Вікно можливостей

– Семене Марковичу, знаєте, чому корова гадить коржами, а коза – буруб’яшками?

– Ні, не знаю. Чому?

– Ось бачите, ви навіть на гівні не розумієтеся, а вічно лізете зі своїми порадами!

Війна, як не цинічно це звучить, не тільки вбиває, несе горе та руйнування, а й дає нові можливості тим, хто вижив. І це не про тих, кому «війна – мати рідна», хто примудряється наживатися на чужій біді. Цей моторошний соціальний катаклізм дає шанс нормальним людям і цілим державам змінити своє життя, зробити його розумнішим, ефективнішим, чеснішим. Інша річ, чи вдасться цим шансом скористатися.

Війна, як величезна лінза, багаторазово збільшує будь-яке безглузде чи бездарне рішення влади. І якщо сьогодні президент блискуче виступив перед американським парламентом і домовився про постачання «Петріотів», а напередодні призначив послом у Болгарії «фахівця з дорогоцінного каміння та сексології», то однієї цієї дурниці достатньо, щоб причинити кватирку довіри до влади.

Зрозуміло, що Володимир Зеленський напевно і в очі не бачив цієї унікальної «послиці», що її призначення – це або безглузда витівка Єрмака, або черговий кадровий кульбіт Кулеби, але як Болгарія, яка поважає себе, «з’їла» такий дипломатичний подарунок?

Чи варто на тлі війни писати про таку нісенітницю? Ще й як варто! Допускаючи ляпи в малому, можна гарантовано наробити дурниць у великій справі. По приклад не треба ходити далі власної бухгалтерії. Про блокування податкових накладних я вже писав докладно – не буду повторюватися. Скажу лише, що новий рік і петиції тисяч платників податків таки внесли зміни до законодавчої «гетьманщини». На жаль, мінімальні…

Війна плюс Новий рік – це не просто вікна можливостей, а величезні двері, навіть ворота можливостей для перебудови виконавчої влади. Усе, що необхідно швидко зробити, – ось воно, на поверхні: радикально скоротити кількість чиновників та фіскалів, зменшити витрати на держапарат, обмежити зарплати членів наглядових рад держпідприємств, скасувати найодіозніші норми законів, які перешкоджають роботі підприємств.

Насправді ж ми маємо… написав би «нічого», але ні – маємо мрії прем’єра Шмигаля. «Моя мрія – щоби весь уряд помістився в одній будівлі». Щоправда, будівля ця на вулиці Грушевського – гігантська, і буде потрібно «орієнтовно півроку», щоб створити так званий Центр уряду із загальною бухгалтерією, архівом, юридичним департаментом та іншими структурами, які його обслуговуватимуть.

Народження чергового чиновницького монстра зі збереженням всіх контролюючих і керуючих держфункцій неминуче спричинить такий неймовірний бардак, який можна порівняти хіба що з втратами економіки від воєнних дій.

Ще поступовіше прем’єр пропонує зменшувати кількість міністерств. Кабмін вкотре (!!!) за тридцять років вивчає досвід інших країн, де міністерств вдвічі менше, а ефективність – у рази більша. Загалом реформа держапарату за Шмигалем – це ніяка не реформа, а одна її видимість. Система чинить опір так, що її рідному дитяті з нею не впоратися. Потрібні інші люди – рішучі, як Саакашвілі, та розумні, як Бендукідзе.

Так, я знаю, що коней на переправі не міняють, а якщо це воєнна переправа – й поготів. Але не можна покладатись на коней там, де мають їхати «Хаммери». Так, у Кабміні є чудові менеджери, такі, як Резніков, Федоров, Галущенко, але набагато більше баласту, нездатного до реформування своїх галузей. Шкарлет, Ляшко, Гутцайт, Ткаченко – за кожним із них тягнеться такий хвіст скандалів, бездіяльності та невдалих рішень, що міняти їх потрібно негайно. Звісно, разом зі Шмигалем.

І ще два моменти – точково. Вікна можливостей з’являються та швидко зачиняються, як портали у фантастичних фільмах. Не встиг – усе, шанс втрачено. І другий момент: кожне нинішнє рішення Кабміну та Верховної Ради має приносити реальну користь людям. Вам, мені, усім, а не лише їх лобістам та замовникам. Це головний критерій їх ефективності.

Давати поради, які ні до чого не зобов’язують, простіше простого. І фахівців «з порад» у нас – кожен другий. І краще б не лізти в цей хор, але що робити, якщо влада не бачить і не чує очевидних речей? Тільки кричати «Караул!».