оборони.

Своєю нетиповою манерою одягатися. Смугасті костюми, які носили в Одесі на початку ХХ століття, змінила чорна уніформа – чи то мілітарі, чи то спортивна. А ще майже через рік ми довідалися, що це, виявляється, був знак усім нам. Тоді, в листопаді 21-го, Данілов зрозумів, що війна з Росією – неминуча, і раптово став людиною в чорному. З власного досвіду зауважу, що зрозуміли цей знак не всі.

2021 року РНБО під керівництвом Данілова наклала сотні санкцій на проросійських бізнесменів, політиків і підконтрольні їм ЗМІ, зокрема телеканали NewsOne, ZIK і 112. А буквально напередодні своєї відставки у 24-му грізний секретар розмірковував уголос про блокування ворожих каналів у Telegram. Про те, що реалізувати цю ідею в сучасному суспільстві – технічно неможливо, ніхто з підлеглих сказати босові, мабуть, не наважився.

А потім Олексій Данілов, образно кажучи, двічі вистрілив собі в ногу.

Спочатку, коментуючи звільнення головкома Залужного, Данілов філософськи зазначив, що «вічного нічого немає. Ні голови держави, ні керівника Збройних сил України. Нічого та нікого. Бо життя йде. І нічого страшного від того, що та чи інша фігура, як президент зараз думає, будуть замінені». Як у воду дивився.

Ну а потім трапився зовсім грубий прокол. 19 березня Олексій Данілов, коментуючи пропозицію Китаю про мирні переговори з Росією, висловився вкрай недипломатично на адресу китайського посланця Лі Хуея. «Про Лі Хуея я хочу всім нагадати: без нас ніхто нашу долю вирішувати не буде. Тому що якомусь Х*і, я вибачаюсь, прізвище як там, чи ще комусь там (здалося), що вони повинні це вирішувати», – ляпнув Данілов в ефірі Єдиного телемарафону.

За зірочкою у прізвищі китайського дипломата ви вже здогадалися, що наш секретар РНБО видав зовсім неточне її прочитання з англійської (Li Hui). Таке можна пробачити четвертокласнику, але не топ-чиновнику, поборнику того, щоб англійська стала для українців другою рідною мовою.

…Практично одразу після звільнення (що досить нетипово, бо Залужний досі не поїхав до Лондону) президент вирішив долю Данілова – буде послом у Молдові. А що? Це цілком вписується у кар’єру нашого героя – дипломатичний досвід вже є і мовами володіє.