Одна з «вічних» тем «УЦ» – спілкування із земляками, які змогли пробитися, збудувати кар’єру у столиці. Тележурналісту та медіатренеру Андрію Богдановичу вдавалося це неодноразово – і в кіно, і на телебаченні, і навіть на держслужбі. Нещодавно він став членом команди однієї із найунікальніших медійних структур України – «Детектор медіа». Про те, чим займаються ДМ та сам Андрій, наша розмова.
– Не секрет, що наша зустріч пов’язана із твоїм новим місцем роботи. Але розпочати розмову хотілося б із твоєї попередньої посади. Розкажи, будь ласка, про свій досвід роботи у Національній раді з питань телебачення та радіомовлення.
– Досвід невеликий, але насичений. Держслужбовцем я став перед самим початком російського повномасштабного вторгнення, і керувати комунікаціями в Національній раді з питань телебачення і радіомовлення довелося в екстремальних умовах. Було дивне відчуття: буквально 13 лютого ти проводиш тренінги з інформаційної безпеки і надзвичайних ситуацій, а за два тижні розумієш, що в реальності потрібне зовсім інше. І перелаштуватися довелося вже на ходу.
Робота в Національній раді дала неоціненний досвід і зв`язки, а ще можливість реалізувати яскраві проєкти про хоробрість і мужність українських медійників, працівників Концерну РРТ, регіональних представників НР, які чинили спротив на окупованих територіях, у прифронтових містах, забезпечували трансляцію українського ТБ і радіо, боролися з російською пропагандою в Україні й за кордоном. Окрема історія – підготовка і комунікація щодо «Закону про медіа», підготовка ефірів членів Національної ради – це цінний досвід, і я вдячний за нього.
– Чи можна у твоєму випадку переінакшити легендарну фразу Остапа Бендера: «Бюрократа з мене не вийшло, довелося знов перекваліфікуватися в журналісти»? Як ти опинився у «Детектор медіа»?
– У мене так буває в житті: з журналістики в шоу-бізнес, потім знову в журналістику, потім кіно – і знову в журналістику, тепер от з держслужби та піару – знову журналістика.
Потрапив чесно, пройшов через випробування. Дізнався через комунікаційницю «Детектора», давню знайому ще по роботі на К1, Марину Леончук про вакансію, подався на конкурс, виграв його, пройшов співбесіду – і от я в колективі, а краще сказати, спільноті «Детектора медіа».
– Ти, напевно, пам’ятаєш дуже неприємну судову тяганину «УЦ» із впливовим суддею (не до ночі буде згаданий)? Нас тоді підтримала своїми публікаціями твій нинішній шеф Наталія Лігачова, за що їй вдячність. Розкажи детальніше, чим займається «Детектор медіа»?
– Обов’язково передам Наталії Львівні. Та історія і мені надовго запам‘яталася. Вона була настільки абсурдною, що це вражало. І ставлення судді до «УЦ», і ставлення українського суду до журналістів і закону. Подібні історії навіть зараз трапляються в Україні. Я маю на увазі, коли посадовці, чи судді, чи будь-хто вважають журналістів непотребом, ведуть себе хамськи, зневажають закон і людську гідність.
Щодо уваги «Детектора медіа» до кропивницьких медіа, то вона залишається і зараз. Наприклад, знаємо проблему крадіжок контенту медіа деякими місцевими телеграм-каналами, пам’ятаємо скарги журналістів у серпні щодо допуску в міськраду, слідкуємо за проєктом «Медіаколо», бачимо зміни в телеефірі й становлення нових медіа тощо.
Чим займається «Детектор»? Сприяє розвитку медіа та демократії в Україні. Конкретніше – це постійний моніторинг: телеефіру, дезінформації, кіноринку, книговиробництва, усього, що стосується медіа в найширшому його розумінні й впливу медіа на суспільство та навпаки. Крім того, активна участь у житті громадського сектору. Зараз, наприклад, пройшли великі медіафоруми Kyiv Media Week, Book Forum у Львові, Donbass Media Forum. У всіх брали участь представники «Детектора медіа», презентували наші дослідження, активно дискутували на тематичних майданчиках. «Детектор медіа» зареєструвався як медіа у Національній раді, і зараз готуємось брати участь в органах співрегулювання українських ЗМІ.
«Детектор медіа» – це ще й про цінності. Він реагує на сексизм, жлобство, нетолерантність, маніпуляції, дискримінацію, бореться й формує інститут репутації, підтримує незалежність медіа.
У «Детекторі медіа» прекрасні автори: колонки Лєни Чиченіної рвуть маргіналів, Юрко Космина запалює в ютубівському Newspalm, послухати є кого й про що у Вадима Міського в подкасті «Медіуми», прекрасні нариси з кіноподій Дмитра Десятерика, дослідження Лесі Бідочко, Ореста Сливенка, Олексія Півторака, статті Іри Семенюти, Олени Чередниченко, Марини Крижні, Марії Спалєк. Я, мабуть, зупинюсь, бо я не назвав ще й третини авторів, а називати ще й називати.
– Ну і кілька слів про свою роботу.
– Це журналістика і SMM. Теми різні. Наприклад, влітку моніторив, як подавали українські ЗМІ й не тільки медіаінформацію про загибель Пригожина, вийшли статті щодо медіаколаборантів у Запорізькій області та в Маріуполі. «Детектор медіа» пильно слідкує за зрадниками на окупованих територіях і веде спецпроєкт про них, де збирає всю інформацію про медійників, що працюють на окупантів. Працюю разом зі спільнотою над розвитком соцмереж, зокрема, телеграм-каналу «ДМ». «Детектор медіа» – це той випадок, коли відчуваєш себе в журналістиці незалежно й від того комфортно. Я це дуже ціную, бо бувало всяке.
Книга, що сама напросилася на презентацію