Тієї весни

З несподіваного боку засвітилася нещодавно Кіровоградщина у закордонній пресі. Як розповіло минулого тижня одне поважне європейське видання, на початку великої війни ми першими в Україні стали об’єктом ворожої інформаційно-психологічної операції, коли шукали і зафарбовували на будівлях і дорогах мітки, начебто зроблені диверсантами.

Ця згадка про Кіровоградщину й спонукала до спогадів про те, що відбувалося у нашому краї на початку війни. Сирен повітряної тривоги у першу ніч у Кропивницькому не звучало, зате з неба було чутно ревіння літаків, і не всі ми були стовідсотково впевнені, що це – своя авіація. У перші дні війни місто ніби завмерло. Найжвавіші вулиці стали безлюдними, не відчинилося багато магазинів, навіть невтомні трудівники стихійних ринків не вийшли на роботу , як і порадив президент Зеленський у своєму першому воєнному відео­зверненні (ще коли був одягнений у цивільне).

Щоправда, великі торговельні мережі працювали, але товар там різко танув – попит на продовольство перевищував пропозицію. Супермаркети ввели обмеження: крупи, сіль, цукор – не більше п’яти пачок на один рот. Горілка, вино і пиво ще продавалися легально, хоча всі розуміли: це триватиме недовго. Раптом «АТБ» пообіцяв повернути на полиці продукцію Roshen – перед війною між ними кішка пробігла. У «Єві» дами обурювалися, що підскочили ціни на фарбу для волосся Palette і ще дещо. Адміністрація пояснила: перед війною товар продавався зі знижками, а тепер – за реальними цінами.

Частина аптек припинила роботу. Через кілька днів відчинилися, скрізь – черги. На вітринах деяких аптек – оголошення «Йоду й калію немає», спеціально для стурбованих, не доведи Господи, ядерною війною. Чи не кожна сім’я зробила запаси водопровідної води.

24 лютого зібралися на сесію депутати обласної ради і дружно ухвалили зміни до бюджету. А напередодні війни ніяк не могли порозумітися. 22 лютого на засідання прибуло менше третини, та й ті швидко розійшлися – поліція отримала повідомлення про міну в будинку ради, яке, звісно ж, не підтвердилося.

У перший день війни міський голова Андрій Райкович повідомив, що в Кропивницькому запроваджується комендантська година. З двадцять другої до шостої появлятися на вулиці з цивільного люду дозволялося тільки працівникам установ і підприємств критичної інфраструктури, їм видали посвідчення.

На в’їздах в місто і подекуди в його межах швидко спорудили блокпости, зазвичай з бетонних блоків і мішків з піском, поряд з якими стояли спішно зварені протитанкові «їжаки». Постові вимагали документи у проїжджаючих. На дорогах познімали вказівники, метою було збити з пантелику загарбників у випадку їх прориву на Кіровоградщину. Вікна багатьох установ затулили мішками з піском. Стало сутужно з автомобільним пальним – виникли черги на АЗС.

Задля економії ресурсів комунальним перевізникам було наказано зменшити кількість рейсів, котельням – знизити температуру в котлах, а вуличним прибиральникам – перепочити. Освіта перейшла на дистанційну форму навчання. Приміщення шкіл і дитсадків стали притулками для біженців, яких у Кропивницький прибувало щодоби близько тисячі. Їх розселенням зайнялося управління освіти міської ради. До цієї роботи долучилися релігійні громади. Добрі люди зносили в місця розташування біженців ковдри і постіль. Щоправда, водночас різко зросла вартість оренди житла, і влада закликала орендодавців схаменутися.

В установах та на підприємствах щоранку хвилиною мовчання вшановували загиблих. В редакції «УЦ» – також. Згодом ми, і не тільки ми, припинили цим займатися. Горя в житті стало так багато, що втратили сенс нагадування самим собі про нього у такий спосіб.

Козачий острів перетворився на пункт збору гуманітарної допомоги військовим. Народ зносив туди все, що могло знадобитися захисникам, – ліки, харчі, різний реманент і, звісно ж, пляшки для «коктейлів Молотова». Продовжував приймати гуманітарку Krop:hub у колишньому Будинку побуту поряд з площею Богдана Хмельницького. Подібні пункти виникли в школах. Кропивничани масово заходилися плести маскувальні сітки. За підрахунками тодішньої координаторки Krop:hub Катерини Колтунової, щодня з Кропивницького на фронти вирушало 30 машин, завантажених різним добром.

Вулицями ходили гібридні патрулі: з кількома поліцейськими – один цивільний. Поліціянти – з автоматами, цивільний – з власною ружбайкою. Поширювалися чутки про пійманих ними диверсантів, про вилучення в них російської валюти.

Великий шум по всій країні спричинили дивні знаки на дорогах і будівлях. Говорилося, що їх залишають російські диверсанти, таким чином допомагаючи своїм ракетникам точніше прицілитися. Арестович на третій день війни пояснив, що ракети не наводяться з допомогою мальованих хрестів на дорогах, що ці мітки робляться з метою посіяти серед нас паніку і шпигуноманію. Почули Арестовича не всі – народ активно шукав мітки, стирав їх, засипав землею. Підозрілі позначки появилися на Google-картах. Щоб їх виявити в Кропивницькому, треба було ввести в пошуку слово «фермерське».

Виявляється, найперше повідомлення про мальовані хрести на дорогах появилося в Facebook-групі, створеній жителями Новгородківської громади на Кіровоградщині. Про це йдеться в статті «Хрестовий похід. Повна історія найдивнішої російської інформаційної диверсії», опублікованій нещодавно виданням «Настоящее время» (редакція розташовується в Чехії).

Серед звичайних людей, які ніколи не мали стосунку до державних секретів, виявилося багатенько схильних до втаємничення очевидного. Вони бачили зраду чи принаймні корисний ворогові ідіотизм навіть у знімках перлин архітектури Кропивницького, опублікованих краєзнавцями у Facebook. Мовляв, агресор може скористатися геолокацією для ракетних ударів.

27 лютого обласна військова адміністрація, яку ще очолювала Марія Чорна, заборонила продаж алкоголю, в тому числі пива. Непитущі це рішення схвалили, а любителі й професіонали кинулися в аптеки, де залишався сорокаградусний «Вігор». У перші дні заборони у супермаркетах на полицях ще стояли пляшки зі спиртним, але наблизитися до них заважали загороджувальні стрічки. «Сухому закону» зраділи самогонники й торговці контрафактним алкоголем. Заборона на продаж пива діяла до 16 березня, на продаж міцніших напоїв – 21 березня.

До військкоматів вишикувалися черги з бажаючих воювати за Україну. І літні, й середнього віку, і молодь, яка за законом не підлягає мобілізації. Там кореспонденти «УЦ» й застали колишнього прокурора області Сергія Жолонка, якому вже було за п’ятдесят. «Мене привів, як і всіх, обов’язок. Людей, як ви бачите, дуже багато, у коридорах просто не протиснутися. Я готовий йти – куди скажуть, туди й піду», – розповів Жолонко. А, наприклад, 19-річний Владислав Головко із села Лісного Кропивницького району в перший день війни уклав контракт про військову службу, перед тим збрехавши батькам, що його викликали у військкомат.

Поліція роздавала пістолети резервістам першої черги – не виключалася партизанська війна. Приміщення деяких лікарень стали місцями розташування територіальної оборони. Суворі бородаті чоловіки у камуфляжі походжали біля ще недавно мирних закладів, придивлялися до перехожих: чи не фотографує хто режимний об’єкт? Минув якийсь час – і їх відправили на фронт. Чимало з тих, хто виявився не готовим воювати, й собі відпустили бороди або прикрасили автівки нецензурними написами про путіна, москалів і руський корабель. Теж внесок в перемогу.

А стільки в Кропивницькому було бордів з такими написами! Ці гасла в перші дні війни замінили рекламу контори, яка рятує від геморою, та фізіономії політиків, зокрема місцевого значення. І правильно зроблено, бо відомо ж, що росіяни, окуповуючи наші міста й села, в першу чергу шукали громадських діячів, щоб розправитися. (Мураєв з гаслом «Тут наша земля!» щез із бордів ще перед 24 лютого. Він до останнього мирного дня переконував з телевізора: Росія не нападе.) Також на початку війни на бордах появилися звернення літературною російською до окупантів: «Российские солдаты, выходите с белым флагом и получите амнистию + 5 000 000 рублей за технику», «Русский солдат, остановись! Не убивай душу ради олигархов Путина. Уходи без крови на руках». Були борди з написом «4.5.0.» – на слензі військових означає «все спокійно».

У соцмережах раптово стала актуальною тема про вихідців з України, які осіли в Росії, зреклися батьківщини. Освітній експерт Віктор Громовий написав у  Facebook про одного такого землячка. Очільниця Аджамської громади Кропивницького району Тетяна Зайченко розповіла кореспонденту «УЦ»: «Є родичі і в Криму, і в Росії. Вже дзвонили їм, чортів давали. Вони й досі не вірять, що Росія напала на нас. Як барани. Лаялися з ними».

Став широковживаним неологізм «свинособака». Агентство з питань державної служби дозволило чиновникам лихословити – вживати вислів про руський корабель. Мовознавці посперечалися, як правильно писати: «на х@й» чи «нах@й».

В перший день весни влада прозвітувала, що в Кропивницькому діє 22 пристрої, які подають сигнали повітряної тривоги. Сирени ще справляли враження на людей, дехто впадав у паніку. Громадський транспорт в такий час зупинявся. У деяких мікрорайонах сирена лунала одночасно зі звуками церковних дзвонів – православні священники добровільно влилися в систему цивільного захисту населення. Мине рік – і в деяких із цих храмів СБУ знайде прокремлівське чтиво.

Привели в порядок укриття, зокрема і під приміщенням колишнього заводу «Друкмаш» – справжнє бомбосховище, розраховане на кілька тисяч людей. У тих роботах взяли участь сотні пересічних кропивничан.

Наближався час розплати за житлово-комунальні послуги, спожиті в лютому, а народ був розгублений: чи варто? Кропивницька влада нагадала: треба!

На початку березня багато українських установ та підприємств постраждали від кібератак. На їх головних сторінках виникли написи проросійського змісту. Здається, ворог розраховував на те, що ми беззастережно віримо написаному. А дзуськи!

Про те, що фронт наближається до Кропивницького, говорилося офіційно. 1 березня на підступах до Кіровоградщини з боку Миколаєва наші військові розбили колону ворожої техніки. Через кілька днів у Кропивницький притягли трофейний бронетранспортер. Його демонстрували на головній площі, на Фортечних Валах. Не виключалося, що після ремонту БТР використовуватиметься для оборони Кропивницького.

У той же час вся Україна дізналася про пілота Су-27 майора Степана Чобану, який у четвертий день війни геройськи загинув у повітряному бою над Кропивницьким. Мине ще місяць, і дізнаємося про іншого льотчика-героя – підполковника Олександра Жиброва, загиблого в перший день війни на Херсонщині. Через окупацію півдня довго не було можливості забрати тіло. Аж у березні 2023 року Жиброва поховали в Кропивницькому, де пройшло його дитинство, де мешкають батьки. Кропивнчичани-брати Владислав і Ростислав Бойки теж поклали голови у перший день війни, на Луганщині. Від загибелі до похорону теж минуло більше року.

У березні 2022 року органи місцевого самоврядування по всій країні ухвалювали звернення до НАТО «з вимогою закрити небо над Україною». Долучилася й Кіровоградщина.

Усерйоз ішлося про нічне світломаскування. Ми, законослухняні кропивничани, не вмикали вночі світло в помешканнях, але було невтямки, чому в цей же час сяють вуличні ліхтарі.

8 березня Володимир Зеленський призначив начальником обласної військової адміністрації Андрія Райковича. Обов’язки міського голови покладено на Олександра Мосіна. Влада звернулася до бізнесу із проханням відновити довоєнні темпи розвитку, а до торговців окремо – не відмовляти покупцям, які хочуть розраховуватися платіжними картами. Активізувалася спецінспекція, нагадавши власникам заводів і магазинів, що війна – війною, а підтримувати прилеглі території в належному стані треба.

Перший обстріл аеродрому «Канатове» стався 1 березня, військові зазнали поранень. 12 березня – знову ракетний удар. Вибухи було чутно в Кропивницькому. Загинуло семеро стрільців, які охороняли летовище. 23 липня внаслідок ракетного удару загинули командир частини і ще 19 людей, знищено два літаки-винищувачі. Минув рік, і СБУ повідомила про підозру розвіднику Роману Червінському – нібито він, затіявши спецоперацію з викрадення російського літака, повідомив росіянам координати «Канатового» – аеродрому, спорудженого в часи СРСР, під керівництвом Москви…

14 березня з Кропивницького вирушив евакуаційний поїзд до Львова. А звідти й Польща недалеко. Утім, чимало кропивничан залишило батьківщину своїм ходом. Найбідніші ж ховалися від війни на дачах, в селах у родичів. А, наприклад, заступникові начальника відділу міжнародних зв’язків Льотної академії Марату Сафарьяну вдалося виїхати у дружню Францію, незважаючи на статус підозрюваного у зловживанні впливом.

Влада монітирола ціни на хліб, олію і ще деякі харчі з переліку так званих соціально значущих, закликала торговельників не встановлювати зависокі націнки. Тим часом курячі яйця подешевшали до непристойності, десяток продавався і по 12 гривень. Радості від того було мало – ми знали, що окупанти зробили з чорнобаївською птахофабрикою.

Медики рятували нас від коронавірусу, який, зараза, на початку війни пожвавився. Маски ще були обов’язкові, але мало хто їх носив. Кропивницькі медзаклади почали приймати на роботу лікарів-переселенців. Згодом до нас зі сходу перебралися цілі лікарні.

На кропивницькому поштамті відбулося спецпогашення марки «Русскій воєнний корабль, іді …». Згодом така марка стала найкращим подарунком. Кореспондент «УЦ» став очевидцем того, як народний депутат України презентував її шанованій волонтерці на день народження.

Як і в мирні часи, навесні 2022 року кропивницькі комунальники прибирали місто, латали дороги. Кипіли ремонтні роботи у багатоповерхівці на Попова, де перед війною вибухнув газ.

Великдень припав на 24 квітня. Подвір’я храму св. Володимира, який належить ПЦУ, було вщерть заповнене людьми. На відміну від розташованого неподалік Преображенського, який пов’язують з Москвою.

Ми починали розуміти, що війна – надовго.