«З нетерпінням чекаю Путіна»

00:46
797
views

Так на запитання про те, чи багато жителів Донбасу чекають на Путіна, відповів Леонід, що мешкає у містечку Новогродівка, яке розташоване неподалік Селідового Донецької області. І додав:

– Я першим хочу вчепитися йому в глотку. З превеликим задоволенням це зроблю. Наші прокльони на нього чомусь не діють. Чому він досі не здох?

Але розповім про ситуацію, в якій ми живемо. Від нас до лінії розмежування – Мар’янки – 25 кілометрів. Канонаду чуємо щодня – летять російські ракети. Бачимо й роботу української ПВО – хлопки у повітрі.

Коли все почалося, пів міста виїхало. І своїм ходом, і автобуси були, і поїзд з Покровська щодня ходив. У 1971 році населення у нас було 24 тисячі. Рік тому – 15 тисяч. Тепер – вдвічі менше. Одна з трьох хат з господарями. Інші – або виїхали, або померли. Під час пандемії коронавірусу в нас тут ховали по сім чоловік щодня. І тут війна, виїхали. Якось на пошті в черзі жінка сказала: «У нас місто-рекорд – жодна людина не вмерла за добу. Бо нема кому помирати»…

Але повертаються люди. Нас залишили «Ощадбанк», «Приватбанк», «АТБ». Всі аптеки позакривалися. Виживаємо за рахунок ринків, приватних магазинчиків і гуманітарки. «Приватбанк» не відкривається. Я телефонував до них, відповіли, що будуть розглядати…

Найбільша біда у нас з поштою. Було два відділення «Нової пошти», які закрилися. Залишилася лише «Укрпошта», єдине відділення. Уявіть: туди йдуть з платежами, щось відправити, отримати. Черга буває такою, що, якщо зранку не зайняв, можеш далі не чекати. Я якось рекомендований лист відправляв. Три дні! То зв’язку немає, то не в своїй черзі.

А ще ж українські військові приходять на пошту отримувати посилки від рідних. Знаєте, мені за них так прикро. Як не пропустити нашого захисника без черги? Таке в черзі можна почути! Я не втримуюся: «Тебе б в окопи! Я би подивився, як ти потім в черзі стояв». Це так обурює.

Пошта – це зараз у нас острівок цивілізації, спілкування. Дякую працівникам, які залишилися. Приміщення не опалюється, а вони працюють. Я б свою дружину, якщо б вона там працювала, відправив додому. А ці жіночки працюють.

Газу в місті немає й не було. Усе опалюється вугіллям. Наше селище – шахтарське, поряд чотири шахти. Я влітку привіз 6 тонн вугілля додому, два відра в день уходить. Зараз люди пішли по посадках. Електроенергію вимикають, як у всіх в Україні. Прилаштовуємося.

Вода була з Курахова, але технічна. У магазинах є питна: півтори гривні за літр. Міський голова зробив близько сотні свердловин! Беремо, але не для їжі. До речі, міський голова в нас не «шкурник», дбає про громаду.

Це емоції. Щодо продуктів, про що ви запитали. От зараз ми з дружиною повернулися із сусідньої області. На електричці 45 хвилин – Дніпропетровська область. А там «АТБ» працює. І вибір більший, і миючі засоби дешевші. Не тільки ми їздимо, і не тільки за миючими засобами…

Їздимо. Блокпости, усе перевіряють. А що робити? Є родичі в Росії. Один нас не розуміє, інша, як і я, готова Путіна за глотку потримати. Каже, що це не тільки її бажання. Багато росіян хочуть зробити те ж саме. Вони говорять: «Люблю свою країну, але ненавиджу керівництво».

Ви запитали, чи можете нам чимось допомогти. Перемогу можете наблизити?..

P.S. «Нова пошта»! Може, вставите Новогродівку у свої логістичні плани?