А лісівники – проти!

У матеріалі «Заповідні і беззахисні» («УЦ» №9 від 4 березня) йшлося про варварське ставлення до природи та про незадовілний стан охорони навіть офіційних об’єктів природно-заповідного фонду області. Висновок науковців невтішний – заказники ніхто не охороняє, природа гине, а для її порятунку необхідно здійснити комплекс заходів, у тому числі й шляхом створення Національного природного парку «Чорноліський». Він потрібний для збереження унікальної лісової зони на півночі області. Несподівано тема отримала продовження у вигляді відеоконференції.

У згадуваній статті ми практично нічого не розповідали про сам проєкт Національного парку, тому скажемо, що він розроблявся досить давно, тобто пройшов відповідну сертифікацію наукових установ і міністерських чиновників, були зроблені рекомендації, намічені кроки, але на місцевому рівні все якимось чином гальмується. Дивно, але непримиримими опонентами проєкту є… працівники лісової галузі, що зайвий раз підтвердилося і в ході конференції.

Серед учасників конференції знайшовся лише один представник від Кіровоградської ОДА в ранзі заступника директора департаменту екології, що може свідчити про рівень зацікавленості влади, хоча йдеться про надзвичайно важливий з усіх точок зору проєкт. Достатньо потужним було представництво з Києва, на рівні заступника міністра профільного міністерства та науковців і розробників проєкту Національного природного парку. Але ще потужнішим був десант лісівників, зокрема, з боку наших були керівники Олександрівського та Чорноліського лісгоспів на чолі з головним лісником області, тобто з начальником управління лісового та мисливського господарства Наталією Ревенко. Власне, вони й грали першу скрипку в конференції, висловившись категорично проти створення Національного природного парку. Якщо говорити максимально коротко, то аргументи проти проєкту парку, розробленого ще 20 років тому, зводилися до «це було давно й неправда».

Редакція отримала ексклюзивний коментар від Наталії Ревенко: «Моя офіційна позиція ясна, відкрита й чітка. Я проти через те, що там є природо-заповідний фонд, який там стоїть валежником, просто йде відпад головної породи. Друге питання, чому сьогодні ніхто не думає про 320 чоловік, яким забезпечують робочі місця (працівники лісгоспів. – Авт.)? Потім, а хто громаду запитував, на чиїй території планують розмістити цей парк? Ніхто в людей не питав. Вирішують в Києві, вирішують в Кропивницькому, люди навіть не бували на тій території, і ніхто при цьому не запитав громаду, хоче вона чи ні цього парку? Там будь-яка господарська діяльність заборонена, ось у нас є заказник Чорноліський, проїдьте, подивіться, що там робиться? Лімітів (на вирубку деревини. – Авт.) міністерство не погоджує, основна лісоутворююча порода відпадає, ще років 10 так простоїть, і там буде одна бузина. А якщо взяти Національний природний парк, там буде ще більше обмежень, навіть худобі заборонено заходити. Тому питань дуже багато. А скажіть, Кіровоградщина – це степовий регіон? От і створюйте. Так, є в нас і ліс, але заповідність лісового масиву в нас 25%, ви вважаєте, що цього мало? Ідіть в степ, заповідайте там».

Власне, дивує абсолютна категоричність, оскільки завжди є місце для розумного компромісу, якщо його хочеш. Адже як не виступай проти створення Національного природного парку, нікуди не подітися від факту, що лісистість Кіровоградщини бажає й може бути кращою, але це не вина лісівників. Кілька років тому Наталія Олександрівна сказала автору цих рядків, що вони б могли насаджувати на порядок більше територій, аби місцеві громади надавали ділянки під заліснення. Інша проблема в зміні клімату, в наступаючих на лісостеп Центральної України степової та навіть напівпустельних зон. Тому не можна так просто заперечувати необхідність заходів, спрямованих на збереження саме заповідного фонду, бо якщо нічого не робити, то засуха швидко вирішить питання промислової активності лісгоспів.

У чому пані Ревенко права, так це в тому, що питань з утворенням Національного парку виникає більше, ніж маємо відповідей. Але науковці кажуть, що лісівники завжди виступали проти будь-яких обмежень їхньої діяльності, як і фермери, до речі. Тим не менше, кількість національних парків в Україні зросла до 53, і Кіровоградщина єдина, де немає заповідної зони такого високого статусу. Тому потрібно все зважувати, шукати компроміси задля єдиної мети і науковців, і лісівників – збереження лісу, нашого багатства.

Зі свого боку, науковці впевнені, що нам конче потрібний такий «парк Юрського періоду», у тому числі й для збереження флори з фауною, яка ще залишилася, хоча десятки видів звірів за час експлуатації лісів уже втрачено безповоротно. Майже безповоротно, бо Чорнобильска зона, де діяльність людей максимально обмежена, дарує нам справжні дива повернення, здавалося б, давно зниклих видів…