Інститут без хабара – як село без церкви?

На черговому хабарі спіймано чергового керівника вишу в Кропивницькому. Чесно кажучи, багато хто, побачивши новину про це, назву вищого навчального закладу почув вперше.

Офіційно: «Співробітники Управління СБ України в Кіровоградській області викрили на протиправній діяльності директора Кропивницького інституту державного та муніципального управління, який вимагав у студента неправомірну вигоду в розмірі 20 000 грн за переведення на заочну форму навчання та складання заліків.

У ході слідства встановлено, що очільник інституту встановив певні такси на навчальні послуги. Так, за закриття сесії та зарахування на навчання він вимагав у студентів від 500 до 600 доларів США».

Що ж це за інститут такий, де навчатися дорого, і хто туди віддає своїх дітей? Кропивницький інститут державного та муніципального управління засновано Класичним приватним університетом із Запоріжжя. Працює в місті з 2014 року. І має свого студента! За 23 тисячі 540 гривень на рік тут готують магістрів з публічного управління та адміністрування. Стати бакалавром або молодшим бакалавром за спеціальностями «Облік та аудит» та «Соціальна робота» коштує менше, але не набагато. Але керівництву цих прямих доходів було замало. Ось і встановили таксу на хабарі за різні «освітні послуги». Господи, невже за диплом такого «престижного» вузу мало офіційної платні, треба ще й хабарі давати в розмірі 18-22 тисячі гривень?! Причому регулярно…

Електронні ЗМІ надають інформацію, що очолює учбовий заклад такий собі Іван Іванович Литвин. Пишуть, що закінчив Національний університет внутрішніх справ у Харкові, спеціальність «Правознавство», кваліфікація – юрист; Класичний приватний університет, спеціальність «Державна служба», кваліфікація – спеціаліст державної служби. Працював у тоді ще існуючій ДАІ (Державній автомобільній інспекції), якось малопомітно став спочатку кандидатом, а потім і доктором юридичних наук. Був помічений навіть у налаштуванні контактів зі ЗМІ, працював у прес-групі ДАІ.

Ті, хто знає цього товариша, називають його підприємливою та заможною людиною.

Багатьох цікавить такий факт: для організації роботи навіть такого інституту, для отримання акредитації та ліцензій на спеціальності у вузі має бути певна кількість професорів, доцентів, кандидатів наук. Не може, наприклад, кафедру очолювати людина без звання. У КІДМУ це питання було вирішено просто. У складі вченої ради вузу на більшості відповідальних посад знаходяться люди із Запоріжжя (пам’ятаєте, ким було засновано інститут?) та з Києва. Шукати місцевих ніхто не заморочувався, та й чи багато знайшлося би бажаючих викладати в такому закладі, скажімо, без історії? Знайомі люди з освітянської галузі, при званнях, чесно кажучи, звикли міняти вузи, це в них норма – десь завжди умови кращі, а кандидати наук потрібні. Так ось, вони кажуть, що працювати в цьому інституті особливо нікому й не пропонували. Мабуть, лекції приїжджали начитувати фахівці із Запоріжжя та Києва.