Мін ще вистачає…

Нещодавно з тривалого відрядження повернулися працівники вибухотехнічних служб силових структур області, які брали участь у розмінуванні та зачистці Київської області від вибухонебезпечних предметів. За інформацією сайту ГУ патрульної поліції області, за цей час виявлено та знешкоджено майже 7,5 тис. одиниць різного виду зарядів.

Як це було – розповідає інспектор відділу вибухотехнічної служби ГУ НПУ в Кіровоградській області капітан поліції Олександр Лашкевич.

Це відрядження почалося з настанням війни, коли в Україні було оперативно створено зведені загони з числа працівників вибухотехнічних служб, які зразу ж направлялися в місця активних бойових дій.

Олександр, як і всі, хто на власні очі побачив наслідки рашистських бомбардувань і окупації, і досі не може підібрати слова, щоб описати побачене в Бучі, Гостомелі чи Ірпені: «Окупанти – це просто якісь ненормальні люди, там безліч пасток, а щодо руйнувань, то телевізор не показує їх масштабу й понівеченого життя. Насправді – це страшно й дико, просто не передати свої враження. Ніякому розумінню це не піддається».

Сапери, так раніше називалися фахівці цієї воістину вибухонебезпечної спеціальності, займалися не лише виявленням мін чи боєприпасів, а безпосередньо допомагали бойовим підрозділам, забезпечуючи безпечні проходи для нашої техніки та живої сили. Окрім цього, хлопці постійно виїздили на виклики мешканців для обстеження підозрілих предметів, а їх було безліч що в будинках, що в автомобілях, що на городах чи дорогах.

Кожний військовий ризикує своїм життям, але лише сапери, просто кажучи, працюють зі смертю безпосередньо, бо вона ховається в кожній міні, снаряді, бомбі, ракеті чи розтяжці, які потрібно знешкодити своїми руками. Страх, звичайно, є, Олександр каже, що не боїться лише неадекватна особистість, але тут небезпека в іншому – людина звикає навіть до цього, і щоб сапери не втрачали пильність, їх час від часу відправляють на ротацію: «Тут мить – і все. Нема рук, нема ніг, або взагалі…»

Найбільші снаряди, з яким доводилося мати справу, – це заряди від установок залпового вогню, який одна людина навіть не підніме. А ще маса касетних боєприпасів, які розриваються з запізненням. Їх торкатися не можна – лише підривати на місці виявлення. Загарбники не просто мінували, а робили це з максимальною жорстокістю й підступністю, наприклад, меншими мінами прикривали потужніші, але на такі випадки існують інструкції, і сапери часто працюють дистанційно, навіть за допомогою звичайної мотузки з «кішкою».

Взагалі Олександр каже, що робота саперів лише в кіно така контактна, насправді боєприпаси намагаються вивезти в безпечне місце й знешкодити там. Але в будь-якому випадку потрібно знати конструкцію чи систему боєприпасу, як з ним поводитись. Дуже багато ворожого боєзапасу розліталося після залпів нашої артилерії по складах і вантажівках, у такому випадку територія розльоту була дуже великою й непередбачуваною. Ще одна небезпека – старі, ще радянські боєкомплекти, які не розривалися, і невідомо, як вони себе поведуть будь-якої миті. Обладнання в саперів звичайне – шолом, бронежилет, детектори, але не дуже сучасні.

Найголовніше, що має бути, – обережність. У тому числі й у мирних містах, не кажучи вже про визволені території: «Не потрібно нехтувати сигналом “Повітряна тривога”, а при виявленні невідомого або підозрілого предмета ні в якому разі не торкатися його. Сапери при огляді території керуються правилом – звертати увагу на те, чого там не мало б бути. Якщо помітили щось підозріле чи незвичайне – негайно викликайте фахівців. Ми завжди прибудемо».