Не питаючи, хто якої віри

15:15
227
views

Про те, що баптистська церква селища Нового опікується переселенцями і багатодітними родинами, які мешкають на території Катеринівської громади Кропивницького району, автор цих рядків дізнався з інформації, оприлюдненої у Facebook Світланою Ніколаєнко, завідувачкою клубом в одному з тамтешніх сіл – Володимирівці.

Телефоном пані Світлана розповіла, що у Володимирівці нині проживає дев’ять переселенських сімей, у тому числі одна багатодітна. Чотири такі родини мешкають у приміщенні колишнього дитсадка, решту поселено в хатах, які пустували, з дозволу власників. Раз у два – три місяці у село приїздять віряни з Нового, привозять продовольчі набори для тих, хто потребує такої допомоги, а для дітвори влаштовують цікаві заходи. Якось батут привозили. Узимку, коли траплялися перебої з електрикою, баптисти приїздили у Володимирівку зі своїм генератором. Бувають на цих заходах і діти із сусіднього Лісного. А вперше запросила Світлана Ніколаєнко новенських баптистів у Володимирівку два роки тому, дізнавшись про їхнє місіонерство в селі Грузькому, теж Катеринівської громади.

Про духовно-просвітницьку діяльність і благодійництво, про сприйняття війни і ставлення до військового обов’язку кореспондент «УЦ» розпитав пастора новенської церкви євангельських християн-баптистів «Нове життя» Сергія Тесленка. Передусім попросив пана Сергія розповісти, як він відреагував на початок російської повномасштабної агресії.

– З 21 лютого я і дружина Ольга були на навчанні в євангельській семінарії в Кременчуці. Сесія мала тривати до 25 лютого. Удосвіта 24 числа зателефонував декан: «Війна, збирайтеся додому». Ми помолилися за своїх дітей, Сергія й Марину, які в Києві перебували, за церкву. У Кропивницький нас привезла сім’я, яка своєю машиною евакуювалася з Кременчука. Приїхали додому діти. У неділю, як завжди, зібралася наша церковна громада. Люди – налякані. Я як пастор намагався втішити їх. Говорив, що такі реалії: сатана не хоче, щоб люди жили в мирі й достатку, і сіє розруху й страждання, про це в Біблії написано. Ніколи раніше ми стільки не молилися, як на початку російського повномасштабного вторгнення. Тими ж днями заходилися допомагати людям, які, рятуючись від війни, їхали на захід через Кропивницький.

За словами Сергія Тесленка, усе почалося з того, що йому зателефонували друзі-віряни, які залишили рідні місця, охоплені війною. Їм потрібно було переночувати в Кропивницькому. Так трикімнатна квартира Тесленків у селищі Новому перетворилася на прихисток для ВПО. Скоро телефонний номер її господаря став відомий широкому колу людей. Дзвонили й просили притулку на ніч.

– Я зустрічав їх удень і вночі на блокпостах при в’їздах у селище. Ніхто нікого не питав, якої віри. Їхали старі й молоді, з дітьми і без, здорові й такі, що ледь пересувалися. Деякі везли домашніх улюбленців – собак, котів, папуг. Машини прибульців з Маріуполя були продірявлені кулями чи осколками, з розбитими вікнами. Одні казали, що їм уже нікуди повертатися. Інші сподівалися повернутися додому через тиждень. Однієї ночі в нас зупинилося 22 людини, так багато гостей у нас не бувало ні до того, ні після. Щоранку і щовечора – черга в туалет. Інші віряни теж відгукнулися. В кого житлова площа дозволяє, ті пускали бідолашних переночувати, інші ділилися харчами. Згодом потік переселенців зменшився, та й влада створила гуртожиток для них у селищі. Але ми продовжували давати прихисток співвітчизникам – до середини літа минулого року в нашій квартирі зупинялися на ніч волонтери. З територій, де стало небезпечно жити, вони вивозили на захід країни людей з інвалідністю, жінок з малими дітьми, а поверталися з гуманітарною допомогою від дружніх країн. Були й вантажі від баптистів Румунії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Польщі, країн Балтії. Якщо шлях цих вантажів пролягав через Кропивницький, мені телефонували друзі: «Тесленко, готуй ліжка й стоянку для бусів». Відпочивши, волонтери їхали далі на схід чи південь, везли туди гуманітарку. У перші місяці війни наша церква підтримувала й переселенців, яких влада влаштувала в гуртожитку у селищі, – ми передавали їм частину гуманітарки, яку отримуємо від закордонних партнерів. Нині мешканцями гуртожитку опікуються держава та міжнародні благодійні організації.

Неважко здогадатися, чому новенські баптисти сферою свого місіонерства обрали Катеринівську громаду: цьому сприяла невелика відстань між Новим і Грузьким. Сергій Тесленко каже:

– Спочатку було Грузьке – мені Бог поклав на серце, щоб їхав туди, допомагав. Потім нас запросили у Володимирівку. Допомагаємо продовольством і засобами гігієни переселенцям, малозабезпеченим, багатодітним, людям з інвалідністю, тим, хто опинився в складних життєвих обставинах. Списки дає влада. Маємо контакт з головою громади Тетяною Пучкою, грузьківським старостою Олександром Третяком, володимирівським старостою Сергієм Євенком, завіду­вачкою володимирівського клубу Світланою Ніколаєнко. Раз у два чи три місяці привозимо пакети з гуманітаркою. Але перш за все наша місія – духовна. Роздаємо християнську літературу, проповідуємо.

Сергій Тесленко наголошує, що євангельські християни-баптисти нікого не заманюють у свої лави і не критикують інші релігії та християнські течії, хоча дружать тільки з тими, хто теж вірить у Триєдиного Бога.

– Якщо чую від людини, що вона православна, відповім: «Нехай Бог зміцнить вашу віру». Якщо хтось мені каже, що він атеїст, – нема питань, це його вибір. Якщо людина не хоче брати християнську літературу, а тільки пакет з продовольством – нехай буде так.

Українське законодавство дає віруючим вибирати між військовою й альтернативною службами лише у мирний час. Та, як стверджують військові юристи, на практиці під час війни чоловіки, релігійні погляди яких забороняють брати зброю, зазвичай залучаються до куховарства, медицини, ремонту техніки.

А як ставляться до військового обов’язку баптисти? Пастор Тесленко каже:

– Позитивно ставимося. Це – святе. 2020 року одного хлопця з нашої громади призвали на строкову службу. Відслуживши, він уклав контракт із ЗСУ. І нині служить. Ми підтримуємо з ним зв’язок, допомагаємо чим можемо. Піклуємося про його рідних і близьких, вони у Новому мешкають. Багато українських баптистів виконує військовий обов’язок. З місяць тому, на жаль, загинув кропивничанин-баптист. Більшість наших священнослужителів займається молитовною підтримкою свого народу з тилу. Молимося за військових, за цивільних, за нашу владу, за закордонних партнерів. І за ворога молимося. Просимо Господа, щоб йому розуму дав, щоб ворожі солдати кинули зброю і повернулися додому, до своїх сімей.

А ще наша церква опікується військовими, які лікуються в місцевих закладах. Є вони і серед пацієнтів психіатричної лікарні. Приходимо до них, спілкуємося, підбадьорюємо, допомагаємо продовольством, медикаментами, засобами гігієни. Маємо контакт з новенськими волонтерами, передаємо через них гостинці на фронт. Наближаємо перемогу.

Наостанок – прохання до пана Сергія розповісти про себе: звідки родом, чи давно в баптистській церкві, що спонукало до віри.

– Народився і виріс я в Тирасполі, у звичайній радянській сім’ї, де не було пошани до Бога. Маю українське і румунське коріння. Після школи вступив в Одеського будівельного інституту, закінчив його 1994 року. У баптистах – з 1992-го. Дух Святий торкнувся мого й дружини сердець, коли слухали у Москві проповідника Біллі Грема. З 1994 року ми – в Кіровограді. Церкву в селищі Новому почали створювати 2000 року. Наша громада – зовсім молода.