Чи є загроза з Придністров’я?

00:57
2313
views

Зараз навколо тільки й розмов про майбутній майже невідворотній наступ росії на нас найближчим часом, аби покласти подарунок під подушку путіну 23 або 24 лютого. Аналітики кажуть, що наступ буде з кількох боків, не тільки з півночі та півдня, але й з боку Білорусі. Чомусь забули про Придністров’я, куди минулого року рашисти також стягували війська до вже присутніх там, і фахівці не знімали з порядку денного й цей напрямок. Чи відчутна там загроза? Про це та будні в Бессарабії «УЦ» розповів кропивничанин Костянтин Поляков, який саме там зараз служить.

– Від нашого розташування до Придністров’я усього 8 кілометрів, – розповідає Костянтин. – Чесно кажучи, особливої загрози не відчуваємо, хоча відомо, що русня навезла туди і «Гради», і гаубиці, і особовий склад підсилила.

Звісно, командування розглядає потенційну умовну загрозу й готується до всього.

Чим я там займаюся? Досить несподівано для себе я став інструктором з підготовки новобранців. Зараз беру участь у формуванні підрозділу нової бригади як сержант-інструктор з базової підготовки за посадою, хоча за званням рядовий, але вже є подання на нове звання.

Наскільки знаю, зараз по країні готується, формується чимало нових бригад…

Як сюди потрапив? У нашу частину, ми базуємося на Криворіжжі, прийшла рознарядка виділити інструкторів з числа тих, хто має бойовий досвід, але тимчасово частково непридатні до бойових дій. Я на війні ще з 2014 року, після поранення був демобілізований, тепер знову в ЗСУ. Досвід маю. Мав проблеми зі здоров’ям – артрит, майже два місяці з палицею ходив. «Німід» та «Диклофенак» не допомагали, відпросився до приватної лікарні у Кривому Розі, обстежили, прописали «Аденурик», допомогло.

Окрім того, я маю педагогічну освіту, що також посприяло. Тому я інструктор. Навчаю дядьків старших за мене, середній вік у підрозділі – 48 років. Спочатку нас привезли на полігон «Широкий Лан», де нас тренували на майбутніх інструкторів, потім потрапив на Одещину.

Навчаємо бійців за шістьма модулями – стрілецький, інженерний, тактичний, медичний, зв’язок, фізична підготовка. Чесно скажу – морально-психологічний стан дуже на високому рівні, але з точки зору військових навичок – у багатьох нуль. Нічого. Готуємо ми поповнення для мотопіхотних частин.

Побут для мене звичний – живемо у школі, це вже бог знає яка за рахунком школа, в якій я мешкаю як військовий. Дуже погано було зі світлом – тут на 3 години його включають, потім 9 годин блекауту. А коли немає світла, немає й опалення, немає зв’язку! Але нещодавно нам привезли непоганий генератор, усе налагоджується.

Харчування нормальне, але відчувається, що ми на Одещині – на сніданок зазвичай вівсянка з кількою. Довелося бути на передержці у колишньому Котовську, тепер Подільську. Ми були в шоці – на сніданок шоколадка, на обід на вибір чай чи якийсь сік, перші страви не з тушонкою, а на справжньому м’ясі. Але все одно все нормально.

Прильотів, дякувати богу, тут немає. Тривоги лунають, але ми не звертаємо на них уваги – ми ж готуємо бійців для бою, а не для переховування в укриттях.

Коли закінчиться це моє відрядження, навіть не знаю. Підготуємо цю команду, можливо, будуть нові. Чи повернусь до своєї частини.

Дуже хочу хоч на день до Кропивницького. Кілька місяців тому вдалося вирватися з Миколаєва, де перебували, їхав до Кропивницького на таксі за шалені гроші, часу не було. Зате побачив доньку та батьків…