Нескінченна каденція

Зміна влади – бажання кожного з нас.

 М. М. Жванецький

20 травня, згідно з Конституцією України, закінчився термін президентських повноважень Володимира Зеленського. З цього моменту він – нелегітимний, фактично – узурпатор влади. Так вважають путін та його виборці. Так вважають лідери країн-сателітів росії. Так вважає частина українського суспільства, серед них і ті, хто явно чи таємно підтримує росію, та ті, хто ненавидить Зеленського.

Срач (дискусією це назвати не можна) поширюється в соціальних мережах і неминуче вихлюпується назовні, за межі казана, в якому киплять політично стурбовані громадяни. Знаю напевне: переконати тих, хто зайняв крайню позицію щодо цього питання, – марно. Однак обійти городами цю тему було б нечесно перед читачами. Тому просто позначу ключові точки, оминути які при здоровому роздумі неможливо.

Отже, Конституцію не порушено: президент легітимний, доки не склав присягу його наступник. Навіть у мирний час не дотримувалися п’ятирічного терміну з точністю до дня. Леонід Данилович «прострочив» аж чотири місяці.

Проводити вибори під час воєнного стану не можна за законом. До початку повномасштабної агресії я був категоричним прихильником виборів як основної демократичної процедури. Нема виборів – немає демократії. Хоча світовий досвід свідчить, що демократії може не бути і за наявності виборів.

У нашій нинішній воєнно-політичній ситуації проводити вибори (навіть у мобільному телефоні) – це суїцид у масштабі держави. Ми що, не знаємо своєї країни? Не розуміємо, який роздрай почнеться? Вилізуть усі наші нафталінові кандидати, вічні популісти та інші герої Кончі-Заспи. Скучили за ними? Верховна Рада, яка давно вже стала посміховиськом та ганьбою для всієї країни, остаточно відкине мандати. У нас і в мирний час, траплялося, летіли гранати в натовп, а нині у людей, які втратили страх, – тисячі стволів у руках. Плюс російська агентура, яка охоче зробить внесок у дестабілізацію країни, що тяжко воює. А вже як зрадіє путін…

Багато українських та західних аналітиків намагається підбити підсумки президентства Володимира Зеленського. Показово, що практично в кожній публікації є обмовка «якби не російсько-українська війна». Але гадати, як закінчилася б перша каденція «слуги народу», якби не війна, на мій погляд, безглуздо. Вкотре перераховувати його обіцянки, досягнення та помилки? Війна справді змінила всю картину.

Натомість ризикну сказати, що добре розумію логіку вчинків цього ще недавно криворізького пацана, шоумена, бізнесмена і менеджера. Мені доводилося і доводиться спілкуватися з такими хлопцями, знаю, з чого склалася його ментальність і як сформувався його характер. Сподіваюся, можу тверезо оцінити його переваги та недоліки. Не перехвалити й не огудити. Це не добре і не погано – просто так в мене склалося.

Зеленський – чудовий тактик і в жодному разі не стратег. Він звик миттєво приймати рішення, вибирати з десятка запропонованих йому варіантів оптимальний. Він – спринтер і не вміє грати в довгу. Для цього, крім особливостей мислення, потрібно мати серйозний політичний досвід і надійну, сильну команду. І це друга велика проблема президента Зеленського.

Його команда залишилася в «95-ому кварталі», у президенти він прийшов здебільшого з випадковими попутниками, багато хто з них потім відсіявся. Данилюк, Гончарук, Богдан, Баканов, Разумков, Рябошапка, Тимошенко, Шефір, Смирнов – ви точно їх усіх пам’ятаєте? І ця тенденція зміни кадрів збережеться й надалі. Чи надовго, запитаєте? До кінця війни. Тільки після війни можливі вибори, і я зовсім не впевнений, що Володимир Зеленський візьме участь у них. Імовірніше, не візьме.

Прогнозувати, коли закінчиться «нескінченна» каденція президента Зеленського, не візьметься ніхто. Варіанти можливі різні – від завтра до колись. Але сьогодні від усіх нас потрібно лише одне: підтримувати, допомагати, захищати, а не шкодити своїй країні.

Кожен українець за цей час прожив свої п’ять років, і це були роки не Володимира Зеленського, а наші власні. Наша каденція. І всі біди та неприємності цих років насправді були нашими, а не його. А шукати крайніх та винних у своїх проблемах – остання справа.