Над чим працюєте, Майстре?

Продовжуємо рубрику, в якій наші земляки, представники різних кіл творчої інтелігенції розповідають, над чим вони нині працюють, які мають плани, про що мріють. Сьогодні на запитання відповідають…

Медикиня і поетка Світлана Дворнік:

– Наразі, як усі 37 років, починаючи з вступу в медичний, продовжую щоденно навчатись. Нині це пріоритетна задача. Отже вивчаю Нову німецьку медицину і продовжую навчання в Університеті біологічної медицини.

На жаль, довелося відтермінувати видання другої збірки поезій, хоча вона була вже готова на початок війни, але я вважаю, що безпека наших захисників важливіша, тому ще в 2014-му прийняла рішення про збір коштів на нашу перемогу і захист наших Воїнів Світла, а збірка поки чекає.

Що вдалося зробити за останній час? І багато начебто, але хотілося б більше. За крайні роки написана невеличка збірочка оповідань про часи служіння на станції екстреної медичної допомоги, і ця збірка теж чекає на перемогу.

Досконально вивчила «Основи психосоматики», оволоділа практиками саморегуляції, нейтралізації наслідків стресу, завдяки яким можливо надавати допомогу навіть онлайн тим, хто потребує. Знову ж, медицина: вивчила і продовжую вивчати основи та практики реабілітології, нутриціології, біорегуляційної медицини.

Створила групу оздоровлення для тих, хто розуміє свою відповідальність за своє здоров’я і готовий працювати над цим, а не чекати на чарівну таблетку.

Продовжую допомагати тим, хто потребує допомоги.

А пишеться… пишеться надто замало, коли займаєшся пораненими війною. Здається, разом з пральними машинами з Бучі москалі вкрали і моє натхнення. Сподіваюсь, воно повернеться з нашою перемогою.

Мрію, як всі притомні українці, про нашу перемогу, мир в Україні і в усьому світі. Мрію здійснити ті проєкти, ідей яких вже і в голові, і в комп’ютері – цілий мішок! І ще мрію про справжню медицину в Україні, а не бізнесову, щоб українці мали найкращих лікарів (у нас їх таки багато, навіть нині) і були здоровими не тільки тілом, а й душею, щоб очі кожної дитини і дорослого українця завжди сяяли щастям.

Керівниця народного студентського театру «Резонанс» Ірина Дейнекіна:

– Нині працюємо над новою редакцією вистави «Жорстокий урок», прем’єра якої відбудеться 29 квітня о 18.00. За останній час вдалось випустити французьку комедію «Ох, ця ж Анна!» з чотирма різними акторськими складами.

Був довгий період підбору нового матеріалу, і хочеться випустити спектакль, який ми обрали. Це гостросюжетна п’єса про те, що зараз болить кожному. Зв’язавшись з драматургом Крістіною Багаєвою, обговорили усі нюанси і починаємо працювати.

Мрія проста: хочеться втілити усі задуми драматурга та режисера.

Педагог і літератор Павло Чорний:

– Звісно, моя творчість зумовлена контекстом війни. Про власні здобутки говорити нескромно. Оцінку дадуть люди, а в моєму випадку – насамперед діти, їхні батьки та мої колеги. Бо працюю педагогом в напрямку національно-патріотичного виховання. На базі КЗ СЮТ, у ролі місцевого казкаря Дідуся Павлуся, і надалі вдосконалюю свій «КАЗКОДРОМ», який за вісім років існування став достатньо відомим, затребуваним і навіть потрапив у Програму розвитку освіти нашого міста до 2026 року! Ймовірно, що у рамках цього авторського проєкту (вже понад 200 творів) з січня місяця моїми найбільш помітними творчими доробками є цикл поетичних казок «Дракоша-Переможець!» та п’єса-казка «Нові пригоди Малюка-Котигорошка», які вже презентовані дитячим аудиторіям, власноруч проілюстровані та оприлюднені для використання в освітньому процесі. Крім цього мною проведено цілий ряд патріотичних заходів, з нагоди свят, пам’ятних дат і роковин.

Пишу, ілюструю та поступово публікую патріотичну віршовану п’єсу-казку «Дитячі роки Козака Мамая». В цьому творі намагаюсь образно сформулювати головні духовні та моральні засади виховання сучасних дітей, керуючись козацькими традиціями та звичаями. Все свідоме життя досліджую класичну «КНИГУ ЗМІН», наростаючим коментарем до якої є мої езотеричні віршовані казки, яких вже понад 60 та понад 150 медитаційних поезій.

Певно, як і всі українці, жадаю скорішої Перемоги й миру. Мрію, що мої рукописи будуть надруковані. Але маю ще й превелике бажання вдягнути вишиванку, надіти солом’яного бриля, зіграти на дуді «Калину», а потім публічно прочитати свої твори про «zалізну vату» та «ботоксну харю» на руїнах кремля!

Актриса театру корифеїв Олена Табак:

– Працюю в театрі Кропивницького над новими проєктами та виставами. Мені пощастило взяти участь у неймовірному проєкті «Мистецтво лікує». У такий зовсім не легкий час наші захисники не повинні залишатися без уваги, і цей проєкт спрямований на реабілітацію військових. Разом з ними ми читаємо п’єси. Це необхідно, дуже! Особливо це зрозуміла після слів, які я почула від військових: «Ви даєте нам силу. Знову повертається жага до життя…» Наразі ми намагаємося не просто читати – хлопці виявили бажання грати! Акумулювати емоції, іноді на репетиціях навіть ходити і виконувати певні мізансцени, це круто, а найкрутіше, що це бажання виникло саме у них.

За останній час, окрім роботи в театрі Кропивницького, я разом з Сергієм Колчіним записала пісні для вистави Миколи Барабулі в Муніципальному Театрі Сатири. Мала змогу взяти участь у презентації книги нашого поета Анатолія Каретного. Нині ми хочемо продовжити співпрацю, народжуються нові ідеї.

У вільний час, хоча його небагато, займаюся творчістю – вишиваю речі та картини.

Мрію про мир, повернення наших хлопців. Мрію, що усі ми згуртуємося і будемо допомагати один одному і чути один одного.