Впевнений, багато хто з працівників кіровоградських ЗМІ, а можливо, і глядачів, пам’ятає симпатичну мініатюрну дівчину з променистою посмішкою і з телекамерою, яка часто знімала різноманітні події та заходи в обласному центрі й далеко за його межами. Катерина Савінова – професійний кінотелеоператор. Тривалий час вона працювала у КОДТРК на каналі «Кіровоград» та у Центральноукраїнському бюро новин. Нині живе і працює у Німеччині.
– За яких обставин ви виїхали з України?
– Я зі своєю родиною виїхала за кордон, як і більшість українців, в перші дні повномасштабного вторгнення. Це рішення було важким для мене, але рішучим і дуже швидким. Саме так сталося, бо в мене велика родина. Я маю двох рідних сестер та молодшого брата. Всі дорослі, мають вже своїх дітей. В перший день війни вся родина опинилася в одному домі. Купа дітей, графік чергування між сиренами. Весь день та серед ночі ми дуже швидко збиралися та переміщались до підвалу, де сиділи під час тривоги. Ніхто не міг нічого знати та гарантувати, що саме станеться завтра або навіть наступної хвилини. Думаю, кожен з нас пам’ятає цей стан. Тому в якийсь момент сталася перевтома в усіх, особливо у дітей. А діти – це найголовніше, що є в нашому житті. Тому це підштовхнуло нас до дій.
– Яким був ваш маршрут і чому згодом обрали саме Німеччину? Як вас прийняли? Хто і чим допомагав?
– Ми їхали до Польщі, але без плану та ясного розуміння того, що буде далі. На кордоні з Польщею нас прийняли дуже тепло. Було багато щирих посмішок, слів підтримки, а також багато їжі та гуманітарних речей. Першу добу ми переночували в пункті для біженців. Нам дали змогу самостійно обрати місто, де ми хотіли б жити. І вже зранку нас чекав автобус, щоб відвезти туди. Але наступного ранку ми поїхали до Німеччини.
Я дізналася, що в Берліні є знайомі наших родичів, які запропонували свою допомогу. Тож так ми прибули до Берліна. Потім нас доправили до табору для біженців, де ми прожили два тижні. А потім опинилися в Касселі.
Це не дуже велике місто, але гарне. Тут, за статистикою, живуть найщасливіші люди Німеччини. Ставлення до біженців у цьому місті було з самого початку гарним. Місто взяло на себе всі зобов’язання щодо витрат, що стосуються житла, медичного страхування та соціальних виплат. А також ми отримали можливість відвідувати курси німецької мови, щоб адаптуватися та інтегруватися в новій країні.
– Чи тривалим був період адаптації?
– Важко сказати напевно, бо ми кожного дня стикаємося з чимось новим, чого до того не знали або навіть не розуміли. Особисто я людина, яка швидко адаптується до нового середовища, хоча це потребує багато праці та наполегливості. У цей час, поки ми живемо в Німеччині, ми вчимося кожного дня: німецькій мові, законам, правилам, але також і новим можливостям.
– З якими проблемами стикаються наші мігранти та емігранти?
– Німеччина – дуже бюрократична країна. Тому на початку було дуже дивно отримувати по пошті багато листів з усюди, заповнювати багато формулярів. І це важко, коли ти не розумієш мови, а мусиш вести документацію та постійно спілкуватися німецькою. Також кожен українець стикався з тим, що в Німеччині інші погляди на медицину, тобто багато захворювань лікують просто водичкою або знеболюючим. Тобто медицина відрізняється від нашої тим, що лікарі призначають препарати тільки в серйозних випадках, а так намагаються щоб боровся імунітет людини.
На початку міграції багато часу займало навчання німецькій мові та адаптація в цілому. Багато сил йшло на це, тому я лише періодично робила фотосесії та іноді телевізійні репортажі.
– Над чим ви нині працюєте у творчому та професійному сенсі?
– Останні пів року ми з моєю сестрою почали багато працювати над своїм портфоліо у сфері дитячої та сімейної фотографії та відеозйомки. Створюємо неймовірно гарні фотографії та відео. Ми вчимося та вдосконалюємо свої знання та вміння. Весь час ми відчуваємо потребу щось створювати, і це дуже сильно надихає.
– Яким бачите своє майбутнє (плани, мрії тощо)?
– Наразі в планах створити потужну знімальну команду для успішної роботи в Німеччині та займатися улюбленою справою.Увесь світ повинен бачити, що українські люди талановиті, працьовиті, вдячні та незламні, не зважаючи ні на що.
Час змінювати пріоритети