«Мій 45-й фестиваль»

Завершився фестиваль театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти». Цього року не масштабний, не феєричний, але традиційний. Вже 56 років поспіль наприкінці вересня на Кіровоградщині проходять вистави, концерти, виставки, екскурсії. Мистецькі проєкти відбуваються не лише в обласному центрі, а й у інших містах та містечках. Все пов’язане з театром і надихане мистецтвом.

В цьогорічній програмі було представлено 9 вистав. Одна з них – «Гуцульське весілля» Івано-Франківського театру ім. Івана Франка. Вперше на велику сцену театру Кропивницького вийшов Муніципальний театр сатири з виставою «Вільна пара».

Згадати минулорічні «Вересневі самоцвіти» ми попросили актрису театру імені Кропивницького, заслужену артистку України Вікторію Майстренко. В цьому році у Вікторії Петрівни своєрідний ювілей.

– Я прийшла в театр у 1980 році. Це було 30 вересня, «Вересневі самоцвіти» саме завершилися. Цього року був мій 45-й фестиваль. Взагалі фестиваль був створений у 1970 році. Його засновником був мій сусід Гарій Олександрович Войченко. Я багато від нього чула, як народжувалися «Вересневі самоцвіти», хто при цьому був присутнім, які виникали ідеї.

Грати у виставі в рамках фестивалю завжди хвилююче. Давно граєш, знаєш свою роль, але все-таки відчувається щось особливе. В цьому році я грала у фестивальній виставі «Бельведер» Театру сатири.

Фестиваль – це завжди свято. Найяскравішим вважаю «КропФест». На Театральній була яскрава хода. Мені сподобався той дух. Це було незвичайно, цікаво. До нас приїхало багато різних театрів України. Нам, акторам, важливо бути і глядачами. Не маємо можливості поїхати в Суми, Рівне, Миколаїв, Запоріжжя, Дрогобич. А їхні театри везли до нас свої вистави, і ми із задоволенням на них ходили.

Люблю дійство, яке влаштовували на Хуторі Надія. Пам’ятаю, як ми виступали під проливним дощем. І грали на помості серед поля, коли ще не було літнього театру.

Цьогорічний фестиваль дехто критикує. Критикувати легко. Ситуація в країні важка. Могли сказати, що через війну фестиваль скасовується. Але важливо те, що його бережуть, провели, навіть в такому мінімалістичному форматі. Кажуть, що провели «для галочки». Я не згодна. Втратити легко. Ми повинні берегти це театральне свято. Хай живе фестиваль!