Минулого тижня Устинівська громада попрощалася з Віталієм Мазуриком. 51-річний чоловік загинув 10 лютого, воюючи на запорізькому напрямку. Поховали героя з почестями в Криничному (підпорядковується Устинівській селищній раді), звідки він родом.
За словами старости села Ірини Михайлевич, Віталій Мазурик був незвичайним.
– Школярем почав писати вірші. На гітарі грав, гарно танцював, навіть брейк умів. Творча особистість. Футболом захоплювався, у спортивних змаганнях брав участь. Модно одягався. Дівкам подобався. Навесні 1991 року Віталія призвали на строкову військову службу. Служив на Балтиці. Починав служити в Радянській армії, демобілізувався, коли СРСР вже не було. Потім поїхав у Вінницьку область – знайшов там роботу. 2002 року оженився. Дружину звати Аллою. Мешкали вони у місті Іллінцях. Народили двох дітей. Денису днями виповнилося сімнадцять, Діані дев’ятнадцять буде цього року. Віталій – роботящий. Він і за кордон на заробітки їздив. Проживаючи на Вінниччині, приїздив сюди. Не відпочити, а допомогти батькам. За рік перед війною приїхав в Криничне, щоб бути біля матері постійно. Мати почала хворіти, батька не стало раніше. Звідси Віталія й мобілізували, в грудні 2022 року. Пройшовши навчання в Черкасах, воював на запорізькому напрямку в складі 118-ї бригади. Молодший сержант, командир відділення, позивний – «Поет». Звісно, материне серце було не на місці. Любов Іванівна теж вірші пише. Показувала мені свою поезію, коли син воював. Віталію давали короткі відпустки, він приїздив у Криничне. Змарнілий, як і всі, хто на війні. Казав, що може й не вижити і що його все ж тягне на фронт, до своїх хлопців. Від Алли знаю: останнім часом Віталій казав, щоб поховали біля батька, в Криничному. Така була його воля. На похорон прийшло багато людей. Траурна процесія почалася в Устинівці і завершилася в Криничному. Люди ставали на коліна. Таке лихо…
Про призначення / поновлення виплати пенсії особам, які виїхали з тимчасово...