…а посівна за розкладом

Хоча не все так оптимістично. Оскільки в нас війна, тому обійдемося без прізвищ, та й самі фермери не дуже хочуть розмовляти навіть про такі мирні теми, як посівна чи хліб.

Чоловік, з яким ми розмовляли, сказав, що хоча весна рання, але виходити в поле не поспішають. Є ризик втратити дорогоцінну вологу в грунті, а з іншого боку – ще є час, бо погода розтягнула посівну. Вологи, хоча зима й не дуже сніжна, вистачило, щоб озимі гарно ввійшли в зиму й перезимували.

Причина затримки навіть не в здорожчанні пального чи хімдобрив, хоча й це дуже вплинуло на вартість весняно-польових робіт, а в елементарній обережності – над полями час від часу проносяться літаки, але чиї вони та що можуть скинути, невідомо. Тому на запитання, чи будемо сіяти, сказав, що не знає. Проблема може бути й у кадрах, оскільки в нас мобілізація, тому призивають усіх військовозобов’язаних чоловіків і жінок, та й добровольців вистачає, а ось висококласних механізаторів, які здатні обслуговувати високотехнологічну техніку, – обмаль. Гостро стоїть питання безпеки, бо сучасні трактори можуть бути дуже привабливою мішенню для ворожих літаків, яким все одно, кого знищити для відмітки в відомості про заробітну плату. Уявіть, якою мішенню серед ночі в широкому степу може бути сучасний трактор з його потужними бортовими вогнями…

З обережних відповідей співрозмовника випливає, що ризикувати не потрібно, бо ми й без весняної посівної можемо обійтися, адже всі знають про рекордний минулорічний врожай, якого має вистачити не на один рік, в сенсі, на борошно для хліба.

До речі, навколо нього зараз більше розмов, ніж проблем, хоча хліба в магазинах Кропивницького частіше немає, ніж є, – люди беруть про запас більше, ніж зазвичай. Дивна виходить картина – і ажіотажу ніби немає, але й хліба не вистачає. Цьому є свої пояснення: деякі пекарні змінили графік роботи з нічної на денну, бо людей потрібно відпускати додому, щоб у ці важкі й тривожні години всі були з ріднею.

Інше питання – борошно, бо виробники хліба отримують виручку з торговельних мереж не наперед, а навпаки, з тижневою чи й більше затримкою. Це спричинило відсутність оборотних коштів, тому в невеликих пекарнях перервався технологічно-фінансовий ланцюжок: купив борошно – спік хліб – продав – отримав гроші й знову купив борошно. Це мова про невеликі підприємства, а якщо брати велике – питання до Держрезерву, який має контролювати це, але щось чи хтось запізнюється з вжиттям заходів.

У цей час питання продовольчої безпеки стає не менш актуальним, ніж забезпечення армії та сил територіальної оборони зброєю. Хліб – це теж зброя, і її має бути достатньо для всіх і завжди.

Люди на селі зараз поглядають у небо, але тепер не з надією в очікуванні дощу, а з тривогою – чи не пролетить ворожий літак, чи не скине бомбу чи десант, але якщо таке станеться – настане час для зовсім інших жнив.