«Фронт без міцного тилу не вистоїть»

Війна змінює у суспільстві геть усі пріоритети. Змінилося й наше ставлення до численних свят – більшість із них ми перестали відзначати та навіть помічати. А деякі – несподівано стали ще важливішими, ще значущими. Серед таких – традиційні дні міст. І це зрозуміло: різко змінилося наше ставлення до рідних міст. Якщо до війни деякі кропивничани ставилися до своєї малої батьківщини як мінімум з іронією та сарказмом, то зараз – шанобливо та з любов›ю.

Напередодні Дня міста Кропивницький – наше традиційне інтерв›ю з Андрієм Райковичем.

– Андрію Павловичу, ви – начальник обласної військової адміністрації й при цьому чинний міський голова Кропивницького. Які питання життя міста ви залишили за собою та постійно контролюєте?

– Я знаходжусь у місті, і тому всі стратегічні питання, що стосуються його захисту під час війни, безумовно контролюються мною, вони узгоджуються з заступниками, які працюють в міській раді. Формування бюджету, стратегічні, освітні, соціальні програми також узгоджуються нами консолідовано. А крім того – безпекові питання, укриття, допомога внутрішньо переміщеним особам, тому що Кропивницький взяв на себе доволі-таки великий шматок роботи. Тридцять тисяч біженців – тільки зареєстрованих, а фактично їх значно більше. Плюс релоковані освітні заклади, плюс релоковані підприємства. І слава Богу, що вони знаходять прихисток тут, у центрі України, на більш-менш мирній території, тому, безумовно, усі ключові питання життєдіяльності міста я не випускаю зі свого поля зору.

– Розкажіть, будь ласка, про внесок міста та області в спільну справу захисту Батьківщини.

– Про це немало сказано. Колосальний внесок кожної громади, щоденна велика робота і душі, і розуму, великий соціальний патріотизм нашого тилового міста й всієї області. Фронт без міцного тилу не вистоїть. Це взаємопов’язані константи.

Ваша газета не раз писала про аграріїв Кіровоградщини. По-перше, залишили роботу на жінок, на батьків, пішли на фронт, а по-друге, виростили добрий хліб і в минулому році, і нині. Ми у п’ятірці лідерів в Україні.

На території області зареєстровано понад 90 тисяч внутрішньо переміщених людей. А насправді значно більше. Ми зробили все, щоб прихистити їх, дітки навчаються, допомоги виплачуються. На початку це було дуже важко, і я тисячу разів дякував освітянам, соціальним працівникам, усім громадам. Повірте, це нелегка справа. Якщо спочатку думали лише про дах над головою, то півтора року війни нас вже багато чому навчили.

Кропивницький, до речі, дав старт організації соціальних гуртожитків, напередодні Дня міста відкриємо вже третій з добротним ремонтом, поруч поліцейська станція офіцера громади.

Кіровоградщина за цей час стала і потужним освітнім хабом, тому що до нас перемістилися не лише понад вісімдесят релокованих підприємств, і сімдесят п’ять з них вже працюють, а й півтора десятка провідних освітніх закладів. І половина з них якраз розмістилися в Кропивницькому. Це колосальне навантаження.

Але це і додаткові можливості для наших випускників. Із будь-якої ситуації, попри війну, необхідно знайти позитив для території.

– Попереду в нас друга зима війни. Скажіть, чого чекати від неї та як готуватися людям та підприємствам?

– Не хотів би нагнітати соціальне напруження, але ж ми пережили вже одну важку зиму. Знаємо, що таке блекаути. Це не просто розбитий будинок. Я на цих об’єктах фактично чи не щодня. Області звітують напряму Офісу Президента і главі держави. Це питання безпеки території. Ми пережили понад 60 ракетних і дронових ударів, тому захист кожного об’єкта енергетики, теплопостачання – задача №1. Я, як інженер-енергетик, це дуже добре розумію. Тому для комунальної сфери, для медиків, для пунктів незламності зараз готується і перевіряється весь парк мобільного енергетичного живлення. Безумовно, всі стратегічні формули захисту таких об’єктів розроблені, вони на контролі. Але підступність ворога не має меж. Тому готуватись необхідно до найскладнішого. Взагалі на війні легко не буває. І за 2-3 місяці вона не закінчиться. Нам усім треба це розуміти та вчитися жити в таких складних умовах, довго жити.

– Зараз у суспільстві почали активно обговорюватися питання щодо проведення чергових президентських та парламентських виборів у 2024 році. Як ви особисто ставитеся до такого роду ініціативи?

– Вибори – це маркер демократії. Історія Британії, США знає приклади проведення виборів навіть коли були війни. У нас війна. Як мінімум треба міняти закон, як максимум – забезпечити процес голосування на фронті… А понад 4 – 5 млн наших за кордоном, а ті, хто під окупацією? Тиловим територіям легше. Але питань буде багато. Вибори спокою не додають, особливо, коли ракети над головами. Хоча українці вже довели – витримають все! І це теж маркер нашої демократії.

– Є такі питання, які турбують, збуджують суспільство. От в парламент внесли законопроєкт про відміну відстрочки призову для студентів, які вдруге-втретє отримують вищу освіту. Ви знаєте, скільки серед місцевих депутатів студентів, опікунів, інвалідів? Чи простіше відповісти на запитання, скільки з них перебуває в ЗСУ?

– Напевне простіше відповісти на питання, скільки з них перебуває в ЗСУ. Вважаю, що другі-треті та п’яті освіти зараз точно не на часі. Повірте, мені немає коли цим займатися, ходити по вишах і заглядати, хто в аудиторіях на лекціях. Але я знаю, хто в нас під старість став студентами. І добре знаю тих, хто в окопах!

– Ми з вами спілкуємось напередодні Дня міста, і хочеться, щоб за традицією ви звернулися до наших містян.

– День міста завжди був таким днем, який по-особливому об’єднував громаду, і зазвичай останні роки ми намагалися провести його навіть не в один день, а протягом цілого тижня. Будувались, ремонтувались знакові об’єкти і в медицині, і в освіті, і в культурі. Новий транспорт, дороги, майданчики. І нам це вдавалося. На жаль, ми дійсно не можемо зараз так велелюдно та гарно святкувати, як це було раніше, з великими пирогами, з масовими заходами, концертами, зірками і т. інше. Але, попри війну, наше місто трудиться, живе і тримає тил. У свої 269 років Кропивницький з Україною в серці завжди, це місто-трудівник, місто-воїн і місто-волонтер. Я знаю, бачу, читаю – проблем вистачає. Хочеться більше комфорту, зручностей. Треба ставати кращими, згуртованішими, наперекір війні.

Я пишаюся мужністю наших водіїв «Електротрансу», які рятували маріупольців, хоробрістю наших комунальних служб, які, ризикуючи життям, під кулями відроджують Херсон. Я всіх тих людей бачив в роботі, бачив, як комунальники, трактористи, бульдозеристи працювали в бронежилетах і в касках під обстрілами… Як возили воду в Миколаїв, а над головами летіли ракети. Як цілодобово кропивничани вантажили продовольство для Запоріжжя, Чернігова, Харкова, Миколаєва та Київщини.

Низько вклоняюсь кожній родині загиблих за їхню мужність, кожній матері за те, що виховали таких героїчних синів і дочок. Тому що це великий подвиг душі – це великі страждання матері бути без сина, дітям без батька, дружинам без чоловіків.

Вклоняюсь кожному, хто зараз працює. І маленькому підприємцю, і великим колективам, тому що Україна має тримати свою економіку під час війни, і ця економіка повинна працювати на загальну Перемогу.

Так, зараз не до святкових масових заходів, але все одно планується в рамках Дня міста проведення низки патріотичних акцій для наших захисників і захисниць. Обов’язково на благодійних фестах донатитимуть для ЗСУ. Від громади міста міська рада понад 25 млн грн спрямує на матеріально-технічне забезпечення військових. Я, здається, в Інстаграм побачив такий маленький пасаж від місцевих квітникарів – челендж квіткових композицій для ЗСУ і виручені кошти – на фронт. Це так по-нашому. Бо Кропивницький дійсно стійке місто, а Кіровоградщина – стійка територія, і ми зробимо все можливе і більше, щоб Перемога прийшла якнайшвидше!