Кікбоксинг найвищого рівня

Продовжуємо розповідати про цьогорічні успіхи спортсменів Кіровоградщини на міжнародній арені. Сьогодні мова – про кікбоксинг WAKO, який має непогані шанси потрапити до програми Олімпійських ігор.

Передусім трохи історії та про особливості цього спорту.

WAKO – найбільша та найвпливовіша міжнародна організація з кікбоксингу. Її заснували 1976 року в Європі Майк Андерсон та Енніо Фальцонні.  Спочатку це була платформа об’єднання різних стилів карате та боксу. З часом вона перетворилася на самостійний вид спорту з чіткими правилами.  2021 року її визнав МОК, що стало  досягненням для всього кікбоксингу. Нині розглядається питання про включення одного з розділів кікбоксингу до програми Олімпійських ігор.

Змагання WAKO поділяються на дві великі групи: поєдинки на татамі та на рингу, а також сольні композиції.

Поінт-файтинг (татамі). Бій зупиняється після кожного результативного удару для присудження балів. Швидкість і техніка переважають над силою.

Лайт-контакт (татамі).  Безперервний бій із легким або помірним контактом. Заборонено бити на повну силу.

Кік-лайт (татамі). Перехідний неперервний розділ, де дозволено завдавати ударів ногами по стегнах (лоу-кік) з контролем сили.

Фул-контакт (ринг). Повноконтактні поєдинки на рингу. Ударів завдають у повну силу, але виключно вище пояса.

Лоу-кік (ринг). Повноконтактний бій, у якому дозволено бити ногами по зовнішньому та внутрішньому боках стегна.

К-1    Найжорсткіший ринговий розділ. Дозволено удари колінами та удари руками/ногами без обмежень донизу (з урахуванням правил CLINCH).

Музичні вправи. Технічні комплекси (сольні композиції) під музику з елементами єдиноборств (зі зброєю,  без зброї).

У кікбоксингу обов’язкове захисне спорядження: шолом, капи, рукавички (відповідно до розділу), захист гомілки, стопи (фути) та паху.

Зазвичай аматорський поєдинок триває три раунди по дві хвилини з хвилинною перервою (формат залежить від регламенту турніру чи вікової категорії).

Перемогу присуджують за кількістю точних і чистих ударів, які відповідають правилам конкретного розділу, або нокаутом (у повноконтактних рингових розділах).

Про досягнення своїх учнів в цьому спортивному році  розповіли президент обласної федерації кікбоксингу WAKO, тренер-викладач Кропивницької КДЮСШ-4 Дмитро Поляченко та його колега-тренер Ігор Бондар.

Д.П.: Цей рік нам вдався. Представники нашої федерації пройшли нелегкий національний відбір і пробилися до збірної України, яка змагалася на всіх найбільших світових та європейських змаганнях. Мабуть, потрібно розпочати з Кубку Європи та великого міжнародного турніру VARAJDIN OPEN 2026, у яких взяли участь 2809 кікбоксерів із 299 клубів Європи та світу.  Змагання відбувалися в хорватському місті Вараждін.  Тут гарно виступив мій син, вихованець КДЮСШ-4 Володимир Поляченко. У розділі лайт-контакт Володя переміг майбутніх переможців Кубку та чемпіонату світу з Угорщини та Кіпру й виборов золоту нагороду серед старших юнаків віком до 14 років.

Друга медаль була бронзова – це в кік-лайті. Але тоді він уже провів шість поєдинків за день. Тут яка особливість? У розділах, які проходять в рингу, спортсмени проводять один-два бої та відпочивають до наступного дня.  А в лайтах беруть весь розділ і проганяють на виживання відразу. Так от, в лайт-контакті Вова був свіженьким і розібрався з усіма конкурентами. Навіть угорця переміг, значно вищого за нього. А Володя – хлопець не маленький, вже вищий за батька. До речі, у нас про угорців через їхнього Орбана склалося хибне враження. Мій син з тим угорцем подружився, тепер вони листуються. Той хлопець визнав, що цього дня українець виявився сильнішим. Але ж потім угорець виграв Кубок світу, не без везіння.

Що ж стосується бронзи в кік-лайті, то там теж було три поєдинки, але втома вже далася взнаки. Нам удалося здолати хорвата та поляка, але кіпріоту поступилися роздільним рішенням суддів.  Та все одно золото та бронза на таких представницьких змаганнях для єдиного представника Кіровоградщини – це був великий успіх.

На Кубок світу в Будапешт, який зібрав  3062 спортсменів із 48 країн та 428 клубів, ми вирушили вже солідною командою з кікбоксерів нашої області.  Євген Крикун та Матвій Гулаг отримали цінний досвід виступів на міжнародній арені. Ну й дуже приємно, що чудові досягнення наших земляків посприяли тому, що збірна Україна вперше стала переможницею загальнокомандного заліку.

Володимир Поляченко й тут мав усі шанси на золото, але далася взнаки суддівська необ’єктивність. Там старший арбітр на килимі, поляк, відверто не хотів нашої перемоги над його співвітчизником.  Двічі Володя за усіма правилами відправляв польського атлета в нокдауни й рефері на татамі і не фіксував ніяких порушень, відкриваючи рахунок. І тут піднімається цей головний суддя майданчика, зупиняє бій й збирає суддів на нараду.  Один суддя стає на наш бік, інший починає там поляку піддакувати.  А жінка, третій суддя, сумнівалася, але після наполегливості головного таки зафіксувала порушення.

У підсумку Володимира таки дискваліфікували, а поляка зняли за два нокдауни, й переміг угорець, про якого ми говорили раніше. Звісно, третє місце – також непогано, але певний осад незадоволення від необ’єктивності залишився. Але дуже приємно, що срібло у розділі лоу-кік в Будапешті виборов ще один кропивничанин Станіслав Голуб. А його наставник – тренер-викладач КДЮСШ-4 Ігор Бондар став дворазовим бронзовим призером Кубку світу серед ветеранів у лайт-контакті та кік-лайті.

Добре, що ніхто й ніщо не завадило Аріні Потєєвій, яку також тренує мій колега Ігор Бондар, виграти змагання в фул-контакті в категорії 70 кілограмів. А ще одне золото до загальнокомандної скарбнички приніс олександрієць Данило Яковенко в розділі лоу-кік в категорії 70 кілограмів.

Взагалі вихованець олександрійського ПСК «Захист», якого тренує Сергій Торожнюк, – чи не найтитулованіший        кікбоксер Кіровоградщини. Для Данила Яковенка ця перемога – третя поспіль на Кубку світу. А ще олександрійський кікбоксер – бронзовий призер чемпіонату світу 2024 року,  чемпіон Європи та володар Кубку Європи WAKO 2025 року.

На жаль, на цьогорічній світовій першості в італійському Езоло, яка проходила наприкінці вересня,  Данилові трохи не пощастило з жеребом. Тут він  знову представляв Україну серед спортсменів віком 17 – 18 років у розділі лоу- кік, у категорії до 75 кілограмів. Здобувши перемогу у восьмій фіналу, в чвертьфіналі наш земляк зустрівся з дуже потужним сербом, який переміг та в підсумку став чемпіоном світу. Та все одно п’яте місце кікбоксера з Олександрії на такому солідному форумі – успіх. Хоча, звісно, завжди хочеться кращого.

Та без нагород на чемпіонаті світу Кіровоградщина цього року не залишилася. Історичну бронзу тут завоював кропивничанин Станіслав Голуб.

І.Б.: – Якщо говорити про міжнародні виступи моїх учнів, то Євген Крикун дебютував на Кубку світу серед дорослих. Женя трохи перехвилювався й програв за очками хорватові. А ось Аріна Потєєва не залишила шансів суперницям серед старших юніорів в розділі фул-контакт у ваговій категорії 70 кг. Станіслав Голуб трошки не дотягнув до золота, посівши друге місце. Це, звісно, додало йому впевненості перед майбутнім виступом на чемпіонаті світу. До речі, це був останній рік, коли Аріна та Станіслав ще змагалися по старших юнаках та дівчатах. Наступного року їх вже чекають випробування серед дорослих. І дуже добре, що вони завершили виступи в цій віковій категорії на мажорній ноті. Атмосфера в Будапешті була чудова, а конкуренція велика. Цікаво, що угорці нас підтримували активно й говорили, що в Орбана «дах протікає». Швейцарці також бажали успіху й розповідали, як їхня країна допомагає нашим біженцям. Так що за кордоном розуміють, наскільки нам важко, наші суперники були дійсно вражені рівнем підготовки українських кікбоксерів. Правда, серби в усьому звинувачують НАТО й до нас ставляться не дуже гарно. Ну це й зрозуміло, бо вони – давні прихильники ворожої нам держави. Та здебільшого ми відчували від іноземців повагу і прихильність.

У чемпіонаті світу в Італії від Кіровоградщини взяли участь  лише олександрієць Данило Яковенко та мій вихованець Станіслав Голуб.  Це пов’язане з фінансовими проблемами. Я вдячний кропивницькому підприємцеві Романові Моцному, за допомоги якого мої учні виступили на Кубку Європи та чемпіонаті світу. В італійському Езоло Станіслав показав себе справжнім бійцем.  Я не мав можливості бути поруч та допомагати порадами під час поєдинків. А всі знають, наскільки присутність особистого тренера важлива. Та все ж вдячний колегам-тренерам збірної України, які допомогли Станіславові витримати цей психологічний тиск. В його категорії – 54 кілограмів було 19 атлетів із Узбекистану, Казахстану, США, Сербії, Угорщини та інших країн. І відразу Стас натрапив на італійця. Але Станіслав впорався, домінуючи всі три раунди, та виграв за очками. Далі проти конкурента з Узбекистану було трохи легше й вдалося здобути путівку до півфіналу. Третій бій проти казаха складався рівно. Та в третьому раунді, на жаль, Станіслав пропустив фронт-кік, і це його трохи вибило з ритму. Взагалі ж, хлопці з Казахстану та Узбекистану – високі та потужні. Вони, щоб потрапити у вагову категорію, ганяли та скидали по шість – вісім кіло, а Стас – лише два. І хоча йому було важкувато боксувати проти високого атлета, але шанси вирівняти бій були. Та все ж арбітри віддали перевагу нашому суперникові.

Та попри прикру поразку за в цілому рівної боротьби,  вперше в історії Кропивницького наш кікбоксер повернувся додому з нагородою чемпіонату світу. Так що я дуже задоволений, слава Богу.

Д.П.: – Дякую за підтримку обласному та міському спортуправлінням, які допомагають нам із виїздами на змагання. Тако вдячний колегам, які активно розвивають кікбоксинг в нашій області. Без гарної конкуренції на обласному рівні ми не досягли б таких успіхів.

У Кропивницькому, окрім нас із Ігорем, працюють Катерина Поляченко та Євген Крикун. В Олександрії чудових спортсменів виховують Сергій Торажнюк, Олексій Кравченко та Артем Скрипниченко. У Бобринці – Тарас Тунік. Зі Збройних Сил України до наших тренерських лав нещодавно  повернувся Сергій Тариця й активно взявся за роботу у Вільшанці. Зараз він на обласні змагання привозить по 18 – 20 учасників.

Взагалі в чемпіонаті області, який ми зазвичай проводимо на базі «Фанклубу», в цьому році за перемогу, переважно в розділах лок-кік і кік-лайт,  боролися понад 100 юнаків і дівчат.

Ну й Ігор справедливо зазначив: щоб потрапити на міжнародні змагання, потрібно бути як мінімум в першій трійці на чемпіонаті України. І тут ніякі гроші й ніякі зв’язки не можуть вплинути.

Дуже великий плюс, що у нас є отакі гучні здобутки. По школах ми не ходимо. Нам більше допомагають соцмережі та звичайне дитяче радіо, коли один одному розповідають та приводять друзів. Ну й батьки розуміють, що фізична підготовка та дисципліна – дуже важливі.  До нас навіть із прилеглих до обласного центру районів дітей привозять на тренування, які проходять на вулиці Пашутінській, 12, в клубі, який я відремонтував практично власноруч, а ще в клубі «Надія» на Академіка Корольова, 11 та в клубі «Старт» на Михайлівській, 55. Будемо раді бачити усіх бажаючих.