Хащуватський ліцей: «Лише після Перемоги підемо у відпустки»

Ми ніколи не втомимося писати про волонтерів – щирих, справжніх, скромних. Цього разу наш матеріал присвячений колективу КЗ «Хащуватський ліцей» Гайворонської міської ради. Його очільниця Олена Вдовиченко відмовлялася розповідати, говорила, що так багато хто робить, що допомагати захисникам – обов’язок кожного українця, який залишається в тилу…

Шановна Олено Михайлівно, не всі так роблять, на жаль. Можливо, хтось не знає, як саме може допомагати. Нехай те, що він прочитає, буде інструкцією до дії.

Землякам, які були в зоні АТО, ліцей завжди допомагав. З початком повномасштабного вторгнення співробітники ліцею ще міцніше згуртувалися, розуміючи, що допомагати треба безперервно. Одноголосно вирішили з кожної зарплати віддавати по 200 гривень на продукти і матеріали і продовжують це робити.

– Свою діяльність ми поставили на своєрідний конвеєр. Щотижня дві-три передачі йдуть на фронт. Або хлопці, що приїздять у відпустку, забирають. Вони дуже полюбляють нашу фірмову страву «Козацька паста». Купуємо сало, заготовляємо часник, зелень, сіль, спеції. Все перемелюємо і фасуємо у пластикові контейнери. Для хлопців зручно, поживно і смачно. Кажуть, що паста їх часто виручає, – розповіла пані Олена.

«Козацька паста» – це фірмова страва хащуватських господарочок. До неї обов’язково додають домашні соління, вареники з різними начинками, випічку. Нерідко готують щось за персональними замовленнями – тістечка або еклери. Зазвичай до дня народження когось з бійців. А ще солять рибу по-домашньому (купують товстолобів), роблять тушонку з м’яса або риби. Мед змішують з горіхами, лимоном та імбиром – також користується попитом на фронті.

Постійно готують смачні та поживні передачі на фронт 15 співробітників ліцею. Бувають аврали – великі замовлення, вареників треба до двох тисяч штук, тоді долучається решта працівників. Навіть учні допомагають: б’ють горіхи або чистять часник.

В ліцеї працюють 40 людей. По 200 гривень із зарплати – не такі великі кошти, коли вареники ліплять тисячами. Сало переробляють тоннами. Саме так: за підрахунками Олени Михайлівни, сала вже перероблено 2 тонни 224 кілограми! Пів тонни борошна! І, на жаль, спалили три м’ясорубки. До речі, крім сала, купують внутрішній жир і перетоплюють на смалець, ним заливають вареники, щоб краще зберігалися, та й було на чому розігріти або чим хліб намазати.

Господарочки Хащуватого відправляють поживну смакоту не тільки землякам, а й вихідцям з інших регіонів. Справедливо всіх вважають своїми. Вже кілька посилок відправили добровільному чеченському загону, що захищає Україну. У хлопців специфічні замовлення, бо страви зі свинини не вживають. Але хащуватці надсилають їм рибні страви, мед з горіхами, який вони полюбляють.

Мешканці Гайворонщини добре знають волонтерів з Хащуватського ліцею. Коли ті купують сало на базарі, поступаються в ціні, якийсь кілограм дають «бонусом». Коли треба часник або горіхи, Олена Вдовиченко кидає клич в соцмережах, і люди приносять, передають. Зізнається, що щемливо бачити бабусь, які приносять десяток голівок часнику, і видно, що приготувала продати на базарі, і від грошей відмовляється, каже: «Нашим хлопчикам потрібніше»…

Допомагають небайдужі українці. Наприклад, з Кропивницького передають пластикові контейнери для фасування пасти. Місцеві фермери беруть участь. Гайворонська міська рада постійно цікавиться, що потрібно господарочкам, і допомагає. Час від часу роблять закупи маргарину, сметани, сала. Це тісна і продуктивна співпраця.

Хащуватський ліцей взагалі здивував своєю невтомною волонтерською діяльністю. Але їхні зігрівайки! Знайшли в інтернеті рецептуру, закупили потрібні речовини, пакети «дой-пак», за схемою роблять сполуку з водою, розігрівають, наповнюють пакети без доступу кисню. Бійцям – багаторазова зігрівайка (грілка). На пакети наносять свої дані та QR-код, за яким можна подивитися відео, як користуватися грілкою. Зараз в ліцеї розробляють устілки за цим же принципом.

– Звісно, ми втомлені, але розуміємо що це необхідно, – каже Олена Вдовиченко. – Хлопці ж там не втомлюються нас захищати, то і ми не маємо права опускати руки і зупинятися. Кажу своєму колективу, що після Перемоги всім дам відгули, вихідні, відпустки. Поки що ні.

Нам захисники передають прапори зі словами подяки, гільзи, фрагменти зброї. Формуємо в нашому музеї експозицію «Хоробрі серця». Хочемо зробити паралель між Другою світовою і теперішньою війнами і показати, яке лихо війна.