Виховання прикладом автомата?

З тілесними ушкодженнями опинився у кропивницькій лікарні 38-річний військовослужбовець Олексій Прижмирський, мобілізований у Миколаєві. Винуватить у тортурах персонал полігону на Кіровоградщині, куди його направлено на навчання, і подав заяву в ДБР. Там відреагували відкриттям кримінального провадження.

Про Прижмирського широка громадськість дізналася з його допису у Facebook. Йдеться про те, що його, IT-фахівця, визнано частково придатним до військової служби, але він, бажаючи долучитися до оборони країни, добровільно звернувся в полк зв’язку з проханням взяти в свої лави – там реалізував би свій професійний потенціал. Прижмирський стверджує, що в полку позитивно поставилися до його прохання і дали письмову рекомендацію, так зване відношення. З цим документом він і звернувся в Інгульський ТЦК у Миколаєві, пройшов обстеження військово-лікарською комісією (яка підтвердила попередній висновок), після чого його силою направили у навчальний центр А1890 на Кіровоградщині. Там, якщо вірити Прижмирському, до нього застосовували тортури – били і навіть стріляли в його бік з вогнепальної зброї. Олексій проілюстрував цей допис знімками своїх травм.

ДБР відреагувало на заяву Прижмирського відкриттям кримінального провадження, про що поінформувало громадськість. «17 вересня 2024 року під час занять з вогневої підготовки між інструктором та одним з курсантів виник конфлікт. У результаті суперечки посадовець побив військовослужбовця прикладом автомата. З тілесними ушкодженнями курсанта було госпіталізовано до лікарні. Вже наступного дня слідчі Бюро порушили провадження за ч. 5 ст. 426-1 ККУ. Досудове розслідування триває», – повідомляється на сайті ДБР.

За коментарями ми звернулися до знайомих військовослужбовців. Ось що повідомив молодший сержант Андрій Солонченко, який нині перебуває у зоні бойових дій:

– За весь період моєї військової двіжухи вдалося побувати у трьох навчальних центрах частини А1890. Де саме, конкретно вказувати не буду зі зрозумілих причин, але в частині у Кіровоградський області теж довелося провести деякий час. На жаль, не настільки, щоб відчути усю атмосферу того навчального центру, але встиг познайомитися з декількома інструкторами. На мій погляд, усі інструктори, з якими мені довелося спілкуватися, – нормальні і адекватні військовослужбовці, які намагалися саме навчити курсантів, а не просто теревенили про війну на заняттях. Ситуацій з рукоприкладством не бачив і не чув про це в жодному навчальному центрі.

Інший військовий попросив не називати його прізвища.

– Про миколаївця, побитого на полігоні на Кіровоградщині, від вас чую вперше. Розкажу про те, що бачив особисто, як воно буває. Спочатку – про теперішні особливості мобілізації. Вона відбувається не тільки через вручення працівниками ТЦК повісток на вулицях. У цьому процесі беруть участь і військові частини. Командир частини отримує розпорядження від начальства про те, що, відповідно до плану, потрібно рекрутувати певну кількість людей у такому-то місті. Командир відряджає групу підлеглих у те місто, де вони й займаються набором. Попри страшилки про бусифікацію, є люди, з якими достатньо поговорити на вулиці, і вони добровільно звернуться в ТЦК. Це люди, які мали викривлену інформацію про військову службу, але яким набридло ховатися від мобілізації. Ще один вид рекрутингу, теж ефективний: військовослужбовець телефонує немобілізованим знайомим, розповідає, що він живий-здоровий на третьому році війни, що в нього нормальний комбат, що в частині нормально годують, що немає проблем з виплатами, що потрібен, наприклад, оператор БПЛА, і пропонує зайняти цю посаду та мочити орків – після навчання, звісно. Якщо людина пристає на цю пропозицію, частина дає їй так зване відношення – письмову рекомендацію. Із цим документом слід звернутися в ТЦК. Людина сподівається, що після проходження ВЛК її направлять в частину, яка готова прийняти її на службу і засвідчила цей намір документально. Але в ТЦК – свої плани. Ці установи належать до Сухопутних сил і в першу чергу забезпечують їх потреби. Тому так звані відношення частин часто не реалізуються.

Тепер – про навчальні частини, де відбувається БЗВП – базова загальновійськова підготовка, раніше це називали курсом молодого бійця – КМБ. На БЗВП потрапляють і ті, кого наловили ТЦК, і ті, хто рекрутувався добровільно, і ті, хто має чималий бойовий досвід. Після року війни людей з передової направляють на БЗВП. Уявіть чувака, який провоював рік в окопах, який на слух визначає, що за снаряд летить, – і його направляють на БЗВП, де вчитимуть розбирати й збирати автомат, щоб потім видати сертифікат. Уявіть офіцера, який не бачив війни, але строїть фронтовиків.

Скажете, фронтовик має зрадіти такому перепочинку. А нічогісінько! Так, на полігоні– умовно мирні умови, але не факт, що вони кращі, ніж на передовій. Під час БЗВП військові не отримують бойових виплат, страждають сім’ї. А найгірше – коли ця підготовка була формальною і без результату. В окопах людей не вистачає, а їх звідти на кількатижневу БЗВП виривають. Хлопці повертаються і кажуть, що їм нічого це не дало. Але командири бойових частин отримали вказівку направляти людей на навчання і нічого не можуть вдіяти. Хоча є й потрібні, ефективні курси. Наприклад, двомісячні навчання на командирів взводів, після яких присвоюють звання молодший лейтенант.

А навчати вчорашніх цивільних – ще й як потрібно. Але тут можливі проблеми. Уявіть соціального дебіла, який служить офіцером навчальної частини. Він впевнений, що силою вміє «із чмошніка сдєлать чєловєка», що коли довго бити новобранця ногами, той стане справжнім військовим. І от під його командуванням опиняється далекий від військової служби пацан, якого вихопили з вулиці. Зціпивши зуби, пацан зібрав рюкзак і опинився в осередку радянської армії. Йому тут усе незрозуміле, він питає в офіцера, чому має робити те-то й те-то, а в того не вистачає вокабуляру, щоб пояснити, йому простіше відпи…ти новобранця. «Мене пи…ли, і я буду пи…ти».

Можуть бути інші ситуації. У навчальних частинах – погане харчування. Хлопці повертаються з БЗВП і кажуть, що сорок днів недоїдали. Не кожен новобранець витримає. Візьме чуже, і його поб’ють. Приводом для конфлікту може бути невдалий жарт. Люди втомлені, знервовані. Б’ються, потім миряться. І в нашій частині трапляються конфлікти. Підсрачники отримують переважно алкаші й наркомани. Бо в зоні бойових дій алкоголь і наркотики – це вороги.

Нічого не можу сказати про ситуацію з миколаївцем, про яку, кажете, стільки розмов. Кажете, ДБР розпочало кримінальне провадження. Так і має бути, коли людині заподіяно ушкоджень. А хто в тому винен – слідство, сподіваюся, розбереться.