У вересні в австрійському Земмерінгу відбулися масштабні міжнародні спортивні змагання з адаптивних видів спорту Strong Spirit’s Games, на яких блискуче виступили чотири представники Кіровоградщини.
Strong Spirit’s Games («Ігри сильних духом») – це міжнародні комплексні змагання з адаптивних видів спорту серед ветеранів війни та чинних військовослужбовців. Організатори проєкту – Федерація стронгмену України разом і Міністерство у справах ветеранів України.
Це перші в історії міжнародні ветеранські ігри, які засновано та проведено Україною. Головна мета – фізична та психологічна реабілітація воїнів, які зазнали важких поранень під час захисту країни.
Уперше міжнародні змагання під егідою України відбулися в жовтні 2024 року в столиці Іспанії в рамках всесвітнього фестивалю спорту Arnold Classic Europe. Тоді українська збірна з 50 учасників змагалася з ветеранами з країн НАТО та беззаперечно виграла загальнокомандний залік, виборовши 188 медалей.
Восени 2025 року ігри в Мадриді пройшли вже як повністю самостійний, незалежний міжнародний бренд. У турнірі взяли участь 150 спортсменів з України, США, Ірландії, Естонії, Іспанії та Грузії. Національні відбори почали збирати сотні українських ветеранів на найбільших майданчиках країни (зокрема у Буковелі).
Цьогорічний турнір у австрійському Зуммерінгу об’єднав понад 200 ветеранів і ветеранок бойових дій із п’яти країн світу: України, США, Естонії, Ірландії та Бахрейну.
Найчисленнішою на змаганнях була збірна України – 72 захисники та захисниці, які виборювали першість у жимі лежачи, ривку гирі, веслуванні на тренажерах Concept-2, аеробайку, SkiErg та командних естафетах. Наша команда виграла медальний залік, здобувши 155 золотих, 72 срібні та 15 бронзових медалей.
До складу української збірної увійшли і представники Кіровоградщини військовослужбовиця полку «Сафарі» штурмової бригади «Лють» Оксана Савченко, військовслужбовець із Олександрійщини В’ячеслав Шилов, ветерани Андрій Казарин та Микола Івко. Андрій Казарін став першим у жимі лежачи, ривку гирі та аербайку. Микола Івко виборов золоті нагороди у веслуванні та аербайку, посів друге місце в жимі лежачи та виборов бронзу на чемпіонаті Європи зі стронгмену. В’ячеслав Шилов виступав у жимі лежачи 100 кг, у ривку гирі за 1 хвилину, де показав другий результат, а також завоював срібло в командному змішаному веслуванні. Оксана Савченко стала однією з головних героїнь івенту, вигравши усі дисципліни в яких брала участь у категорії Ro (легка травма однієї чи обох рук без обмеження їхньої функціональності) – жим лежачи 30 кг, веслування 100 метрів, ривок гирі 16 кг, командне змішане веслування 100 м та командне змішане веслування 100 секунд. Зазначу, що 2025 року на Strong Spirit’s Games у Мадриді наша спортсменка також здобула п’ять золотих нагород.
Після повернення зі змагань Оксані Савченко вручили сертифікат на отримання стипендії міського голови у розмірі 72 тисячі гривень. Саме так міська влада Кропивницького відзначила її внесок у розвиток та популяризацію адаптивного ветеранського спорту та високі спортивні досягнення.
Про свій непростий шлях до успіху Оксана Савченко ексклюзивно розповіла «Україні-Центр»:
– Я родом із Луганської області. Там починала займатися важкою атлетикою та пауерліфтингом. Моїм першим тренером був Борис Геннадієвич Тагільцев. Безумовно, спортивна міць допомагала мені, коли почалася війна та довелося виконувати бойові завдання. Але травми зазнала, коли вже служила в Кропивницькому інструктором з фізичної та тактико-спеціальної підготовки в полку «Сафарі», який входить до штурмової бригади «Лють». Вирішила три роки тому на «Богатирських іграх» виступити в стронгмені разом із чоловіками. Штовхала велику гантелю, унаслідок – розрив зв’язок, сухожиль і м’язів. Відновлення руки було тривалим. Лікарі казали: потрібна операція.
Та я відмовилася. Сама потроху відновилася, знайшла комплекс вправ, приймала специфічні препарати, вітамини, і почала виконувати навантаження. І поки одна рука майже бездіяла, почала виступати з хлопцями на ветеранських змаганнях, виконуючи вправи здоровою рукою. Так поступово я прийшла до Strong Spirits Games. Це ж українське започаткування. І протягом року Федерація стронгмену проводить відбіркові змагання. На цих 12 – 14 турнірах атлети набирають залікові бали. А вже потім в Києві відбувається останній національний відбір із подвійними балами, де остаточно визначається склад збірної України. Цього року відібрали 72 спортсменів, з яких вісім жінок.
Змагання відбувалися в надзвичайно красивій місцевості в австрійських Альпах. Ту красу потрібно побачити, тим дивовижним повітрям потрібно подихати, а атмосферу доброзичливості – відчути. Змагалися на відкритій місцевості, а погодні умови нам сприяли. Суперників багатьох знали ще по минулому році. Але здалося, що іноземні атлети стали до нас ставитися ще тепліше та з неймовірною повагою. Я не знаю іноземної мови, але люди із США, Естонії, Латвії й навіть Бахрейну мене розуміли. Так що мова спортивного братства – універсальна.
Я з початку налаштовувалася на виступ саме в цих п’яти видах і готувалася наполегливо. Хотілося показати власну силу та перемогти заради України, а ще заради своєї доньки, яка цього разу була поруч, спостерігала за змаганнями й, сподіваюся, пишалася своєю матусею. Доньці нині – десять років і заради неї, в принципі, я це все роблю.
Нашими головними суперниками були американці. Потужна команда, там дівчата молоді, є, звісно, ті, які також побували у бойових умовах. Але українці та українки нині – найсильніші. Нас підтримували представники місцевої української діаспори, які намагалися влаштовувати свято на трибунах. Ну й австрійці всіх учасників підтримували.
А коли повернулися додому, то відчули, як за нас вболівають та нас підтримують в рідній Україні. Вдячна владі Кропивницького, яка оцінила мою спортивну працю. Далі намагатимуся виправдати таку відзнаку. Попереду в нас у цьому році кросфіт у Мадриді. Це змагання, коли ти повинен за певний відрізок часу виконати швидко декілька вправ. Начебто до збірної України мене відібрали. І ще попереду – «Ігри воїнів Карпат», які пройдуть в Латвії. Потрібно готуватися, тренуватися та безпосередні обов’язки на службі виконувати . Так що, як бачите, розслаблятися немає коли…
Стоятимемо й терпітимемо?