Ці слова Василя Стуса могли б стати епіграфом до вистави «Народжені бути вільними». Минулого тижня в академічному обласному музично-драматичному театрі імені Кропивницького нам показали її актори київського театру «Сузір’я».
Вистава створена за участі акторів, студентів і випускників Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого та учнів школи-студії Euphoria в театрі «Сузір‘я» і вже понад рік з успіхом іде в різних куточках України.
Вона про те, як радянська влада цинічно нищила ідеї української самобутньої культури, а також про війну, що триває понад 100 років. Триває не лише на передовій, але й в умах наших громадян.
Основна сюжетна лінія розроблена на основі документальних фактів з життя української інтелігенції. Конкретно на тому, як пройшли свій творчий і життєвий шлях Володимир Сосюра, Павло Тичина, Остап Вишня, їхні дружини, а також Василь Симоненко і Василь Стус.
Одразу хочу відзначити глибоке проникнення акторів в характери і стани своїх героїв. Це Михайло Гнатів, Юрій Рекс, Владислав Мельникович, Міла Огай, Олександра Москаленко, Олександра Рябошликова, Іван Довженко, Раман Масто та інші. Як на мене, одна з найважчих психологічно ролей дісталась Кирилу Липку. Він зіграв образ, який авторка драматичного тексту Марія Ряпулова узагальнено назвала Режим. В акторському втіленні цей образ виглядав підступним красномовним цинічним катом.
Окрім проникливої гри акторів, вразило також образно-просторове рішення сцени. Завдяки поєднанню творчих поглядів Ангеліни Дзнеладзе (режисерка), Анни Чуйко (пластичне рішення), Сергія Корнієнка (художнє рішення) та Івана Довженка (композитор) сценічне дійство втягувало в себе глядача, наче у космічну чорну діру. Воно то звужувалось до розмірів кімнати допитів, то піднімалося вгору, наче герої сходили на Голгофу. Але головним тут в моральному та історичному плані став не осуд влади, а суд совісті. Особливо сильно і виразно це звучало у діалогах Василя Стуса (актор Раман Масто) та Павла Тичини (актор Юрій Рекс).
Часом те, що відбувалось на сцені, нагадувало сьодо – японське мистецтво каліграфії. Це був майже чорно-білий мінімалізм з максимумом змісту.
До речі, на виставі була присутня частина трупи нашого музично-драматичного театру. І було помітно, що ця постанова вразила багатьох з них.
Як уже повідомлялось, всі зібрані за цю виставу кошти направлять для придбання безпілотного авіаційного комплексу Shark для одного з підрозділів 3-го полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго.
«Терра Україна»: кропивничан запрошують на серію інтерактивних лекторіїв з історії України...