Олександр Прошута: «Я вражений успіхами української збірної»

Чоловіча збірна України з баскетболу після двох перемог (над Грецією – 82:76  у Ризі та Чорногорією на виїзді – 98:89) очолює свою відбіркову групу у відборі до чемпіонату світу. Тут разом із нашою командою, яка має 6 перемог та дві поразки,  окрім греків (4 – 4) та чорногорців (4 – 4), за три путівки на світову першість також борються збірні Іспанії (5 – 3), Грузії (5 – 3) та Португалії (4 – 4).

Нагадаю, спочатку команда Айнарса Багасткіса подолала прекваліфікацію, посівши перше місце в протиборстві зі Швейцарією, Словаччиною та Косово.  Далі наша збірна змагалася в групі А разом з Іспанією, Грузією та Данією, де здобула 4 перемоги та зазнала 2 поразок у 6 матчах. Двічі обіграла збірну Грузії, а в заключному турі розгромила Данію (99:69). Україна тут посіла друге місце (поступившись лише Іспанії) та разом із іспанцями й грузинами пройшла до фінального раунду. Головне,  усі набрані очки (10 пунктів) повністю перенеслися в наступний етап. І вже на заключному етапі відбору в новій групі українці продовжують перемагати та близькі до виходу на чемпіонат світу.

Про всі аспекти цієї боротьби, позитивні моменти та проблеми, а також про шанси збірної України в ексклюзивному інтерв’ю розповів найкращий, на мою думку, баскетбольний журналіст України, спортивний коментатор та блогер Олександр Прошута.

– Перед стартом відбору до чемпіонату світу в тебе були очікування, що можемо досягти такого результату?

• Ні, не було. При в цій формулі відбору, коли у нас багато сезонних вікон, наші найкращі баскетболісти, а на той момент і Михайлюк, і Шульга, і навіть Лень, всі були в НБА, ми розуміли, що вони не будуть приїжджати до збірної. А ще ми вперше за багато-багато років не вийшли на чемпіонат Європи. Потім у нас був складний минулорічний літній прекваліфікаційний турнір, коли ми програли збірній Швейцарії. Далі були негативні висловлювання, у тому числі й головного тренера Айнара Багатскіса, на адресу лідерів команди, які не приїхали до збірної.

Так що емоційний фон був не найкращим. До Грузії ми їхали з чітким розумінням, що буде важко.  І саме збірна Грузії – це команда, яка нас не пустила на минулий Кубок світу. І там лідер Торніке Шенгелія приїжджає до збірної завжди й всюди без усіляких відмазок.

Та коли ми впевнено та ще й з великим рахунком здолали грузинів, стало зрозуміло, що в принципі точно будемо в боротьбі. Там же була суттєва різниця виходити з першого місця або з другого.  Якби стали другими, потрапили б на другому етапі до групи, де Литва, Туреччина, Боснія та Італія, де шанси були б значно меншими.

Такий ланцюжок щасливих збігів складається. Та, звісно, за цим  стоїть величезна робота тренерського штабу, команди і усіх до неї причетних. І від такого успіху  я вражений.

• Наскільки такому прориву сприяє рівень української Суперліги?
• Майже не впливає. Із нашого чемпіонату Сушкін, Сипало та Бублик на трьох у відборі зіграли 38 хвилин за 8 матчів і набрали 8 очок.

Рівень Суперліги – це радше розмова про збірну U-20, яка виграла дивізіон Б. Ось там досвід гри молоді проти мужиків дався взнаки. Суперліга – радше показник, що баскетбол в Україні існує. Ось Єгор Сушкін пограв у Суперлізі. Тепер  гратиме десь в іншому чемпіонаті, а згодом, найімовірніше, стане основним у національній збірній. Так що це довгострокова перспектива.

–Тоді як в Україні підготувати Ковляра, Шульгу, Войналовича, Кобзистого, Скапінцева, Новицького, Кличка?

– Процес виховання баскетболістів триває 7 – 10 років. Хоча є винятки. Ось Максим Кличко баскетболом до 15 років не займався, і нічого.

А взагалі тут дуже індивідуальні історії.  Хтось із цих баскетболістів виріс у клубних академіях за найкращих часів Суперліги.  Ковляр і Войналович – у Южному, Скапінцев – у Черкасах. А ось Шульга з 11 років в Іспанії виховується. Михайлюк у 16 років поїхав грати в Америку. Кобзистий з 16 років в Сербії грав, а потім переїхав до Америки. Тут індивідуальний кожен випадок, але дитячий баскетбол в Україні не зник, слава Богу.

У принципі, стабільний зріст баскетболістів в Україні  закінчився десь 2016-го. Коли ми вичерпали Донецько-Лугансько-Маріупольський регіон, він закрився для нас, й всі талановиті діти звідти виїхали. Там була найкраща, мабуть, система взагалі підготовки з усіх, тому що там людей багато.

Наприклад, Санон, який нині через травму не грає за збірну, виріс у Донецьку, а потім вже переїхав до Дніпра, й там з нього зробили баскетболіста.  Та, як колись сказав наш шановний дворазовий чемпіон НБА Станіслав Медведенко, Україна – висока, базово висока нація. Важко сперечатися, знаєте, з цією думкою. Є все ж таки великі хлопці, хоча зараз у цій збірній  дуже великих не вистачає.

• Отже, друге пришестя Айнарса Багатскіса вийшло кращим, ніж перше? Здається, ти скептично сприйняв його повернення?

• Навпаки. Я сприйняв це призначення з позитивом, бо ми пробили дно з попередніми наставниками. Я дуже хотів, щоб Айнарса призначили  2019 року. Багатскіс прийшов тоді, коли були великі  вливання грошові, але ми не досягли тих результатів, яких могли досягнути. Ми не вийшли на Кубок світу 23-го року. Але там війна завадила, безумовно. Ми втратили перевагу свого поля в усіх матчах. Але там були матчі, які Айнарс сам особисто програв, як на мене. І на Євробаскеті 2022-го року так само. У нас була історично сильна збірна, але ми за рівної гри програли полякам у 1/8 фіналу. У тому числі, на мою думку, тому що були не дуже правильні тренерські рішення. Хоча поляки на турнірі виглядали потужно й посіли четверте місце. Я впевнений, що ми тоді свого максимуму не досягли.

Потім Багатскіс пішов тому, що ФБУ вирішила зробити ставку на українських фахівців та й через певні фінансові обмеження. Але у Віталія Степановського нічого взагалі не вийшло. Апофеозом його керівництва стала поразка від Португалії та перший невиступ за 14 років на Євробаскеті.  Там навіть не в результатах виникла проблема, а в тому, що головний тренер абсолютно вбив у половини збірної бажання в цю збірну приїжджати. Атмосфера була дуже важка та й результатів не було.

І це дуже добре, що Айнарс, який чудово знає наш баскетбол, повернувся.  Це стало надважливим фактором сьогоднішнього прориву.  По-перше, ми повернулися до певного рівня компетенції на тренерському містку. По-друге, він налагодив абсолютно атмосферу в команді та зробив її такою, що хлопці хочуть приїжджати, що вони гарно почуваються і так далі. Ну й гарно, що завдяки сприянню президента ФБУ Михайла Бродського вдалося залагодити конфлікт із нашими провідним легіонерами.

Бачите, склалася така синергія. Тому що коли був Степановський, нам  здавалося, що на збірну всім пофіг. Склад був абиякий, а тренер просто не впорався з таким тиском. Ну от виявилося, що людина ну не тягне рівень, ну буває так. Ну вибачте, як от зараз Ігор Костюк у футбольному київському «Динамо».

 Добре, що ми це визнали, хоча й ціною пропущеного чемпіонату Європи. Але ми це визнали, ми виправили всі ці помилки, кадрові, й це призвело до сьогоднішнього успіху.

Ну й ще один момент позитивний. Звісно, й федерація багато чого зробила. Але 2022-го року, коли це все жахіття починалося, те, що у нас саме латвійський тренер, нам дуже допомогло.  Нас прийняли в Латвії, й ця країна стала нашим другою баскетбольною домівкою.   Без цього фундаменту ми бомжували б, грали та проводили збори збірної взагалі незрозуміло  де. А так нас завжди раді в Латвії прийняти та підтримати. І за це Айнарсу також потрібно подякувати.

– А коли тренер збірної працює ще й в клубному баскетболі, це не заважає?

– Це нині – нормальна практика. На жаль чи на щастя, не так багато тренерів якісних взагалі, які могли б витягнути рівень збірної. Особливо якщо ми говоримо про збірні топ-п’ятнадцятки. У Сербії тренер – сумісник, в Греції тренер – сумісник. Причому це тренери взагалі в Євролізі працюють. Це зовсім інше. Ну Багатскіс же за першої каденції також у клубах працював. Тільки українських.

А нині треба дивитися, чи вийде його «Бенфіка» в Лігу чемпіонів, бо вони будуть грати кваліфікацію.  Але це не настільки вимогливий турнір з точки зору графіку, щоб у нього не було можливості якось тримати увагу на збірній. І, взагалі, він же працюватиме в Португалії.  А нам із Португалією грати ще два матчі. А там практично всі лідери грають саме в національному чемпіонаті.  Так що це ще може бути нам допомогою.

• Після перемоги над Чорногорією Багатскіс сказав: «Команда дуже зріла, не діти. У нас є досвід».

• У нас тепер збірна з різних поколінь склалася. Наприклад, є покоління, скажімо так, ветеранів –  Лукашов і Бобров, які ще там застали Майка Фрателло. Є Липовий, його теж не будемо забувати. У нас є покоління, яке називаю поколінням  Київського чемпіонату Європи до 16 років.  Тобто, це хлопці 97-98 року народження: Михайлюк, Ткаченко, Скапінцев, Зотов та деякі інші.  І вже підросло покоління хлопців, яким нині 22 – 23 роки. Ковляр, Кобзистий і Шульга. Три яскраві представники нашої молоді. Так що збірна зараз у нас дійсно класна та бойова. Хоча, гаадю, що вона може бути ще кращою.

• За рахунок кого?

• Виключно за рахунок персоналій. Я дуже скептично ставлюся до персони Олексія Леня в контексті збірної. Тому що він за неї практично не грав. Усього 10 матчів. Але він є й, враховуючи проблеми з великими, то це підсилення. Зараз Санон травмований. Нагадаю, саме він став головним снайпером прекваліфікації.

І є ще улюблений баскетболіст Айнарса Богдан Близнюк, який теж не завжди може доїхати з Азії. Та думаю, що на нього теж є розрахунок.  Так що, в принципі, 3 – 4 людини у нас є ще в резерві, яких би можна було додати. Ну й якщо вийдемо на чемпіонат світу, то можна поговорити з Артемом Пустовим, щоб він відновив міжнародну кар’єру на один чемпіонат. Це знову ж таки про передню лінію.

Чисто теоретично можна подумати про те, що Артем захоче зіграти на чемпіонаті світу. Він грає в чемпіонаті Іспанії –  найкращій національній лізі Європи, і гратиме в цьому сезоні багато. Можливо, передумає стосовно національної команди. Чемпіонат світу цю ситуацію може змінити. Тому що пам’ятаю добре, коли в 14-го року  в збірній хотіли грати навіть ті, які казали, що більше ноги їхньої у тій збірній не буде.

Тобто якийсь певний резерв у нас є. Ну і є ж вічна баскетбольна тема з натуралізацією американців.  До цього ми начебто в оці воєнні роки не поверталися. Але після двох поразок від іспанців, коли не було лідерів, то до цієї думки знову повернулися. Все одно не вистачає у нас талановитих захисників, окрім Ковляра, ну тепер Шульга в «Реалі» гратиме. Але теж питання: чи «Реал» його відпускатиме?

Вважаю, нам треба двох натуралізованих американців – не тільки ще одного захисника, але й великого.   Так, коли у нас  є Михайлюк,  Шульга та Ковляр, то нам, можливо, й не потрібен сильний захисник. Але в тій конструкції, яка зараз була, нам великий гравець не завадив би. Ну й навпаки, коли не буде Михайлюка, а можливо й Шульги, то тут вже перший та другий номери також би знадобилися.  Але там ці питання потрібно вирішувати на державному рівні, й ці американці повинні, наскільки я розумію, приїхати в Україну.  Ну й про фінансовий аспект не будемо забувати, бо платити цим гравцям потрібно.  Чи є в нас таке бажання, не знаю. Та цей варіант підсилення теж треба тримати в голові.

Це питання – дискусійне, але якщо вже греки з іспанцями американців натуралізують, то, мабуть, це про щось говорить. На мою думку, нічого страшного в цьому немає. Тому що у нас немає 30 гравців, з яких ми можемо вибрати 12. Ми й 12 рівноцінних не завжди можемо назбирати. Так, що як казав класик, думай-те…

• Повернімося до двох останніх переможних матчів. Скептики зазначають, що от греки були без Яніса Адетокунбо, а чорногорці грали не найсильнішим складом і ніби принижують значення цих перемог.

• Та слухайте, це перемоги в офіційних матчах відбіркового турніру до чемпіонату світу. Навіть якщо б ми обіграли збірну грецію U – 10, мені було б все одно, чесно скажу, приємно та радісно. Це греки розказують, що в них не було Яніса, Слукаса і тому вони програли. Хоча й вони визнають, що їхня збірна програла по ділу.  Я вважаю, що ні, не треба применшувати значення цього успіху. Ми ж те ж можемо сказати, що кого там іспанці здолали, якщо українці грали без Леня, Шульги, Санона, Близнюка?

Це проблема ФІБА, яка так вибудувала відбір. Раніше це відбувалося влітку, коли всі гравці були доступні. І плакатися та розмірковувати про те, що й як, немає сенсу. Це питання глобальне. У всіх збірних  виникають ці проблеми. Це питання до ФІБА.

Той самий наставник чорногорців  Звездан Дмитрович казав в інтерв’ю місцевим ЗМІ, що неможливо побудувати сильну збірну в цих сезонних вікнах. Танцюєш від того, що є. Намагаєшся їх ліпити за 5 днів.  Інакше воно не працює. Дуже складний процесс.  Всі тренери на це бідкаються. Але маємо те, що маємо. Така система відбору.

– Проти збірної Греції – це була найкраща гра цієї збірної?

• Вважаю, найкраща була з Грузією в липні. Тоді грузини були практично в оптимальному складі, який не слабший за цю Грецію.

Це реально дві хороші гри нашої збірної, просто трішечки різних за характером.  Там Михайлюк нас витягнув, а тут Михайлюк кинув три із сімнадцяти, але ми все одно виграли.

 До речі,  ушкодження в Свята були в двох матчах, але в другому в Чорногорії він зіграв краще.  Якщо брати чотири матчі, а не два останні, то Михайлюк зіграв так, що питань до нього ні в плані професіоналізму, ні в плані ігровому чи особистому немає взагалі. Таким має бути лідер збірної.

• Ми сподівалися, що іспанці нам трохи допоможуть і відчеплять когось із суперників, але Фурія роха програла двічі – португальцям і грекам. З чим пов’язане те, що Іспанія вже не домінуюча сила в європейському та світовому баскетболі?
• Не будемо забувати, що на минулому чемпіонаті Європи Іспанія не вийшла з групи. Багато спілкуюся з іспанськими колегами. Вони вважають, що це комплексна проблема. Але якщо її зводити до одного якогось пункту, то  у них просто стала слабша збірна.

 Ось зараз на останньому драфті НБА вибрали декількох іспанців у першому раунді. Та вони, при всій повазі, за талантом і близько не Пау Газоль, не Серхіо Родригес і не Руді Фернандес.

Просто так склалося, що в них система підготовки начебто працює і вона штампує гравців середнього високого рівня.  Але немає у іспанців зараз таких топів, як Дончич, Йокіч, Вембаньяма, той таки Пау Газоль. Нових суперзірок поки що ця система не виховує.  Ось у португальців приїхав із «Бостон Селтікс» великий Нееміаш Кета і просто іспанців знищив.  Баскетбол – не футбол, тут фактор одного гравця – набагато більший.

– Ми зараз лідери групи та, все ж таки, скільки ще нам матчів потрібно виграти, щоб потрапити залізно на Чемпіонат світу?

– Я подивився історично оці два останніх відбори, які проходили за цього формату кваліфікації, то 8 перемог – це гарантований вихід. Ми бачимо, що в Туреччині в паралельній групі 8 – 0, й вони вже там.  Так що нам треба виходити з чотирьох останніх матчів проти португальців на власному майданчику та в гостях, чорногорців – номінально вдома та Греції – в гостях – виграти два.

• Болюче питання: як ти сприйняв інформацію ФІБА про повернення  рашистів й що це означає?

• Наскільки розумію процесуально, у першу чергу це стосується суддів, комісарів, тобто людей, які навколо. Це поки менше стосується самих гравців.  Вони поки в ізоляції, бо 98 відсотків російських баскетболістів  виступає за російські клуби. Та, гадаю, їх офіційно повністю повернуть у грудні, враховуючи тенденції та настрій в інших міжнародних  федераціях. Не всі витримують тиск, як в легкій атлетиці, біатлоні та футболі. Вважаю, це пов’язане із шаленими грошима, якими росіяни завалюють спорт. Ну й також із бажанням спортивних функціонерів залишатися осторонь проблеми. Вони ж недарма порівнюють конфлікти в Україні та на Близькому Сході, а росіян порівнюють із ізраїльтянами, яких вважають агресорами. Та на чемпіонаті світу російської збірної вже точно не буде. А стосовно Олімпіади, то навіть якщо їх допустять до кваліфікації, вони її елементарно не пройдуть. Тобто з восьми команд потрібно виграти у збірних рівня Болгарії чи Данії.  Там будуть команди, які на чемпіонат світу потраплять. От ми ж грали кваліфікацію на Олімпіаду три роки тому  проти Туреччини і Хорватії.   Ні ці команди, ні збірні їхнього рівня баскетболісти з ворожої нам держави не здолають.

  Є ще варіант, що їм просто не дадуть візи до США, якщо якимось чином вони таки здобудуть олімпійську путівку, адже наступна Олімпіада пройде в 2028 році в Лос-Анджелесі.

 А в клубному європейському баскетболі потрібні російські гроші. До того ж їхнє цееска – один із засновників Євроліги. Вони продовжують отримувати відсотки від доходів.  Це факт. І клуб-засновник, він визначально має грати в Євролізі.  От і все.  І тому як тільки це вікно можливостей відкриється, вони це зроблять. В цьому не сумніваюся. 

Ну й зараз вже ніхто не зважає на гасло, що спорт – це мир.  Я привіз би президентку МОК, президента ФІБА та керівників інших спортивних федерацій, які їх повертають, хоча б на день нині в Київ, щоб вони відчули те, що відчуваємо ми, й зрозуміли, що представники цієї країни не гідні нічого, що має справжні людські цінності. На жаль, це неможливо.

– Ну й закінчимо на позитивній ноті. Що означатиме для українського баскетболу вихід на чемпіонат світу, який, будемо вірити, станеться?

– Та нині будь-який визначний спортивний успіх для України –  свято. Сподіваюся, це підніме настрій шанувальникам баскетболу на передовій, які виборюють нашу незалежність в цій страшній війні.

Якщо глобально дивитися, то це буде трошки легше, ніж 2014-го, коли відбір проходив через чемпіонат Європи, де потрібно було потрапити до шістки. Там же ще на чемпіонат Європи потрібно було пробитися. Але то був інший час та інші можливості. Ми готувалися проводити Євробаскет-2015 та бачили шалену перспективу для розвитку. Так що успіх команди Майка Фрателло був логічним підсумком процесу, який відбувався ще з 2003-го року. Насправді, якщо згадати, як в Україні провели Євробаскет-U16  2013-го року, коли наших юних баскетболістів упізнавали на вулицях завдяки рекламі, то ми рухалися у правильному напрямку. А піком мав стати дорослий чемпіонат Європи, де наша збірна, цілком можливо, могла поборотися навіть за нагороди. Цей турнір мав би підняти рівень популярності баскетболу та впізнаваності наших гравців на найвищу висоту. Але кляті рашисти завадили цим планам.

 А в сучасних умовах вийти на чемпіонат світу, ще й на стільки впевнено, як ми зараз на нього пробиваємося, – це буде величезне досягнення. Знову ж, враховуючи, що ми жодного матчу у відборі не зіграли вдома.

 Глобально воно, на жаль, не вплине на розвиток і з футболом не порівняється. Але все одно допоможе, й якийсь вищий рівень цікавості до баскетболу це точно гарантує. Якісь діти побачать трансляції та вирішать займатися.  Зараз же в баскеті, окрім збірної, у нас нічого нема. І якщо у нас збірна цю цікавість не підтримує на певному рівні, не перемагає, не тримає фокус людей, то у нас баскетбол – мертвий вид спорту. Збірна України перемагає – слава Богу. Так що вболіваємо, віримо та сподіваємося, що все в наших баскетболістів і тренерів вдасться якнайкраще.