Якщо знання є – а вони є, набуті на власному досвіді, часто – доволі гіркому, – то ними треба ділитися. Може, комусь це стане в нагоді. (Ну а якщо з’явиться хтось, готовий інвестувати гроші, – взагалі супер.)
(Важливо: 1) описую ідеальне (чи наближене до ідеального) регіональне видання в Кіровоградській області; 2) нікого не повчаю, просто ділюся думками; 3) готовий до діалогу, мені ця тема дуже цікава; 4) будемо вважати, що всі співробітники редакції – професіонали, вміють, крім “Ворду”, працювати з графічними редакторами і знімати фото та відео.)
З грудня 2008 року ваш покірний слуга керував запуском і розкручуванням чотирьох Інтернет-видань: “Кіровоград.proUA”, “Новини Кіровоградщини”, “Точка доступу” і “Depo.Кропивницький”. Усі ці проекти існують і тепер. Думаю, їх можна назвати успішними, хоча нині судити про це не беруся, не зовсім коректно з мого боку. Принаймні тоді, коли я їх очолював, вони свою місію виконували сповна.
Викладені нижче принципи організації роботи веб-ЗМІ – наслідок багаторічного перебування в темі. Всі помилки, які я наробив, успіхи, яких досягнув, дозволяють виокремити кілька головних моментів.
Поїхали.
Оптимальна кількість працівників – четверо, рахуючи редактора.
Щоденна робота має виглядати приблизно так. Двоє добувають новини: працюють “у полях”, телефонують, пишуть, ходять, зустрічаються. Один – на стрічці новин: приймає інформацію від колег “з полів”, слідкує за прес-релізами і конкурентами, відповідає на пошту і телефонні дзвінки на редакційний номер, постить у соцмережі, пригощає кавою і пєчєньками адекватних відвідувачів, відлякує неадекватів. Ще один готує текст: збирає матеріал, розшифровує свої записи, шукає ілюстрації тощо. (До речі, про ілюстрації. Чим краще проілюстровані новини й статті – тим легше їх сприймає читач. Безкоштовних фотобанків нині – греблю гати.)
Вводити окрему посаду фотокора не варто. Достатньо озброїти редакцію простеньким фотоапаратом. Для якихось же епохальних знімків завжди можна замовити фотографа за гонорар. Те ж саме стосується відео.
Чергування. Вихідні, свята, неробочий час – поняття дуже відносні.
Одна людина (чи більше за потреби) – обов’язково чергує на вихідних і у свята. Крім того, щодня треба обирати “жертву”, яка відповідатиме за появу у стрічці новин, якщо такі будуть після шостої вечора.
Підбір тем, планування.
Не кожен прес-реліз – новина. Більше того, 90 відсотків прес-релізів – ніякі не новини. На сайт треба ставити лише те, що заслуговує на увагу. Критеріїв – два: інформація має бути важливою або цікавою (в ідеалі – і важливою, і цікавою). Хтось зламав ногу – прикро, але фігня. Зламав ногу в приміщенні мерії – вже цікавіше. Зламав ногу на слизькому тротуарі й судиться з владою через те, що не змогли побороти ожеледицю, – і важливо, і цікаво.
Те ж саме стосується текстів.
Планування. Щоранку понеділка приходити на роботу на годину раніше й планувати тиждень: які теми є пріоритетними, хто які статті пише тощо. Наприкінці кожного дня планувати наступний.
А, і таке. Не варто соромитись передруковувати новини. Основний акцент має бути, звісно ж, на ексклюзив. Однак, якщо колеги накопали щось прикольне, а в редакції немає часу чи змоги зробити те ж саме, – сміливо копіпастити (підганяючи під свій формат) з посиланням на першоджерело.
Ну і про формат, якщо вже написав. Це взагалі окрема тема. Але без нього – нікуди.
Останнє. Коли стоятиме вибір між оперативністю і якістю (особливо якщо вже хтось повідомив новину), треба забивати на оперативність. Розширена новина з беком і подробицями – краще, ніж скупе повідомлення на два рядки. В ідеалі треба прагнути до такої схеми: резонансна подія – коротка інфа – повноцінна новина – текст.
Дизайн. Головне – зручність.
Ми пишемо для читачів – не для інвестора і не для себе. Тому зручність у користуванні сайтом – головне.
Не менш важливий момент – зручність у користуванні адмінкою.
Соціальні мережі: живе спілкування.
Не можна тупо постити посилання. Кожне треба описувати своїми словами. Користувачі соцмереж хочуть живої розмови.
Зарплати.
Всі це розуміють, але майже ніхто не робить. Нормальна робота повинна нормально оплачуватися. Працівники повинні отримувати стільки грошей, щоб не виникало бажання десь підзаробити.
Все це, звісно, – дуже схематично. Редакція повинна мати стайл-бук, кожен співробітник – чітко розуміти, що від нього треба, тощо.
