«Мамулю, не сумуй»

– Не віриться, що Стасика немає. А мамі здається, що він ось-ось зателефонує: «Ма, як ти? У мене все добре, я поїв, тепло, все добре». Стасик завжди заспокоював нас, – каже жителька села Мартоноші Новоукраїнського району Анастасія Язан, сестра Станіслава Язана, вісім місяців тому геройськи загиблого на війні.

У січні нинішнього року видано президентський указ про нагородження Станіслава Язана орденом «За мужність» III ступеня посмертно. І тільки нещодавно нагороду передано родині героя.

– Мама кілька разів у день бере орден у руки. Як лягає спати, кладе орден під подушку. Часто розмовляє зі Стасиком на фотографії. Каже йому: «Синку, краще б ти отримав орден живим». Він ще й медаллю «Ветеран війни» нагороджений, – продовжує Анастасія.

Виявляється, Станіслав, проживши 23 роки, устиг стати бувалим солдатом, навіть мріяв вступити до військового вишу. А якби не війна, фермерував би.

– Стасу багато чого вдавалося, – стверджує Анастасія. – У школі був відмінником. Мав добрий голос, співав на шкільних концертах. Тоді ж, у дитинстві, пристрастився до радіолектроніки – завдяки вітчиму, який добре розуміється на цьому. У середніх класах Стасик вже запросто ремонтував радіоприймачі, електроприлади. Старшокласником захопився акустичними системами. Сам виготовляв колонки, сабвуфери. На замовлення оснащував ними автомобілі. Любив мотоцикли, йому двоюрідний брат подарував «Альфу». Закінчивши школу, Стас вступив до ЦНТУ, спеціальність – агроінженерія. Навчатися подобалося, Стас хотів фермерувати. Наша сім’я останніми роками займається землеробством на власних земельних ділянках, тобто ми – одноосібники, Стас же мав намір ще й орендувати землю в односельців. Багато планів було. А під час навчання в університеті Стас мав підробіток від ремонту електронної техніки. Приїжджаючи додому, ділився новими знаннями з вітчимом, вони радилися. 2021 року, на останньому курсі університету, Стас узяв академвідпустку, невдовзі його призвали на військову службу. Військова справа припала до душі. Потоваришував з хлопцями, які мали бойовий досвід, і вирішив, що його місце – на фронті. Після кількох місяців строкової служби уклав контракт. Побував у гарячих точках. Учасник бойових дій. Хотів вступити у військовий виш. Але й мрії про фермерство не полишив. Казав, що служитиме у війську, а фермерським господарством керуватиме дистанційно. Одружуватися в його найближчі плани не входило. Казав, уже після перемоги…

Звісно, Анастасія пам’ятає, як зателефонувала братові уранці 24 лютого 2022 року. Його частина тоді розташовувалася в Кривому Розі. «Настя, війна!» – сказав Станіслав. Наказав рідним, щоб береглися. Згодом опинився в пеклі війни. А в рідних тільки й думки було, що про нього.

– З 2021 року ми його тільки два рази бачили, – згадує Анастасія. – 29 червня 2022 року приїздив на кілька годин додому – відпустили на день народження. Потім у серпні приїздив, коли мама в лікарні лежала. 13 жовтня о сімнадцятій мама поговорила з ним по телефону востаннє. Вона в полі була, коли Стасик подзвонив. Розмова недовга була. «Синку, ти не голодний?» – «Не голодний». – «Тепло у вас?» – «Тепло, ми в хаті зараз, топимо, все добре». – «Так сумую за тобою». – «Не сумуй, мамулю. Скінчиться війна, переможемо, повернуся, обійму». Наступного дня Стасик загинув. Ми хотіли привітати його з Днем захисника України, з Покровою, а він не бере трубку. Потім нам повідомили: «Ваш Станіслав загинув, героїчно рятуючи побратимів». Стас служив санітаром батальйонного медичного пункту. Вони їздили на «швидких» на передову – забирали поранених. Під час чергового такого виїзду їх і накрила ворожа артилерія. На Херсонщині, в селі Новоолександрівці.

За словами сестри, на похороні в Мартоноші, крім місцевих жителів, були і військові побратими Станіслава, і новомиргородські тероборонівці. Побратими згадували, що Стас був активним і з почуттям гумору, що йому все вдавалося і його всі шанували. Останній притулок знайшов поряд з могилою діда Володимира, який його теж дуже любив.

– Ми біля дідулика й виросли, – каже Анастасія про себе, Станіслава й Тетяну – третю дитину в сім’ї. – Після загибелі Стаса мамі став світ немилим. Каже, її тут тримають тільки дочки.

За півтора року великої війни загинуло п’ятеро захисників з Мартоноші. Станіслав Язан став другим.