Таке ось кіно

Ми не вибираємо часи, ми можемо лише вирішувати, як жити в часи, які вибрали нас.

Джон Толкін.

Підтвердження своїм «шкідливим» думкам несподівано знайшов там, де зовсім не очікував. Один із нинішніх лідерів Латинської Америки, президент Бразилії Луїс Інасіу Лула да Сілва, вважає, що світ починає втомлюватися від війни в Україні. Лула відомий своєю лояльною позицією щодо політики кремля, але хто сказав, що сторонній спостерігач не може висловити слушну думку?

Подібні твердження постійно зустрічаються навіть у провідних газетах Штатів та Британії – країн, які становлять основу антипутінської коаліції. Тут мимоволі замислишся, що буде, якщо, не дай Боже, дідусь Байден серйозно занедужає? Чи, знову-таки не дай Боже, погодний катаклізм накриє Сполучене Королівство? Та навіть без хвороб і тайфунів, на антивоєнній хвилі цілком демократично до влади можуть прийти Трамп, Десантіс чи Ле Пен, і політика Заходу почне потихеньку змінюватись. Впевнений, за такого розкладу першою «відколеться» прагматична Туреччина. І Угорщина відразу заволає: «А я попереджала!». І що далі? Ефект доміно? Адже на найщирішій підтримці Польщі та країн Балтії далеко не заїдеш.

Мені самому дуже не подобаються подібні мудрування, але ж думати потрібно! І не лише нам з вами, а насамперед тим людям, які керують сьогодні Україною. Проте  з огляду на прямі і непрямі ознаки наші керманичі живуть за принципом «якось воно буде».

Не відкрию жодного секрету, якщо скажу, що навіть найкрутіша тачанка не зможе перемогти танк, хай навіть іржавий і тупий. А саме такий вигляд має економіка України на тлі військово-промислової машини росії. До того ж у нашій «тачанці» бракує половини гайок і штифтів.

Хто про що, а вошивий про лазню. У сенсі – знову про необхідність переведення економіки нашої країни на ефективні воєнні рейки. Ну, здається, вже коневі зрозуміло, якщо не закрутити гайки і не зашити кишені, нам з путінською ордою не впоратися. Із запізненням щонайменше на рік стогін і крик волонтерів та журналістів почув президент і нарешті сказав правильні слова: «Особливо хочу звернутися до всіх представників місцевої влади в нашій країні: люди повинні відчувати, що ресурси бюджетів використовуються справедливо і правильно. Кожен розуміє, про що йдеться. Бруківка, прикраса міст, фонтани – зачекають. Спочатку – Перемога». Зачекають і музеї, і батьківщина-мати, та навіть реконструкція вулиці Героїв України у Кропивницькому. І треба нарешті дозволити місцевим радам витрачати гроші на реальну допомогу армії, а не лише ТРО. Ці безглузді заборони завдають шкоди більше, ніж рашистські дрони.

Досі не писав нічого ні про півмільярда бюджетних коштів на музей Голодомору, ні про 33 мільйони на чергове «Скажене весілля» Горбунова. Пов’язано це тільки з щотижневим виходом колонки, повірте, не змовчав би і не чекав на заяву про звільнення міністра Ткаченка.

Звільнити його (або не призначати) треба було давно, але вішати всіх собак на Ткаченка не стану. Розділю всю зграю на дві частини і більшу повішаю на прем’єра Шмигаля. Мене вчили, що за все відповідає керівник, чому вчили Шмигаля – не знаю, але тільки не відповідальності за підлеглих.

Не звинувачуватиму голослівно всіх прихильників музеїв і бруківки в бажанні вкрасти бюджетні гроші. Ні, це доля «обраних» мародерів. Але всі знають, куди веде дорога, вистелена добрими намірами. І не треба прикриватися, як щитом батьківщини-матері, легендарною фразою Черчілля про необхідність витрат на культуру під час війни: «А за що ми тоді воюємо?». Ключовий момент: Черчілль вів країну до перемоги здебільшого за свої, британські, гроші. А ми…

Ще один аргумент підказав шоумен, автор ідеї серіалу «Смт Інгулець» Юрій Горбунов: «33 мільйони гривень на 24 серії, фахівці знають, – це зовсім невеликі кошти». Я – не фахівець, і 33 млн для мене гроші великі, але точно знаю, дешеве кіно мені не потрібне. «Дешева рибка …», далі ви знаєте. Згоден з Горбуновим, що позитив і гумор необхідні на фронті та в тилу, але є й менш витратні речі, ніж навіть найдешевше кіно. Нещодавно листувався із квартальцем Сашком Пікаловим, він із Кошовим зараз неподалік Бахмута і Соледара. Таке ось кіно…